WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Образ скупого в українській та всесвітній літературі - Реферат

Образ скупого в українській та всесвітній літературі - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Образ скупого
в українській та всесвітній літературі
В різні часи через художню літературу зображувалися різноманітні людські вади, до їх числа потрапляле не один раз і така негативна риса як скупість, жадоба, ненаситність, зажерливість. У художній літературі різних часів і народів виникали яскраві образи скупих та користолюбців, людей пожадливих на матеріальні достатки. Яскравим прикладом таких образів виступають у світовій та українській літературах всесвітньовідомий пан Гобсек французького письменника Бальзака, пан Плюшкін українсько-російського письменника Гоголя, герої твору "Сто тисяч" і багато інших.
Що об'єднує цих негативних персонажів?
Так, для Гобсека не iснує жодних задоволень, крiм усвiдомлення наявностi свого багатства. Гобсека вбиває власна ж iдея про всевладнiсть золота та його неперевершену самоцiннiсть. Вiн настiльки боявся втратити свої надбання, що непомiтно для себе знищив їх у фiзичному розумiннi: дорогi тканини, посуд, картини - все зiпсувалося, все виявилось втраченим для свiту. Якщо зважити на наявнiсть авторського задуму, цей зумисний зовнiшнiй абсурд - природне завершення подiбного ставлення до життя.
Автор "Гобсека" Бальзак суворо та безжально засуджує жагу накопичення i власне процес збагачення людини. Анi Гобсеку, анi iншим не приносить золото щастя. I хай образ Гобсека - гранiчний випадок, вiн свiдчить, до чого призводить шлях користолюбства, а художня майстернiсть письменни ка робить це застереження ще переконливiшим.
Якщо розглядати герою Гоголя Плюшкiна, то цей персонаж - скупиться по-дрібному. Не випадково "плюшкiними" називають часом людей, що не бажають викинути вчорашню газету чи щось подiбне: з Гобсеком їх порiвнювати не стане нiхто. У цьому образi узагальнено риси приватновласницької психологiї, доведенi до абсурду.
В українській літературі образом скупого виступає Терентій пузир з комедії I. Карпенка-Карого "Хазяїн".
Мільйонер Пузир ступив на сходинку власникiв, які володiють тисячами десятин землi, господарство складається з кiлькох економiй. На його степах випасаються тисячнi отари овець. Управляти хазяйством йому допомагає штат приказчикiв та економiв. У нього служить навiть iноземний фахiвець з вiвчарства. "Княжество! Цiле княжество", - каже про його володiння Маюфес, бо три днi їхав вiн Пузиревою землею. Крiм того, Пузир придбав вагу в суспiльствi, бо його обрали в земську управу, i вiн став членом правлiння банку. Але всi цi здобутки не можуть зупинити Пузиреве прагнення до ще бiльшого збагачення. Вiн ненажерливий. I ця жадоба збагачення не дає йому спокою. Йому властивi тi ж самi риси, що й дрiбним власникам: жадiбнiсть, хвороблива скнарiсть, дрiб'язковiсть. На всьому вiн прагне заощадити, всiх одурити. Маючи неосяжнi володiння, вiн торгується за кожну копiйку.
Пузир - це хижак у людському втiленнi. Вiн нещадно i жорстоко експлуатує людей, що найнялися до нього на роботу. За допомогою своїх управителiв робить людей бiдними, одбираючи у них землю, i тим самим перетворюючи їх у дешеву робочу силу. А згодом створює їм такi умови працi, що люди не витримують та тiкають,залишаючи свiй заробок у хазяйськiй кишенi. Звiсно, що для останнього - це добрий комерцiйний гендель. А ставиться до робочого люду вiн гiрше, нiж до скотини. Годує людей таким хлiбом, що i в горло не лiзе, бо "поки свiжий, то такий глевкий, що тiльки коники лiпить", а коли зачерствiє, "тодi такий твердий, як цегла - i собака не вкусить". Бiльше того, цей мiльйонер обурюється на економа за те, що вiн платить робiтникам по 35 копiйок за день, а не по 25. Це ж який збиток хазяйству! Задля прибутку вiн вдається i на шахрайськi махiнацiї. Скнарiсть проявляє Пузир i в ставленнi до самого себе. Згадаймо, наприклад, його знаменитий "халат мiльйонера" та кожух, який "аж торохтить". "Нового купувать не хоче, а вiд цього халата i вiд кожуха, повiрте, смердить". I хоча Пузир вважав, що його i в рогожi впiзнають, а все ж у цьому кожусi Терентiя Гавриловича не пускали у земський банк. Щоб придбати йому новий халат, дружинi треба було його обдурити, бо вiд себе подарувати не могла через те, що Пузир гнiвався: "...такий розход зробила, та ще грошi брала крадькома". Треба було зробити так, "щоб вiн зразу побачив, що вєщ дорога, а продається дешево!" Не змiг побороти свою жадiбнiсть навiть тодi, коли треба було платити свiдкам за брехливi свiдчення, хоча тi свiдчення - єдине, що змогло врятувати його вiд острогу. Коли його спiткала тяжка хвороба, i Пузир довiдався, що збираються послати за лiкарем, вiн почав благати: "Не треба. Фельдшера краще... Ой, фельдшера. Лiкаря не треба. Адже лiкаревi доведеться заплатити бiльше". Пузир - людина неосвiчена, з дуже обмеженим свiтоглядом. Газети у нього в домi читає тiльки дочка Соня, вiн же не читає нiчого, крiм листiв. Коли мiж ним i Золотницьким зайшла мова про те, щоб пожертвувать грошi на встановлення пам'ятника першому українському поетовi, Пузир вiдповiв: "А Котляревський менi без надобностi". У мозку Пузиря панують думки про хазяйство i прибуток. Як пiдмiтив лiкар: "Хазяйство або смерть - такий девiз!" I таки хазяйство та жадiбнiсть згубили цього мiльйонера. "У чоловiка двадцять двi тисячi кiп однiєї пшеницi - ну i треба ж йому гнатись за гусьми, що скубли одну копу!" Погнавшись, вiн упав i вiдбив нирки. Лiкуватись не захотiв, вважав, що все обiйдеться, але не обiйшлося. Пузир реалiзував своє символiчне прiзвище - його життя луснуло, як бульбашка.
На образах Гобсека, Плюшкіна, Пузиря автори показали, що не можна жадібністю і матеріальним світом обмежувати коло своїх iнтересiв, замикати свої iдеали лише на добробутi. Людина - сотворіння більш високе і більш праведне. То ж чи варто присвячувати своє життя служінню речам, які ти не в змозі використати за своє життя сам.
Гобсек вигукував: "Золото! Потоки золота. Щоб задовольнити нашi примхи потрiбен час, потрiбнi матерiальнi можливостi i зусилля. У золотi все це є у зародку, i воно насправдi дає все". Але час показує, що Гобсек і йому подібні рано чи пізно стають самотніми, нікому не потрібними, втратившими друзів, самого себе, і, зрештою, саме життя.
Loading...

 
 

Цікаве