WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Макіавелі - Реферат

Макіавелі - Реферат

Альберті захватперед "іскрою Божою" в людині тьмяніє в променях співчуття людським мукам, у скорботі про несталість людського буття ("Все живе смертне!"). Його творчість не зводиться до звичайних схем. У трактаті "Про сім'ю" людина - це "щасливий смертний бог", який розкриває земні таємниці і "створений для пізнання й захоплення красою та багатством небес...", який "пізнає і діє з допомогою розуму і доброчесності". В іншому творі Альберті - "Теодженіо" - людина є вираженням розпаду, розколу і бунту: "Чи є тварина лютіша?" Зруйнувавши (хоч і попередньо віддавши йому належне) дорогий для гуманістів образ, Альберті передбачив, до чого призведе тріумф людського розуму, передбачив, якою буде доля світу, позбавленого цінностей. Щось подібне пророкував і Леонардо да Вінчі, змалювавши картину пануючої на землі смерті: коли суха і безплідна її поверхня перетвориться на попіл, це буде кінцем земної природи.
Але в основному ренесансному світовідчуттю властиве життєствердження і прагнення поновити у правах людський розум та унікальність індивідуальних можливостей творення добрав
Нова концепція людської особистості, сформульована гуманістами, була результатом не тільки духовного руху. Вона відображала реальний процес виділення особистості із станової обмеженості і ремісничої рутини, який відбувався разом з розкладом феодального способу виробництва. Новий ідеал грунтувався на визнанні таких цінностей: висока гідність людської природи; не відхід від мирських справ, а активна діяльність; істинне благородство не передається у спадок, а здобувається особистими заслугами і знаннями; вартість особливої, індивідуальної думки, смаку, обдарування, способу життя (Поджо Враччолоні: великі діяння можливі лише тоді, коли воля окремих осіб порушує закон більшості; Ніколо Макіавеллі: сильні люди відхиляють закони, створені для слабких, боягузів, убогих, ледарів).
Художники і мислителі цієї епохи, як відомо, були титанами за силою думки, пристрасті і характеру, багатосторонністю і вченістю. Слід зазначити, що "універсальні" особистості виникали і через не-достатню зрілість нового суспільства, в якому не було ще спеціалі-зації і стандартизації праці. Очевидно, універсальність і багатосто-ронність таких майстрів, як Донателло, Леонардо да Вінчі, Альбрехт Дюрер, пояснюється не тільки їх надзвичайною обдарованістю, а й умовами їхньої праці і виховання. Вона була певною мірою "ви-мушеною". Оскільки поділ праці ще не торкнувся мистецтва, ху-дожники займалися всім: будівництвом церков, палаців, міських фортець, військових машин, поєднуючи найрізноманітніші види твор-чої праці - вони були живописцями, архітекторами, інженерами, де-кораторами.
2.Ніколо Макіавеллі - гуманіст і політик.
Індивідуалістична й антропоцентрична концепція світу, типова для гуманістичної ідеології Відродження, у Макіавеллі збереглася, але вона перетерпіла в його творах серйозні уточнення. У світосприйнятті Відродження Макіавеллі - рубіж. У переважної більшості гуманістів XV сторіччя величезний інтерес до людини був інтересом до окремої людської особистості, що ізолюється не тільки від історії, але і від навколишньої його суспільного, політичного середовища. Людина була божественним, гармонічним, всесильним, нескінченно прекрасним і - ідеальним. Гуманістичний ідеал Альберті, Поліціано, Боттічеллі надмірно різко протиставлявся реальній дійсності. У творах Нікколо Макіавеллі нравственно-эстетичний ідеал епохи Відродження знаходив політичну реальність. Але це зовсім не означає, що Макіавеллі перестав бути гуманістом. Відокремити його світосприйняття від передової ідеології того часу можна, лише відібравши гуманізм у Ренессанса. Макіавеллі був першим великим письменником Відродження, що став вивчати людину і людські відношення не тільки з етичної і естетичної точок зору, але також в аспектах соціології. Поруч із проблемою особистості в його творах підвелися проблема народу, стани, класу, нації, і це призвело до істотного зсуву акцентів. Макіавеллі й Аріосто були знайомі, але вони погано розуміли один одного. Макіавеллі не розумів, наприклад, як можна беззаперечно захоплюватися античним мистецтвом і бачити в красному письменстві вищий прояв вільної людської життєдіяльності. Він із глузуванням писав про Італію, що "воскрешають мертві речі: поезію, живопис, скульптуру" ("ПРО військове мистецтво", VII). Йому здавалося, що воскрешати треба саму Італію. Він, здається, навіть вважав, ніби пишний розквіт італійської культури на рубежі XV і XVI сторіч було одним із проявів слабості і моральної зіпсованості сучасного йому суспільства.
Так само як більшість гуманістів, Макіавеллі був моралістом. Але, продовжуючи і розвиваючи етико-політичну традицію флорентійського гуманізму, виступаючи її найбільш яскравим носієм, він підняв цю традицію на якісно новий щабель.
Макіавеллі був одним із титанів Відродження, і саме тому він виявився великим художником. Люди того часу, як відомо, не стали ще рабами поділу праці. Найбільше проникливі мислителі минулого не випадково ставили Макіавеллі в один ряд не тільки з Мартіном Лютером, але також із Леонардо да Вінчі й Альбрехтом Дюрером. Створена Макіавеллі "Мандрагора" виявилася кращою комедією італійського Ренессанса. Його "Казка" про Бельфагоре не поступається своїми барвистими розповідями Маттео Банделло. А романізована "Життя Каструччо Кастракані з Лукки" має нітрохи не менші права на місце в художній літературі, ніж діалоги Кастильоне або порівняльні життєписи Плутарха. Але самим великим поетичним твором Макіавеллі став "Государ". Музою Макіавеллі була політика.
Нерідко говорять, що він відокремив політику від моральності, зробивши її - насамперед саме в "Государі" - "чистою наукою". На цьому особливо наполягав спочатку Карл Маркс, а потім Бенедетто Кроче. Це один з історичних міфів. Гуманізм Відродження, як правило, не був ні аморальним, ні іморалістичним. Макіавеллі відокремив суспільно-політичну проблематику усієї своєї творчості не від моральності, а від моральних догм середньовіччя християнської релігії і від тієї святенницької, обивательської "моралі", що у його час лицемірно апелювала до цих догм. У цьому він виходив з великої традиції італійського Відродження, основи якої були закладені Петраркою і Боккаччо. Реалізм політичних концепцій органічно сполучився в Макіавеллі з мифотворенням художньої свідомості. "Основна риса "Государя",- писав один із самих оригінальних мислителів нашого сторіччя,- складається в тому, що він є не систематизованим трактатом, а "живою" книгою, у котрої політична ідеологія і політична наука сплітаються воєдино в драматичній формі "міфу". На відміну від утопії і схоластичного трактату, тобто тих форм, у які політична наука висловлювалася аж до Макіавеллі, такий характер виклада надає його концепції форму художнього вимислу, завдяки чому теоретичні і раціоналістичні положення втілюються в уяву кондот:єра, що є пластичним "" символом "колективної волі".
3."Государ" - головний твір
Loading...

 
 

Цікаве