WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Аристофан та його творчість - Реферат

Аристофан та його творчість - Реферат

смиряється...
- Як вовк перед вівцями.
- І до всякого притуляється...
- Як горбатий до стіни.
- Коли так це, плюнь на дівчину.
- Нехай її поб'ють циганськії злидні!
У нашому старому фольклорі (як і у фольклорі інших слов'янських народів) ми маємо не тільки ґрунт, але й паростки, із яких, природно, могли б розвинутися драматичні жанри і особливо комедія. В повісті "Великий шум" І. Франко змальовує гучне селянське весілля. "Всю ніч іще йшла гульня, грали музики, ходили кухлі пива і чарки горілки з рук до рук, велася гучна забава... Посеред молодіжі частіше лунали сороміцькі пісні, безсоромні, смілі, пластичні і оригінальні, та при тім наївні й чисті в своїй натуральності, як твори Сапфони й Арістофана" (курсив мій. - О. Б.).
Природно, виникає питання: чому ж із цих ігор, пісень, обрядів у нас не виникла комедія, а в античній Греції виникла, і не тільки виникла, але й дала чудові наслідки у вигляді комедій Арістофана? [9] Що заважало? Звичайно, не те, що наш народ був менш художньо обдарованим. У такому плані не можна навіть і ставити питання. І не через те, що християнська церква боролася проти народної обрядовості, намагалася покласти край всяким "бісівським", за її термінологією, "ігрищам", художній самодіяльності народу. Вона намагалась, але з її намагань майже нічого не виходило. Річ не в цьому.
Річ у тім, що опорою демократичного "міста-держави", якою стала Афінська республіка, була не "військова демократія", як це було в Стародавній Київській Русі, не феодальне панство, а якраз селянство, без якого ця "держава-місто" і не виникла б. Драматичне мистецтво Стародавньої Греції розквітло якраз тоді, коли грецьке селянство в спілці з дрібними ремісниками й торговцями звільнилося з-під влади землевласницької аристократії і заклало основи культури тих "держав-міст", серед яких перше місце зайняла Аттика і її столиця Афіни.
Після того як греки, саме на чолі з афінянами, переможно відбили натиск полчищ персидського царя, почався найблискучіший період життя Афін. Перемоги поставили Афінську республіку на чолі всіх грецьких держав. Неподільним стало панування Афін на морі і в усіх напрямках від Архіпелагу до північних берегів Чорного моря, де розквітли грецькі колонії, почали плавати торговельні грецькі судна. Завдяки вкладам в афінську скарбницю, які повинні були робити союзники, надзвичайно збільшився матеріальний добробут Афін. Новими спорудами прикрасився афінський кремль - Акрополь. Корпорації художників і вправних ремісників Афін відливали чудові статуї з бронзи, вирізьблювали образи богів і героїв з мармуру, карбували золото, гранували дорогоцінні камені, виточували вироби із слонової кості. Відомий скульптор Фідій створював грандіозні статуї богів - в образах Зевса і Афіни втілював високу мудрість і велику силу.
А поруч з образотворчим мистецтвом і архітектурою розвивались і досягли високої досконалості література (особливо драматична), театр, історична проза (Геродот), філософія (Анаксагор, пізніше Демокріт, Сократ та ін.).
Рабовласницька демократія досягла верхів'я своєї могутності.
Історик Фукідід у своєму творі наводить промову тодішнього голови Афінської держави Перікла, який багато зробив для політичного й культурного процвітання Афін. Ця промова (не має значення, чи відтворена вона по пам'яті, чи написана Фукідідом) є яскравим виявом свідомості правлячої верхівки Афін. Перікл прославляє в ній Афінську державу як справді демократичну, засновану на рівноправності всіх громадян, як центр освіти, як світовий ринок, куди надходить продукція найрізноманітніших країн, як спілку людей, у всьому "гідних здивування". [10]
