WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Вишивка. Декоративний рушник - Дипломна робота

Вишивка. Декоративний рушник - Дипломна робота

Герасимович, Л. Березовська, О.Василенко, Г.Гринь, Л. Вансальська, Г. Кольченко, а також В.Сидоренко, А Корзун (Зхапрків), Н.Гречанівська, Л. Городина (Київщина), О. Великодна, О. Закорна (Полтавщина), М. Коржук, Є. Ковтун (Вінниччина), Д. Петневич, С.Селянкіна (Івано-Франківщина), Л. Фролова, Г.Бигук (Львівщина), А. Шувайло, З. Кресанова (Черкащина), І. Ремізова, В. Тташмик (Чернігівщина) та ін.
Вишивка - це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних устремлінь, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів, стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовавули природу не лише у фольклорі, а й декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо було своєрідними оберегами, що захищали людину від "злих" сил. Вагоме значення мала й кольорова символіка), червоний - любов, жага, світло, боротьба, сорний - смуток, нещастя, горе, смерть, зелений - весна, буяння, оновлення життя тощо). Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості юнки. стійкості традицій дійшли через століття до наших часів. Звичайно, з часом майстерність вишивання вдосконалювалась. Народний досвід зберіг найтиповіші, найбільш доцільні, позначені високим мистецьким смаком зразки орнаменту, їх барвистість, вишивальні техніки.
На рубежі ХVІ- ХVІІ ст.. починається могутня хвиля відродження української культури, розвитку різних видів мистецтва, в тому числі й вишивання, Арабський мандрівник, який у 1656 р. проїздив через Україну по дорозі до Москви і назад, описуючи побут українців, зазначав, що у дочок українських міщан та київських вельмож головні убори гаптовані золотою ниткою.
В умовах патріархального укладу сільського життя з натуральними формами господарювання більшість речей домашнього вжитку та його сім'єю. Майже в кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг. А вишивка була напоширенішим способом прикрасити тканину.
1.2. Вишивка в контексті традиційної культури українців
Вишивка є одним з найдавніших видів народного декоративного мистецтва на Україні. За даними археології, вишитий одяг (і не лише одяг, а традиція прикрашати вишивкою різні вжиткові речі) існує вже не одну тисячу років. За цей період змінилися традиції орнаментації, малюнки орнаменту, ставлення до вишивки, але сама вишивка залишається незмінно популярною.
Традиції вишивання, зокрема, на одязі, характерні для всього слов'янського світу. Вишитий одяг носили завжди, - і в будень, і на свято. Він відігравав важливу роль в різного роду обрядах - і календарних, і побутових. За ритуальними піснями - колядками, щедрівками, веснянками, причому не тільки українськими, але й білоруськими, російськими - видно, що вишитий одяг разом з іншими вишитими побутовими речами (зокрема - рушниками) досить часто згадується як важлива деталь в народній обрядовості. Можливо, що у віддалену епоху язичництва та перші століття після прийняття християнства існувала сакралізація ритуального одягу, який прикрашали спеціальним орнаментом. Певні відгомони такого ставлення до одягу, зокрема - до сорочки - збереглись і до сьогодення. Як приклад, можна навести досить великий пласт вірувань та обрядів, пов'язаних із весільним одягом. Тут і певна кольорова гама, і перестороги від нечистої сили тощо. Звичайно, більшу частину таких вірувань там, де вони ще зберігаються, пояснити докладно вже не можуть - все обмежується словами "так треба" - просто мова йде про дотримання традицій предків без пояснення самої дії.
Те ж саме можна сказати і про процес вишивання одягу. Як правило, це заняття було суто жіночим (виняток складали середньовічні цехи гаптувальників, де працювали чоловіки, але це було виготовлення речей на церковні потреби та одягу знаті), призвичаювали до нього змалку. Чи було вишивання одягу певним ритуалом, зараз сказати важко, але судячи з матеріалів фольклористики, підготовка одягу для обрядових цілей могла супроводжуватись певними ритуальними моментами. Досить цікавими є згадки (щоправда, зустрічаються вони рідко) про вишитий одяг, як частину материнського благословіння. Таким чином, можна провести умовну паралель жінка-нитки (вишивка)-доля; хоча це більш характерно для античної міфології, але цілком можливо, що певні подібні до цього мотиви існували також і у слов'ян. Варто згадати цілий ряд заборон, що накладались на вишивання (втім, як і на інші жіночі заняття). Зокрема, суто вишивання стосувалось таке правило: не можна було вишивати дитячий одяг, перебуваючи в поганому настрої. У вишивальниць існувала покровителька серед християнських святих: свята Варвара. За апокрифічними переказами вона "вишивала ризи Христу і навчила людей вишивати".
Загалом, вишивка - і як художнє явище, і як процес, і як культурна традиція - посідає в традиційній культурі українців досить важливе місце. Про це свідчить багато фактів, зокрема, те, що, незважаючи на велику кількість фабричних тканин та фабричного одягу, незважаючи на різні тенденції та напрямки розвитку моди, вишитий одяг залишається незмінно актуальним і в повсякденному житті, і в святі.
Дослідження вишивки розкриває важливі аспекти вираження в ній живописної, графічної і орнаментальної культури народу.
Вишивка зберігала в своїй іконографії давні архаїчні мотиви. Вона майже нічого не губила із своїх надбань, досвід причетний до відбиття складною мовою вишивального мистецтва народного світогляду.
Закономірні процеси художньо-естетичного мислення народу формувалися віками і удосконалювалися в міру поступу на шляху суспільного прогресу. У всезагальній художньо-естетичній картині людського буття вишивка займає чільне місце як найбільш масовий і різнофункціональний вид мистецтва.
Історією визначена особлива роль вишивки в духовному життя людини, створені естетичного середовища у праці, відпочинку, святкуванні. Вишиті одяг, рушники, скатертини, завіси тощо, які організовують інтер'єр житлових і ритуальних споруд, супроводжують свята, обряди, несуть в собі не тільки матеріально-практичну, а й духовно-естетичну функції. З давніх-давен і до сьогодні вишивка виступає як естетичне духовне самовираження народу, його морального етикету, як утвердження краси земного життя.
Починається кожна вишивка з підготовки матеріалу - вибору тканин, ниток, голки та ін. Легкі рухи їх розміщень, сполучень, приводить доутворення складних, наперед задуманих "серцю милих" узорів. При цьому завжди присутні тактовна неспішність, міра співставлення, органічний зв'язок між матеріалом тканини і вишивальних ниток. В результаті народжується вишивка як нова
Loading...

 
 

Цікаве