WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Англійський романтизм 19 l - Реферат

Англійський романтизм 19 l - Реферат

Англійський романтизм 19 століття в літературі
В Англії, на відміну від Німеччини, романтизм довгий час сам себе не усвідомлював, хоча романтичні тенденції там проявилися ще у ХУІІІ ст. (іронічна самооцінка, антіраціоналізм, уявлення про "оригінальність", "незвичність", "непояснимість", тяжіння до старини ).
Одночасно з Великою Французькою в Англії відбувалася своя революція, набагато більш тихіша, але не менш трагічна, - революція індустріальна. Вмирала "old kind England" ( стара, добра Анлія ), "green wood's England" (Англія часів зеленого лісу ), народжувалась "workshop of the world" (майстерня світу ). Англія почала будувати суспільство буржуазної демократії іще у ХУІІІ ст. Отримавши права, рівні з аристократами, буржуа ринулися до штурму суспільства. Аристократи не могли конкурувати із ними у плані винахідливості, діловитості, хитрості. В результаті, наприклад, лорд Байрон через нестачу коштів вимушений був продати власний родовий маєток, який його пращури отримала як нагороду за служіння Британії. І вихований за законами родової честі дворянин, у простий селянин, нащадок вільних йоменів, відчували себе безсилими перед новою силою. Англійський романтизм розвився на ґрунті розгубленості людей художнього мислення перед світом буржуазного процвітання.
Англійський романтизм умовно розділяється на три покоління: старше (Блейк, Вордсворт, Кольрідж, Сауті, Скотт ); середнє ( Байрон, Шеллі, Кітс ); молодше ( Карлейль ).
Вільям Блейк передбачив розвиток романтизму трохи не на двадцять років, за життя був відомий невеликій купці шанувальників, його творчість було оцінено пізніше. Творчість Блейка вважається романтичною через те, що в ній постійно відчувається опір часу. Гравер і поет створив свій власний світ. Його творчість нагадує сни наяву, причому Блейк усе життя щиро вірив: він бачить золотих птахів на деревах, веде бесіди із Сократом, Данте, Христом. Глибоко релігійний Блейк постійно намагався звести небо і землю, побачити небесне у буденному. "В одній миті бачити вічність, і небо - у цвітінні квітки", - так поет сформулював власне кредо. Його твори ( "Пісні невинності" ( 1789 ), "Пісні досвіду" (1794 ), "Шлюб Неба і Аду" ( 1790 ), "Книга Уризена" ( 1794 ), "Ієрусалім, або Втілення Гіганта Альбіона" ( 1804 ), "Привід Авеля" ( 1821 ) демонструють абсолютну чужість Блейка передовій науці свого часу. Для нього беконівська "достовірність" є найгіршим із усіх обманів, а Ньютон виступає в творчості Блейка у вигляді символу зла. Сучасний йому світ поет порівнював із чудесною церквою, до якої уліз брудний змій й загадив її ( "Я бачив храм…" ). Через п'ятнадцять років після смерті поета його відкрили "прерафаеліти", художники, які намагалися повернути мистецтво до "дорафаелівських" часів. Вони творили за законами старовинного ремісництва, і Блейк з його ствердженням блудливості розмов про "темряву середньовіччя", якої, на його думку, насправді не існувало, з його зануренням в абсолютну духовність і виготовленням книжок власними руками, без допомоги машин, був сприйнятим на рівні пророку. А наприкінці ХІХ ст. Блейка кінцево канонізували символісти.
Імена Вордстворта і Кольріджа часто задуються поряд, тому що вони є представниками так званої "озерної школи" ( "лейкісти" ). Вільям Вордсворт народився на півночі Англії, у Кемберленді, там і прожив більшу частину свого життя. Кемберленд називають "країною озер". Маєток Вордсворта було розташовано саме там, там він надавав притулок своїм друзям-поетам, тому і почали називати їх "лейкістами". Вордсворт вважається в Англії одним із найзначніших, якщо не найзначнішим поетом. Він є співцем англійського пейзажу, спокійного і затишного. У 1798 р. Вордсворт разом із Кольріджем видає збірку "Ліричні балади". Збірку відкривала поема Кольріджа "Сказання про старого морехода", таємнича історія про помсту природи тим, хто її не поважає. Семюель Тейлор Кольрідж з дев'ятнадцяти років почав приймати опіум ( досить розповсюджена розвага в середовищі богемно налаштованих