WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Вишивка. Декоративний рушник - Дипломна робота

Вишивка. Декоративний рушник - Дипломна робота

реальність - на весільному рушникові, сорочці для милого, дитячому одязі. Найкращі узори, такі, яки би ні в кого не було, створювались і вишивались для дорогих людей, для особливих святкових подій. Народною свідомістю опоетизована творчі жіноча праця, зв'язана з образами добра, захисту, надії. Високоморальні естетичні основи всенародного вишивального мистецтва.
Аналіз, вивчення вишивки в соціологічному аспекті пов'язані з основним автором - жінкою. Вона по-іншому творила в кожну епоху, залежно від соціально-історичних факторів, втілюючи у вишивці глибину філософської мудрості життя, вміння вносити в нього красу, доброту ніжність. Одні і ті ж жіночі руки легко і вправно виготовляли тканини, шили одяг, вишивали його, прикрашали хату, готували їжу, випікали з шишками хліб, коровай, калачі, книші тощо. І завжди в усьому непохитна вірність народним традиціям і чуйність до всього нового, прогресивного. Ніколи не переривався зв'язок художніх традицій, як і постійні процеси взяємозв'язків і взаємовпливів з іншими видами народної творчості та мистецтва.
Вишивка найпоказовіший вид мистецтва, який має широкі аналогії в культурі інших народів.
Вишивка - мистецтво всенародне і інтернаціональне за своєю суттю. У ній через віки пронесене і збережена колективна народна мудрість, художня пам'ять, естетичні ідеали краси.
Покуття - Снятинський, Городенківський, Коломийський і частина Тлумацького району Івано-Франківської області - виділяється в окремий, чітко визначений своїми художньо-образними ознаками етнографічний регіон. Проте він має аналогії з Поділлям і Буковиною. Найхарактернішими сорочками тут є "чорнєнки", які носили заміжні жінки, і "червонєнки", що вдягали дівчата. Вони здебільшого орнаментовані геометричними мотивами, а розміщували скісними, ламаними віртуальними смугами або ж розташовували в шаховому порядку, суцільно вкриваючи усе поло рукава. Нижче "плічко" і "зморшки" ішли горизонтальні смуги орнаменту в три-чотири ряди.
Варіанти червоного кольору в різних селах Покуття мали свої відмінності. У Стецеві вони мали помаранчевий відтінок у Воронівцях і Раківцях (Городенківський район) - темно-вишневий. Улюблений узор - композиція чотирикутників, уся площина яких зашивалася нитками у різному напрямку. В селі Видинові "чорнєнки" вишивали дрібними чорними купочками, розкиданими в шаховому порядку по всьому полю рукава, що створювало, високий рельєф узору. До того ж на Покутті чоловічі портяниці і жіночі сорочки "рісши", тобто збирали в дрібні складочки. Це також створювало додатковий художній ефект глибини поверхні полотна сорочки.
особливістю народної вишивки Покуття наявність у селах Русові, Микулинцях, Залуччі, Видинові Снянинського району вишивок білим по білому. Це переважно узори геометричного орнаменту - восьмипроменева розетка, ламана лінія, ромби, виконані вирізування, коленням. Чоловічі і жіночі сорочки мали на подолі і рукавах широкі смуги мережок "цирок". Біла нитка, завдяки застосуванню різноманітних наскрізних технік виконання, створювала світло-тіньову гру кольору - від блискучо-білого до темно-сірого. З'єднувальні шви змережували "кривульками" вишневого кольору, і це чудово поєднувалося з вишивкою білим по білому. З'єднувальні шви перетворювалися на широкі орнаментальні смуги, які, крім утилітарної функції, несли й художньо-декоративне навантаження. Особливістю святкової вишивки є наявність в орнаментах поряд з рослинними мотивами зображень птахів, вазонних квітів з двома птахами, птахів у вигляді грифонів. Подібні зразки поширені в селах Белелуї, Видинові, Джурові. Поряд з вишивкою білим по білому у Снятинському і Тлумацькому районах, зустрічаємо геометричні узори жіночих сорочок, виконі суцільно чорним кольором, які носили виключно літні жінки.
1.3. Місце вишитого рушника в українській культурі
Зараз - особливий час. Ми звертаємось до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, то можливо, життя наше буде більш радіснішим, духовно багатшим.
Людина i праця, людина i пiсня, людина i витвiр мистецтва - це все вiчне, безсмертне, щось своєрiдне i глибоко вражаюче. Наш україн-ський народ працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати - то до сьомого поту, якщо спiвати - то дзвiнко, розложисто, якщо творити щось - то неповторно, захоплююче.
Тож i не уявляємо ми доброї батькiвської хати без прикрас: вишиванок i рушникiв, витворiв народного мистецтва. Саме з батькiвської хати починається пiзнання свiту. Бiлi стiни, бiла стеля - неначе витканi з маминого полотна. Сонячне снiп'я ллється через вiкна i вiд того на стiнах виграють розгаптованi квiтами рушники, розпростерли крила, немов пiвники, на рушниках горять кетяги калини, золотистi китички хмелю звисають з рушникiв до самого столу i пахнуть хлiбом. А то справдi йшов дух вiд паляниць, що їх спекла мати та й поклала на стiл, прикривши теж казкової краси рушником. Яким затишком, теплом, спокоєм вiє вiд цих рушникiв! А чи в кожному домi зараз є вишиванка, вишиваний рушник? Певно, нi. Призабули чомусь це дивне народне мистецтво.
Рiдна мати моя, ти ночей не доспала
I водила мене у поля край села,
I в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала,
I рушник вишиваний на щастя дала.
Рушник, i правда, можна порiвняти з пiснею, витканою чи вишитою на полотнi. Без рушника, як i без пiснi, не обходиться народження, одруження людини, ювiлейнi урочистостi. Рушником накривали дiжу пiсля випiкання хлiба, ставлячи її пiд образами на покутi, дарунковими рушниками перев'язували кумiв i гостей, хлiбом-сiллю на рушнику зустрiчали i зустрiчають зараз дорогих гостей. А ось цiкавий спогад: у перший день огляду озимини йшли в поле гуртом-родом. Попереду батько нiс на рушнику хлiб-сiль; у кошику, накритому рушником, несла рiзне частування мати. На зеленому полi розстеляли рушник, клали їжу. Так робили i в перший день оранки, сiвби та жнив. Пiсля закiнчення жнив господар зустрiчав женцiв з хлiбом-сiллю на рушнику, а тi одягали на господаря обжинковий вiнок.
Як i в пiснi спiвається, за звичаєм, коли син вирушав iз дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб берiг сина вiд лиха. А весiльний рушник кожна дiвчина готувала сама. А вiзерункiв яких тiльки не знайдеш на рушниках: засiяна нива - ромб з крапкою, вазон чи квiтка - свiтове дерево од неба до землi, людськi фiгурки, немов з дитячого малюнка, - знак берегинi, богинi хатнього вогнища. Скринi повнилися дiвочими рушниками, їх дбайливо оберiгали, хизувалися - гостям i сусiдам показували, бо то дочка на виданнi готує собi посаг. А вишивати рушники i сорочки матерi навчали дочок змалку. Як-то у пiснi на слова Павличка спiвається:
Як я малим збирався навеснi
Пiти у свiт незнаними шляхами -
Сорочку мати вишила менi
Червоними i чорними нитками.
I тут українськi майстринi - неперевершенi. Казкової краси вiзерунками прикрашали сорочки, намiтки, очiпки - прагнули до краси, до самобутностi. Готували дiвчата собi на все
Loading...

 
 

Цікаве