"Ми любимо, - говорив Перікл, - красоту без вибагливостей і мудрість без розпещеності; ми користуємося багатством, як зручним засобом для діяльності, а не для хвастощів на словах, і признаватися в бідності у нас не сором, навпаки, набагато ганебніше не вибиватися з неї працею".
Як бачимо, в цій промові показана лише зовнішня, "світла" сторона суспільства, яке жило рабською працею, суспільства, зовсім далекого від рівноправ'я, тому що не тільки раби, а й чужоземці - купці та ремісники (так звані "метекі"), а й вільні жінки не користувалися ніякими правами. Факт майнової нерівності залишався, хоч біднякам пропонувалось трудитися для того, щоб розбагатіти...
Під блискучою зовнішністю уже таїлися елементи внутрішнього розкладу, тієї політичної й економічної кризи, яка під кінець V століття поклала край процвітанню Афінської республіки. Арістофан народився незадовго до того, як ця криза цілком виявилась - близько 446 року до нової ери. Про його особисте життя ми знаємо мало. Знаємо, що він був сином не дуже великого землевласника, що вже дев'ятнадцятирічним юнаком він дебютував як драматург і на черговому конкурсі драматургів у 427 році одержав другу нагороду. За стародавніми свідченнями ним було написано більше сорока комедій, з яких до нас повністю дійшло одинадцять, найчастіше озаглавлених, як це прийнято у грецьких драматургів, відповідно до характеру діючого у них хору. За винятком останніх комедій Арістофана, хору в усіх інших комедіях - спадщині селянського коммоса - належить дуже важливе місце. Слідом за прологом, який дає зав'язку нескладної дії, йде парад, тобто виступ хору на круглу площадку перед сценою (так звану "орхестру"); закінчується комедія як правило ексодом, тобто залишенням орхестри хором.
У хронологічному порядку комедії Арістофана, що збереглися, розташовуються в такій послідовності: "Ахарняни" - 425 рік. (хор зображає жителів села Ахарни, недалеко від Афін), "Вершники" - 424 рік. (хор - представники родової афінської молоді - "кінна гвардія"), "Хмари" - 423 рік. (хор - фантастичне уособлення небесних хмар), "Мир" - 421 рік, "Птахи" - 414 рік, "Жіноче свято" і "Лісістрата" - 411 рік, "Жаби" - 405 рік, "Жінки в народних зборах" - 392 рік і "Плутос" (бог багатства) - 388 рік. Помер Арістофан у 385 році.
Відомий старогрецький філософ-ідеаліст Платон серед учасників свого філософського діалога "Бенкет" виводить Арістофана як співбесідника знаменитого у свій час трагічного поета Агафона (про нього дуже високої думки Арістотель, але твори Агафона до [11] нас не дійшли), філософа-мораліста Сократа (ми зустрінемося з його ім'ям у комедії Арістофана "Хмари"), а також представника "золотої" афінської молоді,пізніше видатного політичного діяча Алківіада та ін. Це могло б засвідчити належність Арістофана до культурної верхівки афінського суспільства V століття, якщо припустити, що філософська бесіда, відтворена Платоном, взята з дійсного життя. Але комедії Арістофана, одначе, показують, що він аж ніяк не був поетом, заглибленим у філософські міркування, а навпаки, жив загальнонародними інтересами, відгукуючись на найпекучішу "злобу дня" словом, зрозумілим масовому глядачеві.
Ці комедії б'ють буйними фонтанами сміху, проте створювались вони, як сказано, в дуже тяжкі для Афінської республіки часи.
В 431 році (до н. є.) почалась тривала, так звана Пелопоннеська війна, яка поділила грецьке суспільство на два ворожих табори.
Гегемонія (зверхність) Афінської республіки в грецькому світі, що здавна турбувала стару суперницю Афін, аристократичну Спарту, привела нарешті до відкритих збройних сутичок. Перевага Афін над Спартою на морі була безсумнівною. Афіни й
Loading...

 
 

Цікаве