WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Міжнародний тероризм у XX ст. - Реферат

Міжнародний тероризм у XX ст. - Реферат


Реферат з Всесвітньої історії
на тему: "Міжнародний тероризм у XX ст."
Проклинають. Погрожують. Стягують сили. Клянуться викоренити, за-хистити підвалини демократії і плоди прогресу. Весь спектр безмірного шляхетного обурення, істеричного переляку й неприхованої жадоби помсти, - все, що завгодно, крім одного: прагнення зрозуміти.
Хто такі міжнародні терористи? звідки взялися? чого хочуть?
Ризикну стверджувати: вони похідне від нашої закоренілої у приземле-ності цивілізації, щось на кшталт виразкової кровотечі шлунка, що об'ївся й упився.
Кров, як відомо, тече і чужа, і своя: терористи не щадять самих себе, і це не вкладається в голові всесвітнього обивателя, який не тільки себе береже, а й не від того щоб підкріпити тваринний інстинкт самозбереження велемовною риторикою. Права і свободи особистості, висока ціна людського життя - всі ці банальності буквально не сходять з язика. Чи давно ця ціна стала настільки високою на Заході?
Нагадаю тільки один загальновідомий факт: ще вчора екрани всього світу переповнювали італійські, французькі, американські фільми, що з дивовижною одностайністю розповідали зовсім про інше: про трагічну боротьбу одинака з корумпованим суспільством, про згубну атмосферу кругової поруки, про нелюдські закони купівлі-продажу, які мають за ніщо цю особистість і її долю. Важко списати все це на підступні заміри світового комунізму.
Сьогодні факт забуто - і ні сліду здивування, жодного відчуття розриву. Потрібно усвідомити, що в розвитку нашої цивілізації відбувся раптовий стрибок. Про нього начебто знають, але значення його не розуміють і тлумачать шаблонно й перекручено. Спробую по-своєму відповісти на запитання, чим викликаний згаданий стрибок, як відбувся і до яких призвів наслідків.
Це трапилося недавно і якось неприродно швидко. Жодної поступовості, нічого від неквапливості еволюції. Лихий знак! Усе відбулося революційним шляхом, який сьогодні відкидають на словах і якому слідують на ділі з безглуздою готовністю. Зовсім раптово у плани, розрахунки й повсякденний побут переможно вторглася електроніка - і ривком перекинула людство в нову епоху, що її без тіні іронії і глузування назвали епохою споживання.
Головна риса епохи споживання - сплутаність і підміна понять, а її основна прикмета - жахливе перевиробництво в ряді країн товарів і послуг. Наївній уяві це здається заповіддю невичерпного благополуччя.
Усе раптом перемінилося. Недавню непевність витиснула масова ейфорія, а колишні страхи не те щоб зникли але зіщулилися і зблідли. І з новою енергією піднеслася переконаність у небувалій силі людини, у безмежжі її можливостей. Правда це вже була не зовсім її власна сила, і маленька ця обмовка готувалася незабаром призвести до великих і неоднозначних наслідків.
Так; тепер вона була не одна. Неждано-негадано вона обзавелася не стільки ретельним слугою, скільки могутнім і діяльним союзником. який усе найважче згоден був узяти на себе, украдливо нашіптуючи на вушко дитячу казку про блаженне дозвілля, про безтурботне майбутнє, схоже на вічні канікули.
І людина забула (тому, звичайно, що пам'ятала про це неміцно й без справжньої переконаності), що її доля на Землі - наполеглива робота над собою, а зовнішні успіхи - ніщо без внутрішнього дозрівання й розвитку, більше того: ведуть самі по собі, за вродженою нашою схильністю зваблюватися й заносити-ся, до деградації і зіпсуття. Не завважила вона також, що новий союзник фактич-но пересмикує, що починає брати гору й нав'язувати їй свої ритми і концепції, владно вимагаючи при цьому повної самовіддачі й не даючи натомість нічого, що бодай трохи походило б на обіцяні полегшення й дозвілля.
