WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Зарубіжна література Франції - Реферат

Зарубіжна література Франції - Реферат

між фашизмом і комунізмом і створив міф, який допоміг Європі боротися, коли чума здавалася нездоланною, а боротьба з нею неможливою.
Доля Альбера Камю нерозривно пов'язана з усіма катаклізмами, (які переживала Європа в першій половині минулого століття.
Французький есеїст, письменник і драматург Альбер Камю народився 7 листопада 1913р. в Мондові, в Алжирі, в родині сільськогосподарського працівника Люсьєна Камю, ельзасця за походженням, котрий загинув на Марні в часи Першої світової війни, коли Альберу не було ще й року. Швидко потому в його матері, в дівоцтві Катрін Сінтес, малограмотної жінки іспанського походження, стався крововилив, в результаті якого вона залишилася напівнімою. Родина переїхала до Алжиру, до бабусі та дядька-інваліда, і, щоб прогодувати родину, Катрін змушена була працювати служницею. Важке було дитинство Альбера, та він не замкнувся в собі, захоплювався красою північноафриканського узбережжя, котра дуже дисонувала з його злиденним життям. Дитячі враження залишили глибокий слід у душі Камю - людини й митця.
Значний вплив на Альбера справив його шкільний учитель Луї Жермен, котрий, побачивши здібності свого учня, як міг допомагав йому. При підтримці Жермена Камю вдалося 1923 р. вступити до ліцею, де інтерес до навчання поєднувався у юнака з пристрасним захопленням спортом, особливо боксом. Однак 1930 р. хлопець захворів на туберкульоз, що назавжди позбавило його, можливості займатися спортом. Незважаючи на хворобу, майбутньому письменникові довелося змінити чимало професій, щоб оплатити навчання на філософському факультеті Алжирського університету. 1934 р. Камю одружився з Сімоною Ійє, котра виявилася морфіністкою. Вони прожили разом менше року й офіційно розлучилися.
Завершивши роботу про Блаженного Августина та грецького філософа Плотина (1936), Камю отримує диплом магістра філософії, проте академічній кар'єрі молодого вченого заважає туберкульоз - Камю не залишається в аспірантурі. Покинувши університет, він, дбаючи про здоров'я, їде до французьких Альп і вперше опиняється в Європі. Враження від подорожей Італією, Іспанією, Чехословаччиною та Францією склали першу опубліковану книгу письменника "Виворіт і лице" (1937), збірку есе, куди ввійшли також спогади про матір, бабусю, дядька.
1936 р. Камю розпочав роботу над своїм першим романом "Щаслива смерть", котрий побачив світ лише 1971 р. На той час в Алжирі Камю вже вважався провідним письменником та інтелектуалом. Театральну діяльність (він був актором, драматургом, режисером) митець поєднує в ці роки з роботою політичного репортера, книжкового оглядача та редактора в газеті "Республіканський Алжир". Через рік після опублікування своєї другої книги "Шлюб" (1938) Камю назавжди переїжджає до Франції.
У період фашистської окупації Франції письменник бере активну участь в русі Опору, співробітничає з підпільною газетою "Бій", що видавалася в Парижі. Водночас він працює над завершенням повісті "Сторонній" (1942), роботу над котрою розпочав ще в Алжирі і яка принесла йому міжнародне визнання. Ця повість - аналіз відчуження, беззмістовності людського існування.
За "Стороннім", що мав величезний успіх, з'явилося філософське есе "Міф про Сізіфа" (1942), де автор порівнює абсурдність людського буття з працею міфічного Сізіфа, приреченого вести постійну боротьбу проти сил, з котрими не спроможний впоратися. Відкидаючи християнську ідею спасіння та загробного життя, котра надає сенсу "сізіфовій праці" людини, Камю парадоксальним чином знаходить сенс в самій боротьбі. Спасіння, на його думку, в щоденній роботі, сенс життя - в діяльності.
