WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Художник Олександр Мурашко - Реферат

Художник Олександр Мурашко - Реферат

рєпінських "Запорожців"... "Похорон" був ніби продовженням теми - адже ховають кошового, доблесного Івана Сірка, який є і на картині Рєпіна. Але загальний тон картини Мурашка і настрій, на відміну від рєпінського, - скорботний. І ця скорбота - свідчення того, який дорогий друзям-запорожцям товариш, що йде в останню путь. Особливо вирізняється постать та обличчя старого, який несе булаву, символ влади покійного. Є дані, що для цього колоритного й незабутнього образу старого козака художникові позував шістдесятирічний Михайло Старицький - видатний наш письменник і театральний діяч. У конкурсі робіт випускників брали участь і російські художники Кустодієв та Малявін, які стали з часом знаменитими. Сильні й небезпечні конкуренти, що з ними і дружив, і суперничав Мурашко. Але велика Золота медаль дісталася йому. А разом із нею - право на пенсіонерську подорож за кордон за рахунок академії. Тривала вона повних три роки. Перші біографи Мурашка з задоволенням зазначили, що українському художникові вдалося перемогти "Малявінських баб". Звісно, це було важливо - і диплом, і медаль, і завершення навчання в академії, що розтягнулося майже на шість років. Але головне - попереду був Рим, Мюнхен, Венеція, Париж...
Італія, Париж, Мюнхен
На початку 1901 року Олександр Мурашко їде за кордон.
Паризький період був одним із найбільш вдалих у його творчій біографії. Праці, представлені як звіт про відрядження ("У кав'ярні", "Парижанка", "Біля кав'ярні", "На вулицях Парижа", "Паризька кав'ярня. Три дами" тощо), написані блискуче і з глибокою проникливістю, - склали одну з найкращих серій усіх живописних полотен молодого митця. Картину "Кав'ярня" академія придбала для свого музею. Побувавши на багатьох виставках, вони зробили впізнаваними руку й ім'я художника. Зачаровував їх артистизм, золотаво-вохристі тони та глибокий співчутливий підтекст, мальовничість і ошатність дам півсвіту, незважаючи на зажуру у їхніх очах.
Сам він не вважав завершеними свої пошуки. Попросив продовжити академічне утримання ще на один рік, аби мати змогу попрацювати в Росії та вдома, в Україні, використовуючи досвід, надбаний у Європі. Утримання йому продовжили, але з умовою, щоб іще рік провів у Парижі. Якось у Києві, обговорюючи успіхи Олександра Мурашка, Адріан Прахов зауважив: "Мазій із Сашка вийде чудовий, але йому необхідно дисциплінувати свій талант. А для цього зараз найкраща школа - мюнхенська. Там і художники зібралися солідні, і життя скромніше, ніж у Парижі, де для людини з таким темпераментом, як у Сашка, занадто багато спокус". Те саме радив і дядько, який ревниво стежив за успіхами племінника. Він писав йому, що ніхто не володіє такою дисципліною малюнка, якою володіють "наші мюнхенці". Нашими мюнхенцями були ті окремі художники, які раніше навчалися в знаменитій мюнхенській школі живопису та малюнка в майстерні словака Антона Ашбе й виставлялися на престижному щорічному Мюнхенському Сецесіоні. Серед них був і Валентин Сєров, що став на тоді одним із найзнаменитіших портретистів Росії. (Як розповідав згодом Мурашко, у Мюнхені збиралися з усього світу "дядьки", солідні, із довгими бородами, які вже багато разів виставляли свої роботи, з іменами. І вчилися вони як звичайні школярі. Увечері відпочивали й веселилися, а вдень... Вдень усі працювали.) Спробував новачок завітати вдень до одного, другого... Та ба. Ніхто не схотів відриватися від мольберта. Згодом обвикнувся й так само захоплено працював сам. Приваблювало те, що об'єднання не сковувало творчих поривів та симпатій авторів-малярів, як це було в передвижників. Правда, "мюнхенцям", а згодом і Мурашку перепадало за нехтування соціальними мотивами і за те, що надміру захоплювалися зовнішнім боком живопису, фарбами, колоритом.
