WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Вишивка. Декоративний рушник - Дипломна робота

Вишивка. Декоративний рушник - Дипломна робота

щастить вам, люди добрі!
Хай пісня летить за обрій,
Щира дружба стане на рушник!
І сьогодні зберігається традиція стати на рушничок під час весілля.
2. ВИШИВАННЯ В УКРАЇНІ:
В МИНУЛОМУ І СЬОГОДНІ
2.1. Вишивкарство в Україні
Вишивка - один з найбільш поширених і популярних видів народного декоративно-прикладного мистецтва в Україні. Перші документальні відомості про побутування вишивки походять з мініатюр "Ізборника Святослава" (ХІ ст.) та фресок Софії Київської. Розкопки поховань з перших століть після Різдва Христового також підтверджують розповсюдженість вишиваних прикрас та елементів одежі (які частково збереглись) на території України. Такі свідчення історичних, літературних, фольклорних і речових пам'яток маємо із ХІ - ХІV століть. Як правило, більшість пам'яток подають орнаменти, барви, техніки вишивок, близькі до відповідних місцевих сучасних зразків. До ХІХ століття вишивка існувала переважно як вжиткове (різні техніки вишивки, гаптування, тамбурна та бісерна вишивка та релігійне (церковне шитво) мистецтво, багате символікою та філософським змістом. Не втрачаючи цих рис, із ХІХ століття вишивка перетворюється на ремесло. Із початку ХХ століття вишивкові промисли потрапляють під значний вплив замовників, що призвело до деякого зниження художнього рівня виробів. Певної шкоди традиції вишивки завдали також орґанізаційні форми виготовлення вишиваних виробів та альбомних зразків, що їх практикував на українських землях в 1920-1960-х роках більшовицько-комуністичний режим. Але, зважаючи на давність та міцність традицій вишивкарства, воно збереглось по усій території України досьогодні.
Основною функцією вишивки є оздоблення одежі та тканин для обладнання й прикрашення житла і церков. Вишивані вироби, зокрема рушники, - неодмінний атрибут цілого ряду обрядів та ритуалів українців. Впродовж віків кожен реґіон України виробив своєрідні прийоми художнього оздоблення тканин вишивкою. І хоч навіть поміж сусідніми селами існують місцеві варіанти, загальні тенденції та принципи вишивкарства є спільними для всіх українців. Відмінності ж полягають у місці розташування орнаменту, його величині, особливостях мотивів, їх розміщенні та компонуванні, барвах, колориті тощо.
Найбільше вишиваних прикрас вживається у вбранні. Оздоблювались вишивкою різні компоненти одягу й передусім сорочки. Найбільш декоративною частиною сорочки є рукав, менш декоративними - горловина, пазуха, манжети, подолок, мотиви на яких виводяться з основного - на рукаві. Окрім сорочки, яка красиво оздоблюється вишивкою по всій території України, у різних реґіонах вишивають також інші елементи одягу - перемітки, очіпки, хустки, стрічки, спідниці, фартушки, чоловічі шапки і штани, юпки, свити, сердаки, лейбики, безрукавки, ґуґлі, кожухи та ін. Часто стрічається також вишивана постільна білизна.
Серед інтер'єрних тканин найбільше поширились відомі із сивої давнини набули рушники, скатертини, наволочки. Народне шитво використовується сьогодні також для прикрашання церковних інтер'єрів (зокрема, рушники). Особливо важливе значення здавна мали в Україні вишивані рушники. Вони є обов'язковим атрибутом у більшості родинних обрядів, зокрема пов'язаних з актом "переходу" від "своїх" до "чужих", як от сватання, весілля, похорон. Вишиваними рушниками прикрашають домашні ікони, часом хрести на кладовищах та придорожні "фіґури". З вишиваними рушниками та сорочками пов'язувались численні вірування, міфи, забобони, символічні діяння (символи "путь-дороги", життєвого шляху, щасливого життя тощо). Символічними є також мотиви вишивок, які мають багато спільного з писанковими.
Щодо типів орнаменту вишивок, територію України можна умовно розділити на три сеґменти: північ, малодоступні райони Полісся, реґіон Карпат з пануванням геометричного орнаменту; широка смуга центральної України, що схиляється до рослинного орнаменту; захід (Волинь, центральна Галичина, Бойківщина, де перехід до рослинного орнаменту уже завершився (у деяких районах він виявляється у сильно геометризованому вигляді, як от на Полтавщині, Буковині.
Багатству чи лаконічності вишиваних оздоб звичайно відповідає належним чином дібрана колористика. Так, скажімо, нескладні геометричні орнаменти Полісся і Лемківщини обмежуються використанням одного чи двох тонів - червоного й чорного. У ряді районів Поділля стрічаємо лише монохроматичні чорні вишивки, а геометричні узори Гуцульщини, Покуття чи Бойківщини дуже барвисті (до 7 кольорів). Рослинні мотиви подаються, як правило, у 2-3 барвах, але надзвичайно різноманітні за формою. Зрідка трапляються стилізовані звірині мотиви та людські постаті.
Українська народна вишивка вирізняється великим багатством технік виконання. Щодо способу нанесення вишивальними нитками стібків розрізняють двосторонню й односторонню вишивки. До двосторонніх належать техніки "перебору", "поза голкою", "стеблевий шов", "соснівка", "штапівка", "двостороння гладь", варіанти технік "виколювання", "вирізування", "мережання" та ін. До односторонніх зараховуємо такі техніки, при яких вишивальні стібки накладаються з виворітного або лицевого боку тканини. Це "низинка", "поверхниці", "плетінка", "кіска", "хрестик", "ланцюжок" та ін. Часом використовують кілька технік вишивання в одному виробі.
Первісно вишивали лляними, конопляними нитками та нитками з нефарбованої і білої вовни. Згодом у практику вишивання увійшли і закріпились й інші види лляних, вовняних і бавовняних ниток; окрім полотна основою для вишивання почали служити батист, китайка, шовк, плис, шкіра тощо. У ряді реґіонів України при вишиванні часом використовують металеві, золоті і срібні нитки, коралі, перли, "пацьорки", коштовне каміння, "лелітки" тощо.
2.2. Розвиток сучасної народної вишивки. Вишиті рушники
Сучасна народна вишивка розвивається на основі традиційної спадщини минулого і досягнень художньої культури народу. Її розвиток проходив у єдиному руслі сучасного народного мистецтва, підпорядковуючись його запальним основам.
Художнє багатство української народної вишивки обумовлене яскраво виділеними провідними центрами вишивального мистецтва, які є в усіх етнографічних зонах України: Середнього Подніпров'я, Слобожанщини, Полісся, Поділля,, Карпат з Прикарпаттям і Закарпаттям, Півдня України та ін.
У кожному із них - свої традиції, своя система і творчі методи. До того ж і в межах етнографічних зон, крім основних центрів, виділяються локальні осередки, такі, наприклад, як Київщина, Полтавщина, Волинь, Гуцульщина, Бойківщина, Покуття, Буковина. Часто село від села (наприклад, на ПоділліКлембівка від Горо днівки, Заліщики від Борщева) автор від автора відрізняються характером виливання. А загалом іде постійний процес розвитку вишивки на спільній основі народних художніх традицій, починаючи від її життя в етнографічному середовищі, кінчаючи промилася. В різних за організаційною структурою підприємствах народних художніх вишивальних промислів - об'єднаннях, фабриках, комбінатах, майстернях, лабораторіях - вишивальниці в творчій співпраці з художниками-конструкторами,
Loading...

 
 

Цікаве