По закінченні війни Камю певний час продовжує працювати в "Бою", котрий стає офіційною щоденною газетою. Однак політичні розбіжності між правими та лівими змусили письменника, котрий вважав себе незалежним радикалом, 1947 р. залишити газету. У той самий час виходить і третій його роман - "Чума", історія епідемії в алжирському місті Орані. Темі універсального зла присвячено й "Калігулу" (1945), кращу, за одностайною думкою критиків, п'єсу письменника. Цей твір, в основі якого книга Светонія "Про життя дванадцяти цезарів", вважається значною віхою в історії театру абсурду.
Будучи однією з провідних постатей у повоєнній французькій літературі, Камю в цей час зближується з Жаном Полем Сартром. Та шляхи подолання абсурдності буття у Сартра і Камю не збігаються, і на початку 50-х років, внаслідок серйозних ідеологічних розходжень, Камю пориває із Сартром та з екзистенціалізмом, вождем якого той вважався. В "Бунтуючій людині" (1951) Камю розглядає теорію і практику протесту проти влади впродовж сторіч, критикуючи диктаторські ідеології, зокрема комунізм та інші форми тоталітаризму, котрі посягають на свободу і, відповідно, на гідність людини. Хоча ще 1945 р. Камю говорив, що у нього "надто мало точок зіткнення з модною нині філософією екзистенціалізму, висновки котрої облудні", саме заперечення марксизму привело до розриву Камю з марксистські настроєним Сартром.
В 50-і роки митець продовжує писати есе, п'єси, прозу. 1956 р. він випускає іронічну повість "Падіння", в котрій суддя Жан Батист Клеманс зізнається в своїх злочинах проти моралі. Звертаючись до теми провини й покаяння, письменник широко користується в "Падінні" християнською символікою.
1957 року Камю було присуджено Нобелівську премію "за величезний внесок у літературу, який виявив значення людської совісті". Вручаючи йому премію, Андрес Естерлінг, представник Шведської академії, відзначив, що "філософські погляди Камю народилися в гострому протиріччі між прийняттям земного існування та усвідомленням реальності смерті". У своїй промові Камю сказав, що його творчість заснована на бажанні "уникнути відвертої брехні та протистояти гнобленню".
Коли Камю отримав Нобелівську премію, йому було 44 роки, і він, за його власними : словами, досяг творчої зрілості; у письменника були широкі творчі плани, що засвідчують записи у блокнотах та спогади друзів. Однак планам цим не судилося збутися: на початку 1960 р. письменник загинув п автомобільній катастрофі на півдні Франції.
Хоча творчість Камю викликала по його смерті жваві дискусії, більшість критиків вважають його однією з найзначущіших постатей свого часу. Камю, показавши відчуженість і розчарування повоєнного покоління, вперто шукав вихід із абсурдності сучасного існування. У некролозі, надрукованому в італійській газеті "Вечірній кур'єр", італійський поетЕудженіо Монтале писав, що "нігілізм Камю не виключає надії, не звільняє людину від розв'язання складної проблеми: як жити і померти гідно". На думку американської дослідниці Сюзан Зонтаг, "проза Камю присвячена не стільки його героям, скільки проблемам провини і невинуватості, відповідальності і нігілістичної байдужості". Вважаючи, що творчість Камю не "відрізняється ні високим мистецтвом, ні глибиною думки", Зонтаг заявляє, що "його твори відрізняються красою зовсім іншого плану, красою моральною". Англійський критик А.Альварес дотримується того самого погляду, називаючи Камю "моралістом, який зумів піднести етичні проблеми до філософських".
3. Роман "Чума" - вершина творчості А. Камю
Найкращий твір Камю - "Чума" (1947). В алжирському містечку Оран спалахує чума. Протягом дев'яти місяців триває пошесть, містечко повністю ізольоване від світу, дев'ять місяців для оповідача доктора Ріє і його команди не вщухає напружена боротьба за кожне людське життя. І, нарешті, чума відступає, епідемія згасає, до міста повертаються люди, тварини, проте "бацила чуми ніколи не
Loading...

 
 

Цікаве