WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Гобелен. Історія, особливості виготовлення - Курсова робота

Гобелен. Історія, особливості виготовлення - Курсова робота

змогу імпровізувати, творити неповторне, мати "свою руку", "власний почерк". Але що б нового не творила кожна людина. вона завжди залишалась у межах художніх традицій того осередку, де працювала. Художня традиція - це стійка система творення образів, естетичних уявлень, історично сформованих у певному середовищі. Основне у традиціях народного декоративного мистецтва - матеріал, техніка його обробки, характер виготовлення предметів, а також принципи і прийоми втілення образу. Вирішальну роль відіграють художні особливості сюжетних зображень, форми виробів, орнамент, виражені живописними, пластичними або графічними засобами. Залежно від характеру взаємозв'язків ці фактори формують специфічні риси окремих видів мистецтва. В історичному процесі відбувається постійний процес відновлення і розвитку традицій, але принципи, особливості художньої форми у мистецтві народу зберігаються віками, традиціями відбивається та якість, яку ми називаємо класикою мистецтва.
В Україні народну творчість вивчають і збирають різні за професіями наукові установи. Працює мережа спеціальних музеїв, архівів, бібліотек, інститутів, товариств тощо. Так, на Україні функціонує інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії, імені Максима Рильського АН України, його Львівське відділення, Науково-методичний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи Міністерства культури України тощо. Дослідження, зосереджені на важливих проблемах народної художньої творчості, яка розглядається передусім як соціально-зумовлене явище, одна із форм суспільної свідомості.
Найпоширенішими були ткацькі мануфактури. Крім ткацьких мануфактур, на Україні у XVII - XVIII ст. користувалися визнанням мануфактурні вироби - посуд, скло та шкіра. У XVIII ст. зросла кількість мануфактур, вони розширювали своє виробництво , але повільно впроваджували нові технічні та технологічні відкриття. Ручне виробництво творче, приховує у собі таємниці справжньої краси, критерії якої в народному мистецтві вироблялися віками.
Наявність місцевої сировини, людей, які опанували традиційні навички праці, виготовляючи певні вироби, давала змогу розширювати виробництво, впроваджувати деякі технологічні методи, полегшувати ручну працю за допомогою машин. Отже, закономірно, в історичній послідовності тривав розвиток народного декоративного мистецтва у таких формах як домашнє й організоване виробництво: у цехах, майстернях, мануфактурах.
Зародження і розвиток мануфактур на Україні відбувалося у XVI - XVIII ст. за кріпацтва. Перша половина ХІХ ст. - це період розкладу і феодально-кріпосницької системи .У цей час склалися нові, більш прогресивні, капіталістичні відносини. Із дальшим розвитком дрібних промислів, кріпосницької мануфактури і товарно-грошових відносин визрівали умови для переходу до капіталістичної мануфактури-фабрики. Виробництво очолив великий капітал, формуючи капіталістичні відносини між його учасниками.
З переходом до наступного більш прогресивного способу виробництва зростала роздробленість виробничих операцій, зумовлюючи деградування професійної майстерності, занепад творчої основи в процесі праці.
Так, серед ремісників-текстильників виділилися ткачі, полотнярі, шерстянники, прядильники (ниткарі), сукновали і постригачі сукна, мотузники, канатники тощо.
Вільніші можливості для діяльності, не такі обмежені, як у цехових майстернях, мали сільські і міські домашні промисли, тобто дрібне ручне товарне виробництво. Воно існувало в умовах натурального господарства, де із наявної сировини виготовляли товар на продаж. Власниками промислів були представники майже всіх прошарків населення України - міщани, селяни, козаки, купці, шляхта та ін. Селяни традиційно вирощували у своїх господарствах льон і коноплі, стригли овець, із наявної сировини виготовляли тканини інтер'єрного призначення та одягового для себе і на продаж.
У XVI - XVII ст. на основі ремесел і домашніх промислів зародилася нова, більш висока форма виробництва - мануфактура. Ця стадія розвитку історично-передувала великій машинній індустрій. Шляхи виникнення мануфактур були різними. Ці процеси відбувалися в умовах феодалізму, де панувала кріпосницька система. Характером виробничих відносин на Україні можна поділити на три типи мануфактур: казенні, вотчинні (поміщицькі) і посесійні.
Відомими були казенна мануфактура по виробництву шовкових тканин - Катеринославська і посесійні сукняні мануфактури - Пушківська і Ряшківська; поміщицька мануфактура, де вироблялись фарбовані і тонні сукна, у с.Платкове Стародубського повіту на Чернігівщині.
Високого художнього рівня досягли художні ремесла у східних слов'ян. Декоративно-прикладне мистецтво слов'янського населення на території майбутніх російських, українських та білоруських земель - грунт, на якому розвинулась самобутня Київська Русь та її культура. Давньоруські ремісники дотримувалися багатовікових традицій східнослов'янського мистецтва, засвоюючи, творчо осмислюючи найкращі здобутки світового мистецтва. Їхню оригінальну високохудожню творчість засвідчують збережені пам'ятки, літописні дані та описи іноземців, які за рівнем художнього ремесла ставили Давню Русь на друге місце після Візантії.
У Київській Русі переважали домашні ремесла. На основі домашніх ремесел виникали ремісничі організації. Натуральне господарство, вузькість внутрішнього ринку, утиски з боку державної адміністрації зумовили необхідність єднання міських ремісників. В ХІ - ХІІ ст. в містах Західної Європи, а також Київської Русі поступово виникали і поширювалися їхні корпорації-цехи. В загальному, цехова система поширилася у XІV- XV ст. цехове ремесло бурхливо розвивалось у містах, які отримали магдебурзьке право - Київ, Львів, Полтава, Чернігів, Житомирі, Ніжині, Новгород-Сіверськ, Бердиічів, Кременець, Кам'янець-Подольськ тощо.
Проникнення у ремісниче виробництво нових відносин зумовлене як економічними змінами, так і рівнем розвитку ремесел. Із поділу праці від окремих ремісничих професій відгалужувалися нові спеціальності.
Сьогодні декоративне мистецтво - складне багатогранне художнє явище. Воно розвивається у таких галузях як народне традиційне, професійне мистецтво і самодіяльна творчість. Ці галузі багатозмістовні і далеко не тотожні. Між ними існують тісні взаємозв'язки і суттєві розбіжності.
Народне прикладне мистецтво - народні художні промисли, які являють собою товарне виготовлення художніх виробів при обов'язковому застосуванні творчої ручної праці.
1.2. Територіальні особливості виготовлення гобелену.
Житомирське полісся
Важко сказати, коли виникло килимарство в поліських селах, але свого розвитку воно набуло в XVIІІ - на початку ХІХ ст. Потрібно відзначити, що воно існувало не в усіх поліських селах, а лише в "шляхетних", тобто вільних від кріпацької залежності, й порівняно заможніх.
Гобелени виготовляли як для власних потреб, так і на продаж. Ткали килим три-чотири місяці вручну на кроснах або ткацькихверстатах. Назва "кросна" пов'язувалась первісно з вертикальним типом
Loading...

 
 

Цікаве