WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература світова, Всесвітня література → Життєвий і творчий шлях Жан-Нікола-Артюр Рембо - Реферат

Життєвий і творчий шлях Жан-Нікола-Артюр Рембо - Реферат

"п'яного сну". Деякі сучасні дослідники вважають, що поет підійшов у своїх експериментах зі словом до крайньої межі і, зазирнувши за неї, побачив лише порожнечу, він намагався ще писати, але вже не міг віднайти сенс поетичної творчості. Однак загадка поезії Рембо й досі не розгадана. Таємничим є не тільки його відхід від мистецтва, а передусім те, що він встиг написати за короткий період, який став цілоюепохою у світовій літературі.
Тридцяти семи років, стомлений, але ще повний сил, повернувся Рембо до Франції. Невідомо, як склалася б його подальша доля, та в 1891 р. у нього виникла пухлина правого коліна, яка виявилася саркомою. 10 листопа-да того ж року він помер у марсельській лікарні.
Естетичні погляди
Рембо усвідомлював свій шлях у поезії як "вічне блукання й поривання у нетрях духу". Усе, що йде ззовні ("загальновизнані" норми моралі або універсальні "закони розуму", "здоровий глузд" або "добрий смак") він сприймав як нестерпні пута, які заважають порухам його душі й тіла. Поет не терпів не лише ніякого насильства, а й "приручення до середовища", відчуваючи себе істотою, яка належить до "іншої раси", "чужинцем" у світі, настільки ж неприємним для оточення, наскільки й воно було неприємне йому.
Тому поезії Рембо властиві поривання до "втечі" й "бунтарства". "Я той, хто страждає і хто збунтувався", - писав митець в "Осяяннях". Йдеться про бунт не лише проти зовнішнього світу, а передусім проти себе, оскільки найбільше він ненавидів саме своє "я" - продукт виховання, психологічних, моральних, інтелектуальних звичок. Це "я" для нього не вичерпувало людської суті, воно - маска, за якою ховаються інші, невідомі ірраціональні сили, що зумовлюють справжню сутність людини і потребують звільнення. На думку письменника, існування особистості у буденній реальності - лише одна-єдина доля із багатьох можливих: "Кожна істота повинна мати безліч інших доль". У травні 1871 р. сімнадцятирічний юнак зазначав: "Я - це хтось інший. Якщо мідь одного разу прокидається трубою, не вона в цьому винна. Для мене цілком очевидно: я присутній при прокльовуванні своєї думки роздивляюсь її, слухаю її, проводжу смичком, симфонія починає тріпотіти або раптовим стрибком з'являється на сцені..." Звільнити цього "іншого", прорватися крізь бар'єр свідомості, дати волю уяві й почуттям, а потім зафіксувати їх - таке завдання ставив Рембо перед поезією.
Творча енергія поета була спрямована на розкріпачення духу людини, що знайшло втілення у так званому "вільному польоті слів", які отримували у його віршах незвичайні значення - асоціативні, настроєві, звукові тощо. Рембо вважав, що відкриває таємний сенс буття, створює зовсім нову поезію, яка коли-небудь буде сприйнята всіма людськими почуттями, а сам він при цьому уподібниться "золотій іскрі вселенського світла". За його словами, поет має стати ясновидцем, щоб випереджати час, проникати в глиб речей і простору, охоплювати справжню сутність духу і, пізнавши найвищу істину, передавати її людям у віршах. У листі до свого друга П. Демені від 25 травня 1871 р. А. Рембо писав: "Я кажу, що треба стати ясновидцем, зробити себе ясновидцем. Поет робить себе ясновидцем довгим, безмежним і обґрунтованим розладом усіх почуттів. Придатні будь-які форми любові, страждання, безумства. Він сам шукає, сам виснажує себе всілякими отрутами, аби мати лише квінтесенцію. Невимовна мука, коли йому потрібна вся віра, вся надлюдська сила, тоді він стає найхворішим, найзлочиннішим, найпроклятішим серед усіх - і найученішим! Бо він досяг невідомого. Тому що він викохав більше, ніж будь-хто, свою душу, й так багату! Він досягає невідомого і, втрачаючи глузд, перестає розуміти свої видіння, - він їх побачив! І нехай він згорить під час свого зльоту від нечуваних і несказанних речей: прийдуть нові жахаючі трудівники, вони почнуть від тих горизонтів, де знесилено впав попередник!"
Заперечивши Бога, Рембо проголосив Людину єдиним царем на небі й на землі, шукаючи в її душі "небачене" й "нечуване". Надаючи великого значення своїм "словам-діям", він прагнув вивільнити почуття особистості, покликати до життя її "іншу" суть і показати творення нової духовної реальності.
Він стверджував, що поет - це посередник між землею і небом, між буденним світом і світом вічних ідей та образів, тому завдання поезії - донести до читачів своє особисте враження через дивовижні образи, символи, натяки. Своєрідним вираженням естетичних принципів Рембо можна вважати вірш "Вічність" (1873), в якому автор протиставляє "загал" і "вічне життя", "вічну душу". Протиріччя між буденним і піднесеним проходить через усю творчість поета.
Я знайшов, знайшов!
Що? Вічну жизнь.
Це моря шовк
І сонця бризь.
Так держись завіту,
Вічная душе,
Хоч ніч без привіту
І день пече.
Далі від кагалу,
Від змагань загалу, -
До всіх мет мети
Лети, лети...
(Переклад М. Лукаша)
Своєю творчістю Рембо обґрунтував можливість "темної", сугестивної поезії, яка не розмірковує і не описує, не пояснює і не аналізує, але, як магічна сила, безносередньо викликає до життя ті чи інші образи, почута настрої. Для виконання "призначення лірики" на допомогу їй, на думку митця, мають прийти музична стихія, нестримні враження, дивні фантасмагорії (маячні видіння), незвичний зв'язок між образами та картинами тощо. Внаслідок цього і виникає ефект "затемнення тексту", який вимагає від читача інтуїтивно йому довіритися, віддатися на волю швидкоплинної фантазії автора.
Ліричний герой А. Рембо, на відміну від героя віршів Верлена, не такий чутливий і замріяний, його енергія духу проривається в іншу, підсвідому реальність, де все отримує більш яскравий колір, емоційну виразність і суттєвий, символічний зміст. Замість мерехтливих, неясних обрисів поет вдається то до кольорових контрастів, то до ритмічних дисонансів, то поєднує силою своєї уяви, на перший погляд, несумісні образи і в такий спосіб висловлює себе, свої прагнення і відчуття. Письменник вважав, що поезія завжди "повинна йти вперед, до незвіданих висот і невідкритих глибин, і якщо попереду вічне життя або навіть страшна прірва, все одно є сенс зазирнути по той бік всесвіту". Мандрівна муза поета, яка ніколи не зупинялась у пошуках невідомого, поки була жива, відкрила нові обрії для французького символізму.
"П'ЯНИЙ КОРАБЕЛЬ" (1869- 1871)
Цей вірш Рембо написав у 15-річному віці, але повернувся до нього через два роки, виправив деякі рядки й відправив Верденові в Париж. Прочитавши твір, той зазначив, що в ньому є те, "чим повинна збагатитися" сучасна й майбутня поезія. Дійсно, "П'яний корабель"
Loading...

 
 

Цікаве