Але це імпонувало Мурашку. Головним, що полонило його тут, - був колір, насиченість і чистота кольору, що з часом особливо яскраво проявилось у його живописі. Насиченість і свіжість, яскравість кольорів проявилися ще в кількох портретах, написаних у Парижі. Вже портрет "Дівчини в червоному капелюсі", виконаний 1903 року в Парижі, який так полюбився багатьом, свідчив, що молодий художник став зрілим майстром. Тут усе побудовано на контрастності двох кольорів - червоного й чорного, майстерно передано й погляд глибоких чорних, заворожуючих очей дівчини. Ще один портрет, написаний із цієї ж моделі, - "Тетяна. Портрет у сірому", - приваблює не лише цими сумними очима, а також вдало підібраним колоритом сріблясто-сірих тонів. Вони створюють враження вишуканої гармонії. Цей сріблясто-сірий тон у різних поєднаннях і відтінках художник полюбляв використовувати й в інших своїх роботах.
Опоетизований реалізм
"Старий учитель. Портрет художника М.І.Мурашка", "На терасі. Портрет О.І.Мурашка", "На ковзанці", "Портрет Л.Ф.Куксіної", "Портрет В.А.Дитятиної", "Дівчина в рожевому. Портрет Н.Тараниної", - цей список вдалих робіт періоду 1903-1910 років можна було б значно продовжити. Імпресіонізм і модернізм, "мюнхенство" не змінили манери та стилю робіт українця. Так, живопис став яскравішим, але ніякі пошуки кольору та пластичності образу не заступили в портретах Олександра Мурашка головного: відтворення душевного стану, характеру позуючої моделі. "Дрібниці, деталі - не головне, - повторював художник. - Головне - розгледіти душу". Особливо привабливими були для Мурашканатури ліричні, оригінальні. "Опоетизований реалізм", - якось сказав про свою творчість Михайло Нестеров. Цей вислів цілком можна віднести й до творчості його молодшого колеги. І не випадково серед найкращих робіт Мурашка - портрет самого Михайла Васильовича, два портрети його доньки Ольги з різницею в чотири роки. Особливо гарний другий, маловідомий, написаний 1904 року. Вісімнадцятирічна дівчина зображена на повний зріст; виконаний він у тій самій улюбленій сріблясто- чорній гамі, що тонко передає ніжність і юну чарівність скромної київської інститутки. Мені здається, що навіть в одному з найвідоміших полотен Нестерова "Амазонка" - портреті дочки, написаному лише на два роки пізніше від Мурашка, саме ця опоетизована ніжність, ліризм і дівоча збентеженість уже не відчуваються...
Ті, хто закидав Мурашкові західництво та "мюнхенство", несерйозність, повинні були б звернути увагу на його чудові полотна, створені на матеріалі життя українського села протягом наступних років. Тему "Каруселі" продовжують не лише "Тихий смуток" та "Неділя", а й одне із найбільш значних полотен художника - "Селянська родина" (1914 рік), картина, яку особливо шанує критика. Воістину видатна робота "серйозного письма".
Студія у домі Гінзбурга
З сім'єю Прахових Олександр Мурашко поріднився 1909 року, взявши шлюб із Маргаритою Августівною Крюгер, рідною сестрою Ганни Августівни Крюгер - художниці та скульптора. Дружиною Миколи Прахова й невісткою Адріана Вікторовича. Дітей у сім'ї Мурашків не було, згодом вони вдочерили дівчинку Катю, яка в заміжжі стала Катериною Олександрівною Гай.
Разом зі своєю своячкою Ганною Крюгер-Праховою восени 1918 року Олександр Олександрович Мурашко відкриває в Києві на Інститутській вулиці, на верхньому поверсі будинку Гінзбурга, знаменитого київського хмарочоса, "Художню студію О.Мурашка", у якій малюнка, живопису та скульптури водночас навчалося до ста чоловік. Досвід педагогічної роботи в Мурашка вже був. У 1909-1912 рр. він викладав у Київському художньому училищі, створеному на базі малювальної школи дядька. Директором училища з 1901 року став архітектор В.Ніколаєв. Увесь свій талант, досвід і навички, здобуті в Петербурзі, Парижі та Мюнхені, Мурашко клав на подолання рутини й застою у веденні курсу живопису. Проте, як написано в його біографії, під кінець третього року свого перебування там зневірився в можливості оживити цю справу та вийшов з училища. (До речі, училище, очолюване архітектором, дедалі більше
Loading...

 
 

Цікаве