WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Вишивка Покуття - Курсова робота

Вишивка Покуття - Курсова робота

інструменти.
Матеріали зумовлюють художній рівень твору. Згідно з призначеннямвишивальні матеріали поділяються на 2 типи:
1) основа, на якій вишивають - вовняні, лляні, полотняні, домашнього виробництва тканини, шкіра, сукно та пізніше тканини фабричного виготовлення і перкаль, коленкор, батист, китайка, кумач, бамбая, сурахе, муслин, плис, шовк та ін.;
2) матеріал, яким вишивають і нитки ручно-прядені лляні, конопляні, вовняні і нитки фабричного виготовлення - запал - біль, кумач, гарус, шкури, шовк, металеві, золоті та срібні нитки, корали, перли, бісер, металеві пластинки - лелітки, ґудзики, сап'янові стрічки.
Вишивальні матеріали поступово вдосконалювалися. Полотняний одяг переважно вишивали лляними, вовняними, ручнопрядними нитками, бавовняними фабричного виготовлення; вовняні - світи, кептарі, сердюки, крім названих ниток, вишивали ще й шкурами, вовняними нитками фабричного виготовлення - валічкою; пере мітки - заполоччю, шовковими, срібними, золотими нитками; кожухи - вовняною, шовком. З середини ХІХ ст. дедалі частіше для вишивання використовували гарус, заполоч, а з початку ХХ ст. - нитки "ДМС", муліне, бісер, шовк.
Часто для вишивання одного візерунку використовували і лляні вибілені нитки ("білі", "білка"), і нитки з сіравим, вохристим відтінком, і бавовняні нитки "памуть", "запалог", "запаї", і вовняні нитки ручного прядіння й фабричного виготовлення - "вамчку", "лучок", гарус, металеві, золоті й срібнв нитки, бісер.
За матеріалом вигивання поділяється на основні типи: лляна, вовною, шовком, золотом (сріблом). Загальнопоширена в усіх районах України поєднання матеріалів лежить в основі поділу вишивок на окремі підтипи: золото-шовкова, вовняно-памутова.
Техніка. Українська народна вишивка славиться багатством технічного виконання. Безперечно, слово вишивка походить від слова шити. На думку дослідників, давня назва вишивки - "шити", "шитво", "шов". У народній термінології вишивка ще зараз називається "нашиттям", "пошиттям", "розшиттям", "прошиттям".
Шити, вишивати - це різними способами протягати, закріплювати нитку, заволочену в голку, наносити стібки на тканину або шкіру.
Результати аналізу збережених зразків вишивок Х-ХІІ ст. орнаментального гаптування дає змогу виділити такі техніки, як "прокол", "шов по формі", "шов в ялиночку", "шов в прикріп".
Технікою "шов по формі" та технікою "шов в ялиночку" - поверхневим нанесенням зустрічно скісних стібків зображували галузки, вузькі стрічки.
Техніка "в прикріп" полягала в тому, що металеві нитки щільно накладали одна біля одної на тканину і пришивали до основи тканини шовковими нитками.
Художнє звучання скісних стібків на перетині "шов по мотузці" прямих стібків часто в шаховому порядку "панцерний шов". У сюжетних зображеннях - обличчя, руки - вишивали шовковими нитками плоскісно, густо, гладенько застеляючи площини різними, згідно з формою, стібками - "єдвабний шов".
Результат аналізу датованих вишивок ХVІІ - ХІХ ст., виконаних ручнорпядними лляними, вовняними нитками, заполощю тощо, дає змогу виділити два основних методи нанесення стібків вишальної нитки на основу: двосторонній і односторонній.
Двосторонньо на тканину наносяться стібки такими техніками: перебір, штапівка, "позад голки", "двостороння гладь", стебловий шов, соснівка, різні техніки виколювання, вирізування, мереження, рубцювання, обметання.
Не менш різноманітні на території України і техніки одностороннього вишивання, тобто нанесення вишивальних стібків з виворітного або лицевого боку тканини: кизинка.
Українські вишивальниці постійно збагачували, розробляли нові техніки поверхневого вишивання з лицевого боку. До них належить: поверхниця, набирування, кафасор, двобічна штапівка, верхоплут, бігунець, плетінка, кізка, ретязь, хрестик, ланцюжок - талібур, парами, рушниковий, городоський, вибирання.
Інструменти. Для вишивання необхідно мати: голки, наперсток, ножиці, виколку, п'яльці та стрічковий метр.
Голки. Потрібно мати 6-7 голок різної товщини і довжини. Вушко має бути овальним із гладенькими краями. Голки зберігають у сухому місці щоб запобігти корозії.
Наперсток. Наперсток потрібно добирати точно за розміром середнього пальця правої руки, так, щоб він і не був великий, і не стискав пальця. З грубою тканиною рекомендується працювати тільки з наперстком.
Ножиці. Вишивальниця повинна мати у своєму вжитку три пари ножиць: великі - для розкрою тканини; середніх розмірів - для обрізання кінців ниток, та маленькі, які особливо потрібні при вишиванні з вирізуванням.
Виколка. Виколка потрібна для утворення дірок в тканині при вишиванні солов'їних вічок, довбанки.
П'яльці. При вишивані застосовують круглі та квадратні п'яльці. Квадратні потрібні для великих робіт, зокрема при вишиванні широких мережок, гладьових швів тощо, але вони не менш зручні, ніж круглі п'яльці, і тому значно менш поширені. П'яльці складаються з двох частин і не складні у користуванні. На менше кільце кладуть тканину з орнаментом, на тканину накладають більше кільце і затискують її між кільцями.
Творчість
Михайлини Сабадаш
Старовинне мистецтво вишивки вже багато століть іде від покоління до покоління чаруючи глибинним змістом та поетичною красою душі людей. Українська народна вишивка завжди ставилася вишуканими орнаментами, гарним колоритом, високою майстерністю виконання та самобутністю. Не втратила свого значення вона й у наш час. Про це свідчить популярність виставок народного декоративного мистецтва, де вишивці відводиться значне місце. На таких виставках можна побачити й роботи заслуженого майстра народної творчості Михайлини Олександрівни Сабадаш.
Ми знаємо роботи невідомих майстринь та імена талановитих вишивальниць, у творах яких знайшли вияв традицій , накопичені усім їхнім родом або осередком за багато віків розвитку цього мистецтва. Досить згадати клембівські рушники, або вишивальниць з родини Шкрібляків... Тому б було не дивно, якби такої величини майстриня, як Михайлина Сабадаш, сформувалась у колі народних митців. Але сталося інакше - мистецтво вишивання вона опанувала самостійно. Народилася Михайлина Олександрівна 1912 року в невеликому с. Кубаївці, що заховалося у прикарпатських лісах.
Спочатку вишила серветку - мамі на Різдво, а потім рушником ікону прикрасила. А пізніше все село одягалося в її вишивки.
Твори Михайлина Сабадаш народженні натхненням, що дає рідна земля. Квіти допомогли їй зрозуміти різномаїття барв, ліси, гори, полонини навчили композиції, подарували відчуття гармонії, а співуча вразлива душа майстрині сповнює її твори поетичністю та пісенністю.
Дивно стає, коли подумаєш, як могла жінка, доля якої складалася нелегко пронести крізь усе життя здатність відчувати прекрасне і радіти йому, знаходити красу в найбуденніших речах.
А розраду вона знаходила у вишиванні та квітах. Біля хати не город
Loading...

 
 

Цікаве