WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Класичний літературний реалізм і його художня специфіка - Реферат

Класичний літературний реалізм і його художня специфіка - Реферат

потім, перелітаючи з дзвіниці на дзвіницю, досягли, нарешті, собору Паризької Богоматері, то, навряд, ці царствені птахи хоча б краєчком ока помітили крихітний прихід Блумсбері в Лондоні…" Однак " в літо від різдва Христова 1815-те Наполеон висадився у Каннах, ЛюдовикХУІІІ утік, вся Європа прийшла у збентеження, державні папери упали, і старий Джон Седлі розорився". Містер Седлі розорився тому, що історія надає вплив на людей, на їхні думки і вчинки, на їхню сферу побуту.
Бальзак ставив основною метою своєї творчості "відтворення рис грандіозного обличчя свого віку через зображення характерних його представників". Він створював сотні, тисячі несхожих одне з одним персонажів, життя яких, на перший погляд, може здаватися безпорядним, хаотичним, дифузним рухом. Але увесь цей рух стихійно вкладався у певне русло, підкоряється певним законам. Бальзак інтуїтивно проник у сутьсоціальних процесів, через художній аналіз дійшов до синтезу, причому його вивчення законів розвитку суспільства виявилось настільки глибоким, що спеціалісти ( соціологи, економісти, юристи ) визнають його першість над ними.
Світ романів Бальзака, Діккєнса, Толстого є сповненим речами, які представляють своїх володарів, відображають їхню суть. Першорядне значення реалісти надавали також архітектурі і інтер'єру житла. Гоголівські Собакевич і Манілов, бальзаківський Гобсек, Домбі Діккєнса стають одним цілим із своїми речами. Правда, у класичному реалізмі так було не завжди: у Стендаля деталі побуту позначені досить скупо. Його твори є зосередженими на внутрішньому світі героя, на його особистості, через яку відбивається епоха. Лермонтов намагався "через історію душі відобразити історію цілого народу". Теж саме можна сказати про Стендаля.
існує розповсюджене визначення реалізму як зображення "типових особистостей в типових обставинах" ( Енгельс ), і ця думка здається правильною, хоча у деякому ступені спрощеною. Але важливим е ще такий момент: письменник схоплює типові риси свого часу через типових представників суспільства і показує нам цих типових представників. Але його власне ставлення до них далеко не завжди можна визначити певно. Яскравий приклад - "Мадам Боварі" Флобера, який вважав, що письменник повинен "у кожному атомі, у кожному образі відчувати нескінчену і приховану безпристрасність". Авторське невтручання має прямий зв'язок із "саморухом", "саморозвитком", з "автономним існуванням" образів, воно створює граничну "життєвість" створених картин. Тут можна згадати Стендаля, який по-своєму осмислив шекспірівську вимогу "mirror up to nature" ( "тримати дзеркало перед природою" ). Стендаль вважав, що дзеркало перед природою тримати треба, але яким чином? Адже той, хто тримає, може повернути його тим ракурсом, який йому подобається, і об'єктивність таким чином буде скасовано. Стендаль порівнював письменника із мандрівником, який йде дорогою життя, а за спиною несе дзеркало. Мандрівник не бачить відображення і не може їм керувати, так досягається правда в мистецтві.
Спрямованість письменників-реалістів на зображення правди не означає відмови від фантастики, гіперболізації, мономанії характерів. "Я знаходжусь у кращому положенні, ніж історики, - я вільніший за них", - стверджував Бальзак. Художник завжди є вільнішим за вчених, тому що він може відзначати реальні тенденції, які існують у суспільстві через фантастичні образи, або через загострення окремих рис. Мистецтво завжди перетворює життя, робить його сценічним, панорамним і т. д. Але творчість реаліста завжди зберігає якість, яка відрізняє її від творчості романтика - реаліст завжди об'єктує творчий процес, на відміну від романтика, який показує власне, суб'єктивне бачення світу. Тому ведучою формою творчості романтиків стала поезія, ведучою формою реалістів - роман як "епос нового часу".
Довгий час реалізм ХІХ ст. визначали як "критичний". З одного боку через тяжіння корифеїв реалізму до аналізі суспільства ( слово "критичний" в перекладі з грецького означає "розібраний на частини", за значенням воно є близьким до слова "аналіз" ), а з іншого боку через засуджуюче забарвлення творчості великих реалістів. Дійсно, Бальзак, Діккєнс, Теккерей малювали світ, в якому нехтували честю, совістю, людською гідністю, в якому дружба, любов, вірність, навіть родинні зв'язки, мало що означали, де всім заправляли гроші, пристрасть до наживи, до володіння майном, до влади над собі подібними, де "продаж тіла" і "продаж інтелекту" набули значення своєрідного культу, де ілюзії втрачались, і життя жорстоко ламало наївних мрійників, поки вони не гинули або не перетворювались на безсовісних егоїстів, на подобу Растіньяку. Але творчість Бальзака, Стендаля, Меріме, Діккєнса, Теккерея критичним началом не вичерпується. Наприклад, Бальзак вважав свої романи світом, "кращим" за світ реальний. Стендаль закохувався у створені ним "італійські характери", а Діккєнс поряд із жахом робітних домів зображав чарівну патріархальну Англію, затишну і сповнену диваків. Тому для визначення реалізму ХІХ ст. в останній час більш використовують термін "класичний" ( від лат. "взірцевий", "першокласний" ). Реалізм ХІХ ст. надав твори мистецтва такої художньої сили, з якою можна порівняти лише мистецтво титанів Ренесансу. Він увібрав у себе творчі досягнення попередніх етапів розвитку реалізму, збагатився досягненнями мистецтва романтизму і модифікував їх по-своєму, він надав величезну кількість прийомів зображення світу і, фактично, виступив синтезом, який узагальнив попередні етапи розвитку мистецтва.
Підбиваючи підсумки, можна сказати наступне: кожний художник класичного реалізму творив свій власний художній світ, але всіх їх об'єднує низка загальних рис, а саме:
- історизм ( усвідомлення неповторності певної історичної епохи, зображення особистості на фоні руху історії );
- соціальний аналіз, який часто проводився через показ взаємодії типових особистостей з типовими обставинами;
- "саморозвиток" характерів, самостійний рух дії, автономне існування образів;
- показ світу як непростої, але єдності, як протирічної цілісності.
Loading...

 
 

Цікаве