WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Життя і творчість Шарля Бодлера - Реферат

Життя і творчість Шарля Бодлера - Реферат

тривала усього лише десять місяців і що капітан корабля, переляканий хворобою Бодлера й уступаючи його власним наполяганням, ще з острова Св. чи Маврикія, якнайбільше, з о. Бурбона відправив його на побіжному кораблі назад у Францію. Таким чином, Индии-то він і не бачив зовсім!.. Проте не підлягає сумніву, що ця коротка поїздка в тропічні країни залишила в душі поета незгладимий слід, що ми знаходимо усюди в його добутках: з цього часу мрії його постійно несуться на далекий схід, до полуденного сонця, під яким ростутьтакі дивні квіти і дерева з оп'яняючими ароматами... У лютому 1842 року Бодлер повернувся в Париж і, через два місяці досягши повноліття, одержав свою частку батьківської спадщини. Старший брат Клод зволів одержати землю. Шарль - гроші. Капіталу в 75 тисяч франків, здавалося, було цілком достатньо для безбідного життя протягом багатьох літ, але в руках вітряного поета сума ця незабаром станула і замінилася ще величезними боргами, що стали нещастями і прокльоном усієї його іншого життя. Щиро чи з бажання оригінальничати й уражати друзів Бодлер затверджував, що виніс зі своєї подорожі культ чорної Венери і не може більш дивитися на білих жінок. Дійсність незабаром зло пожартувала над цією пристрастю, і фігурантка одного з маленьких паризьких театрів, у яку Бодлер закохався, мулатка Жанна Дюваль на все життя забрала його в руки. Зв'язок ця була воістину роковою для Бодлера. По одноголосному свідченню друзів і знайомих поета, у цій Жанні не було нічого чудового: ні особливої краси, ні розуму, ні таланта, ні серця, нічого, крім безмежного егоїзму, користолюбства і легкодумства. Але, зійшовши з нею і, бути може, спочатку полюбивши її цілком щиро, Бодлер вважав уже потім боргом честі не залишати до кінця цю нещасливу. Вона всіляко обманювала його, розоряла, вводила в неоплатні борги, надягала йому петлю на шию, а він лагідно і покірно виносив усі, ніколи нікому не скаржачись, не намагаючись навіть порвати цей неприродний зв'язок зі своєї "belle ignorante", як називав він Жанну Дюваль у віршах. Як багато хто з жінок кольорової раси, Жанна мала пристрасть до спиртних напоїв і ще в молоді роки була уражена паралічем. Бодлер помістив її в одну з кращих лікарень і, відмовляючи в усьому собі, улаштував там самим комфортабельним образом. Але, люблячи веселощі і ненавидячи від усієї душі нудьгу, Жанна, не встигнувши ще гарненько поправитися, поспішила вийти з лікарні й оселилася цього разу в одній квартирі з поетом. Треба думати, що цей період спільного життя з фривольною, неосвіченою і химерною жінкою був для нього особливо важкий; проте він терпляче виніс кілька років такого життя. Навіть у самі останні роки, знаходячись вже в добровільному вигнанні в Бельгії в пазурах повної убогості, Бодлер не переставав допомагати Жанні; не забувала і вона його, - навіть у той час, коли він лежав уже на смертному одрі, продовжуючи громити листами, у яких вимагала грошей і грошей... Після смерті поета впавши в страшну убогість, і вона незабаром умерла десь у госпіталі. Звичайно, такий нещасливий зв'язок не міг не залишити в душі поета похмурих слідів. Живучи в такім середовищі, де мало зустрічалося порядних жінок, і судячи про їх по Жанні і по інших зразках більшою частиною того ж типу, він, природно, повинний був придбати самі дивні і дикі погляди на їхній рахунок. Він вважав жінку одною зі звабливих форм диявола; він виражав навіть подив тому, що її пускають у церкву.
Тим часом виступати на літературну арену з добутками своєї музи Бодлер барився. Слава про його оригінальний і сильний талант уже давно вийшла з меж тісного дружнього кружка, де поет любив читати свої вірші монотонно-співучим, владним голосом, що робив на слухачів глибоке враження; але, тонкий цінитель краси, він не поспішав друкуватися й усе виправляв, обробляв і вигострював форму своїх добутків. До чого доходила його строгість до себе, показує той факт, що дивовижний вірш "Альбатрос", читане друзям незабаром після поїздки в Індію, він не зважився помістити в першому виданні "Fleurs du Mal", що вийшло у світло п'ятнадцять років по тому!.. У печатці Бодлер виступив уперше не віршотворцем, а критиком - спочатку салонів живопису, а потім і літератури. У світі французьких художників дотепер прийнято вважати, що Франція не мала художнього критика, рівного Бодлеру по тонкості смаку краси й енергії стилю. Усі його симпатії схилялися на сторону народжуваної тоді школи реального живопису, але улюбленим його художником був Делакруа; з поетів він більше всього любив співака робітників Пьера Дюпона, з яким разом бився потім у червневі дні на барикадах. Згодом літературні смаки Бодлера значно відхилилися убік чистого мистецтва: до Беранже він почував відразу, до Гюго байдужість, визнавав тільки Шатобриана, Бальзака, Стендаля, Флобера, Банвиля, Готьє, Меріме, де Віньї, Леконта де Ліля... Але в 40-х роках, що були періодом найбільш пишного розквіту і для його власного таланта, він відрізнявся гарячими демократичними смаками. Рух 1848 року потягнуло в новий потік і Бодлера. Не можна, утім, сказати, щоб він мав яку-небудь визначену програму, належав до якої-небудь визначеної демократичної Франції: вірніше всього, що штовхнули його в революцію загальні гуманітарні принципи, співчуття до робітничому клас, придбане ним під час блукань по брудних передмістях Парижа (усі кращі вірші його в цьому роді: "Душу провина", "Гулянка ганчірників", "Сутінки", "Світанок" і ін. - написані в бурхливий період кінця 40-х років); але мало частку вплив і особисте озлоблення проти буржуазії і правлячих класів. Деякі з друзів бачили, принаймні, Бодлера, зі зброєю в руках, що стояв у главі юрби і закликаючи її зруйнувати будинок генерала Опіка, його вітчима. Одночасно за участю у вуличних рухах Бодлер намагався служити демократичним ідеям і на ґрунті журналістики, як редактор одного ефемерного революційного видання, що виходило в 1848 році в Парижеві. Але світлі мрії були незабаром розбиті. Частина вождів демократії чи загинула бігла за кордон (як Віктор Гюго), частина опустила чи голову віддалася хвилі реакції. Споглядальна, лагідна натура нашого поета не була придатна до бойової діяльності ні на поле вуличної, ні на поле чорнильної лайки, і незабаром він відчув у душі своєї страшну пустелю. Простягнути руку уряду Наполеона III він не міг і до кінця залишився осторонь від суспільного пирога, що з такою жадібністю поділяла тоді хижа юрба ренегатів, лицемірних ханжей і раболіпних холопів; але для нього неможливо було і
Loading...

 
 

Цікаве