романтиків ), і це суттєво скоротило його творчий шлях. Але "Старий мореход" залишився в історії світової літератури. Моряки із глибокої давнини поважають альбатросів, красивих птахів, які практично ніколи не сідають на землю. Вважається, що в них вселяються душі людей, які загинули на морі. Тому альбатросів не можна вбивати. Але старий морехід розповів сучасному перехожому: коли він був молодий, то просто заради дурної розваги вбив одну із таких птиць, яка проводжала їхній корабель. А потім члени екіпажу почали гинути один за одним, спочатку під час шторму, потім - від спраги під час штилю. І тільки винуваться трагедії духи природи залишили в живих, і тепер він блукає містом, скалічений алкоголем і божевіллям старець, і розповідає людям про помилку, яка зруйнувала йому життя, але ніхто не прислухається до нього. Духи природи засудили його до Життя - у - Смерті, муки совісті катують старого моряка тяжкими видіннями про смерть і передсмертні прокляття товаришів. Ця людина не живе, а існує під тягарем тяжкого покарання. Чеканні рядки поеми діють на читача магнетично. Шеллі знепритомнів, коли вперше почув цю поезію. Роберт Сауті , ще один представник "лейкізму", зробив видатну державну кар'єру. Його було, також, як і Вордсворта, призначено придворним поетом. Пізніше, в "Дон Жуані", Байрон піддасть "лейкістів" сарказму через їхню споглядальну й аполітичну позицію. Хоча не можна признати абсолютну правоту Байрона. Наприклад, у Сауті є балада "Блейхемській бій", яка уявляє собою іронічне представлення державної історії. Внуки знайшли на полі, де колись проходила битва, череп, і прохають дідуся розповісти, яким був знаменитий Блейхемський бій? Адже в підручниках написано, що він є славетною сторінкою англійської історії. Дідусь у розгубленні: його пам'ять зберегла жахливі, нелюдські картини, а у школі вчать тільки парадній сторінці історичних подій.
Вальтер Скотт , шотландський баронет ( справжнє ім'я - герцоґ Бокль ), походив із фамілії, внесеної до історичних анналів. Все життя Скотта було присвяченим історії: він збирав історичний шотландський фольклор, колекціонував рукописи й антикваріат. До літератури Скотт прийшов досить пізно, у тридцять три роки. У 1805 р. він опублікував свої "Пісні шотландського кордону". До якої надійшли як фольклорні, так і авторські балади. А у сорок два роки письменник вперше представив на суд публіки свої історичні романи. В числі своїх попередників на цьому поприщі Скотт називав численних авторів "ґотичних" й "антикварних" романів, особливо його захоплювали книги Мері Еджуорт, яка присвятила свою творчість зображенню ірландської історії. Але Скотт шукав свій, власний шлях. "Ґотичні романи" не задовольняли його занадтим містицизмом, "антикварні" - незрозумілістю для сучасного читача. Після довгих пошуків Скотту вдалося створити універсальну структуру історичного роману, провівши перерозподіл реального і вигаданого так, щоб показати - не життя історичних осіб, а постійний рух історії, який не може зупинитижодна з видатних особистостей, є справжнім об'єктом, вартим уваги художника. Погляд Скотта на розвиток людського суспільства називають провідеціалістським ( від лат. Providence - Божа воля ). Тут Скотт іде слідом за Шекспіром. Історичні хроніки Шекспіра осягали національну історію, але на рівні "історії королів", Скотт перевів історичних особистостей у площину фону, а на авансцену подій вивід вигаданих персонажів, на долю яких має вплив распря між стариною й новизною, зміна епох. Таким чином Скотт показав: рухаючою силою історії виступає народ, саме народне життя є основним об'єктом художнього дослідження Скотта. Його старина ніколи не буває розмитою, туманною, фантастичною. Скотт є абсолютно точним у зображенні історичних реалій, тому вважається, що він розробив явище історичного колориту, тобто майстерно показав своєрідність певної епохи. Іще одна деталь: попередники Скотта зображували історію заради історії, демонстрували свої видатні знання, і таким чином збагачували знання читачів, але заради самих знань. У Скотта не так : він знає історичну епоху детально, але
Loading...

 
 

Цікаве