WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Оноре Де Бальзак (1799-1850) - Реферат

Оноре Де Бальзак (1799-1850) - Реферат

піддається цензурним і адміністративним гонінням. За антивоєнну направленість творів прізвище Б. Брехта було внесено до списку осіб, що підлягають знищенню. Він розумів, що за умов фашистської диктатури живим не залишиться, і тому наприкінці лютого 1933 р. разом із сім'єю покинув батьківщину. Шлях йогопролягав через Прагу, Відень, Цюріх, Париж. Антифашистська діяльність Б. Брехта ускладнювала і робила небезпечним його проживання в країнах Європи. У 1941 р. він відвідав Радянський Союз і звідти відплив на кораблі в еміграцію до СПІА. П'ятнадцять довгих років йому довелося провести у вигнанні.
Це був важкий період для Б. Брехта як німецького письменника і особливо як драматурга та театрального діяча: емігранти практично не мали можливості видавати свої твори рідною мовою, а тим більше ставити їх на сцені. Так було в Данії, Швейцарії, Фінляндії, США. Але саме в еміграції Б. Брехт написав свої найкращі п'єси: "Страх і відчай у Третій імперії" (1935-1938), "Добра людина з Сезуану" (1938-1940), "Матінка Кураж та її діти" (1939), "Життя Галілея" (1939), "Кавказьке крейдяне коло" (1944).
22 жовтня 1948 р. Б. Брехт повернувся до Берліна, де разом з дружиною, актрисою Е. Вейгель, започаткував театр "Берлінський ансамбль". У виставах він нарешті втілив роками вироблені творчі ідеї, експериментував, прокладав нові шляхи. Свою роботу почав з постановки п'єси "Матінка Кураж та її діти", прем'єра якої 11 січня 1949 р. здобула славу драматургові та його театру.
Вплив і слава літературної творчості й театру Б. Брехта поширились далеко за межами Німеччини. Його п'єси ставилися в багатьох театрах світу. У кожній з них йдеться про діалектику добра та зла в людині, про соціальну залежність та необхідність позбутися її, про відповідальність за завтрашній день всієї планети.
Б. Брехт помер 14 серпня 1956 р. в Берліні.
Альбер КАМЮ
(1913 - 1962)
Народився Альбер Камю 7 листопада 1913 р. в Алжирі, який на той час був французькою колонією, у сім'ї найманого сільськогосподарського робітника, що через рік після народження сина помер від поранення на полі бою Першої світової війни. Мати, іспанка за походженням, працювала прибиральницею в багатих сім'ях. Дитина зростала у злиднях. Освіту пощастило здобути тільки завдяки допомозі одного з учителів ліцею, який виклопотав для хлопця стипендію. У 1932-1936 рр. під час навчання в Оранському університеті (Алжир) Альберу доводилося тяжко працювати, що призвело до виснаження організму й захворювання на сухоти. Проте це не завадило йому бути життєрадісним, енергійним, жадібним до знань і розваг, чутливим і до краси середземноморської природи, і до глибин духовної культури. "Я перебував, - писав згодом А. Камю, - десь на півдорозі між злиднями і сонцем. Злидні не дозволяли мені повірити, нібито все гаразд в історії та під сонцем; сонце навчало мене, що історія - це ще не все. Змінити життя - так, але тільки не світ, який я обожнював".
А. Камю брав активну участь і в громадському житті. У 1934 р. вступив до комуністичної партії, яку полишив через три роки, провадив антифашистську пропагандистську роботу, організував самодіяльний театр, співробітничав з незалежною лівою пресою. У цей час почалася його письменницька діяльність; тоді, зокрема, були написані перший варіант роману "Сторонній" та нотатки до есе "Міф про Сізіфа".
Навесні 1940 р. вперше приїхав до Франції, куди остаточно переселився через рік. В окупованій країні приєднався до Руху Опору, друкувався в підпільній газеті "Комба", а згодом її очолив. У 1943 - 1944 рр. видав у нелегальній пресі "Листи німецькому другові", в яких з гуманістичних позицій засуджував спроби виправдання людиноненависницької ідеології фашизму. На цей час А. Камю став відомим як автор "Стороннього" та "Міфу про Сізіфа", що побачили світ у 1942-1943 рр. і викликали захоплення французької інтелігенції. Ці твори були сприйняті як екзистенціалістські, співзвучні настроям, що за національної катастрофи поширювалися серед свідомої частини населення.
Саме завдяки творчості А. Камю філософське вчення екзистенціалізму стало популярним у Франції. В його основі, а надто у варіанті А. Камю, є твердження абсурдності буття ("абсурд є метафізичним станом людини у світі", - говориться в "Міфі про Сізіфа"), уявлення про світ як про царство хаосу і випадковостей. Чільне місце посідає думка про те, що людина відповідальна сама за себе. Людині доводиться жертвувати собою, аби виправдати своє існування. Вже самим актом народження вона виявляється закинутою у світ поза своєю волею і бажанням. З моменту появи вона отримує від природи й смертний вирок, термін виконання якого їй невідомий. Убивають хвороби, старість, війни, кати, злидні, навіть сонце, як у романі "Сторонній".
У годину вирішального випробування людина залишається наодинці з собою, зі своєю долею. Тепер їй належить стати Людиною, створити себе із закинутої у світ матерії. Людина народжується не тоді, коли з'являється на світ, а тоді, коли силою свого розуму створює себе як мислячу істоту. Це духовне народження відмежовує її від природи, робить свідомою своєї минущості. Сонце, каміння, море, дерева чужі співпереживай- ню, духовній драмі людини. Але й суспільство, оскільки йдеться про соціальний колектив, потребує покори й віри в уже існуючі цінності. Воно карає бунтарство за допомогою своїх соціальних інституцій - армії, поліції, суду, громадської думки. Такий внутрішній конфлікт романів і п'єс письменника-екзистенціаліста.
Водночас А. Камю проголошував, що розум людини, усвідомлюючи абсурдність буття, не може змиритися з нею. Людина, що мислить, кидає виклик абсурдові, не сподіваючись на його остаточне подолання.
Невелика за обсягом творча спадщина Альбера Камю створювалася переважно під час Другої світової війни та повоєнних років. Це наклало свій відбиток і на теми, що порушувалися письменником, і на способі їх висвітлення. Для його творчості характерне поєднання власне белетристики з філософськими роздумами.
У 1947 р. вийшов у світ роман "Чума", який засвідчив найвищу межу ідейної еволюції автора: за визначенням самого письменника, відбувся перехід від "етапу абсурду" до "етапу протесту". Письменник працював також у жанрі філософської есеїстики та громадсько-політичної публіцистики, виступав у ролі літературного критика.
У 50-х роках А. Камю пережив світоглядну і творчу кризу, що призвело до зниження його творчої активності. Письменник чимдалі частіше не знаходив відповіді на складні проблеми, які ставило перед ним і суспільством життя. Загострилися суперечності, притаманні його світогляду й суспільно-політичній позиції, що знайшло вираження у трактаті "Бунтівна людина" (1951). Викриваючи вади буржуазного суспільства Франції та всього Заходу, А. Камю не приймав і соціалізм Східної Європи у його сталінському варіанті.
Loading...

 
 

Цікаве