Що ж відбулося, не за видимістю, а насправді? Обдурена людина була втягнена в колесо прогресуючого прискорення, що є ніби імперативом процесів, які відбуваються в електроніці, а лавина матерії, що мовби спонтанно множиться, поховала її з головою. Вона вже не бачила, не пам'ятала неба, не мала можливості зупинитися з власної волі або повернути назад, відчуваючи тільки незліченні стусани від сутичок із матеріальними частками, твердіючи під градом цих стусанів і перетворюючись на таку ж частку, головне завдання якої - скріпитися й вистояти.
Бути твердим, обкачаним і швидким. Не відстати, обійти, більше виробити, вигідніше продати - щоб можна було виробити ще більше і продати ще вигідніше. Навіщо? Бог зна. Ясно одне: відстанеш або затопчешся на місці - наваляться й зімнуть, і можна лише неухильно нарощувати кількість і збільшувати швидкість. Такий закон зростаючих прогресій.
Чи багато залишається від людини в надрах ланцюгової реакції? І що від-бувається з її людяністю, цим чудесним комплексом м'яких, поступливих і доб-рих властивостей, що відрізняють її під машини і тварини, коли повсюдно починає переважати прагнення уподібнитися калькулятору і комп'ютеру, а нехитра предметність бажань досягає такої немудрої конкретності, у порівнянні з якою матеріалізм і атеїзм минулого виглядають мов справдешній і спасенний ідеалізм?
У подібних антилюдських умовах ущільнюється й міцніє зовнішня складо-ва людини, її, так би мовити, шкаралупа - і знічується й хиріє делікатне ядро що називають душею.
Природа душі рухлива й летюча, їй буває тісно й тужливо в тілі, коли оживе хоча б зблиском пам'ять її Небесної Батьківщини, не дозволяючи людині піти без вороття в матерію й відкриваючи їй перспективу її далекого майбутнього. Тим часом людина-шкаралупа, тверда іззовні й порожня всередині це плотська, земна людина у прямому і страшнуватому значенні цього слова, позбавлена безпосереднього почуття присутності в собі душі і її особливих, відмінних від тіла властивостей і потреб. І хоча в мові й побуті утримується за інерцією багато старих слів, зв'язаних із душею й душевною роботою, хоча звучать вони настирливіше й гучніше, ніж колись (відомо: порожня діжка чутніша за повну) - вони вже не мають по суті майже ніякого реального покриття, перетворюючись на обман і самообман, на безневинні, а частіше розважливі й корисливі теревені.
Отже, функції тіла, його потреби, навіть його збочення і примхи стають тепер природним центром уваги і предметом невсипущих турбот. Життя все отут, воно не має вже жодної таїни, жодного надзавдання й жодного мислимого продовження за останньою рисою, якщо не вважати безособового продовження роду, а смерть не може уявлятися нічим іншим, як образливою не-справедливістю й погрозою, що таїться в пітьмі, про яку краще не пам'ятати.
Що ж, таке життя, єдине добро, намагаються, само собою зрозуміло, скрасити й полегшити, обставити максимумом зручностей і забезпечити гарантіями політичної і юридичної властивості; саме тут таїться розгадка його високої ціни на забезпеченому Заході. Ця ціна постала перед очима на весь зріст, тільки-но вивітрився у свідомості останній відгомін безсмертя душі. Любити себе і щадити, потурати собі, як розпещеній дитині, сліпо вірити у свою унікальність і берегти цей скарб, як зіницюока, - де проходить та невловна грань за якою подібне бережіння стає головною метою і єдиним сенсом існування?
Жити легше зручніше й безпроблемніше - ось, чому віддаються сьогодні всі помисли й сили. Однак якось зовсім не помічають при цьому, що подібне прагнення плодить нескінченну множину турбот, а сугуба
Loading...

 
 

Цікаве