WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Стародавні часи. (Контрольна) - Реферат

Стародавні часи. (Контрольна) - Реферат

школою була київська, майстри якої створили іконостаси Успенської церкви Києво-Печерської лаври (20-ті роки XVIII ст.) та Михайлівського монастиря (1718 р.) (провідний виконавець - іконописець Стефан), а також надбрамної Троїцької церкви Києво-Печерської лаври (30-ті роки XVIII ст.), Софійського (1746 р.) та Миколаївського (Військового) соборів та ін. Багато художніх робіт виконали лубенські іконописці, особливо в 70-х і 80-х роках XVII століття у зв'язку зі спорудженням Густинського та Мгарського монастирів
Зі збагаченням іконопису світським змістом урізноманітнюються також техніка та художні зображальні засоби. У живописі олійні фарби витісняють темперу; вдаються й до змішаної техніки олії і темпери. Завдяки застосуванню техніки олії моделювання кольором увиразнює пластику форм та їхню матеріальність.
В останній чверті XVIII століття в Східній і Західній Україні все помітнішими стають впливи різних течій західноєвропейськогомистецтва.
В Східній Україні переломний етап у розвитку мистецтва, зокрема іконостаса, означений спорудженням за проектом Варфоломея Растреллі Андріївської церкви в Києві. Іконостас був виконаний також за проектом Растреллі. Над створенням ікон до нього працював у 1752- 1755 роках російський художник А. П. Антропов, можливо з участю Григорія Левицького, з яким він підтримував творчі зв'язки. Тут іконостасна стіна вже має принципово нову структуру. Ікони розташовані окремими композиціями, присутні вертикальні ритми, в яких важливу роль відіграють пілястри. Іконостас нагадує декоративно оздоблену парадну стіну палацу. Такого ж самого стилю дотримувався Сисой Шалматов при створенні іконостаса собору Мгарського монастиря (1762- 1765 рр.). Для іконостасів стають характерними м'яко профільовані чудернацькі облямування ікон, виті колонки з гірляндами троянд (замість виноградної лози).
3. Авангардизм при соціалізмі, романтизм а також малярство, іконопис
Нові тенденції, що все активніше проявляються на початку XX століття у різних галузях українського образотворчого мистецтва, своїм корінням сягають середини 1880-1890-х років, коли розпочалися роботи над монументальними розписами Кирилівської церкви XII століття та щойно збудованого Володимирського собору. На відміну від більшості культових розписів XIX століття, які за своїм художнім рівнем дещо відставали від прогресивних явищ мистецтва свого часу, монументальні роботи М. Врубеля, В. Васнецова, М. Нестерова, що їх було створено у Києві, стали значним кроком уперед на шляху розвитку нових стильових тенденцій у російському та українському мистецтві кінця XIX - початку XX століття.
Великі роботи по розчищенню й оновленню стінопису XII століття у Кирилівській церкві було розпочато 1881 року під керівництвом професора А. Прахова, за активною участю викладачів та учнів Київської малювальної школи М. Мурашка, І. Селезньова, X. Платонова, М. Пимоненка, І. їжакевича та ін. Оскільки церква була діючою, то деякі стародавні фрески "підновлювались" за контуром, а на втрачених місцях писали нові композиції. Запрошений А. Праховим М. Мурашко взяв на себе адміністративний бік справи, доручивши керівництво живописними роботами випускникові своєї школи М. Глобі. Після його від'їзду до Петербурзької Академії 1884 року це місце зайняв (за рекомендацією професора Академії П. Чистякова) молодий, ще нікому не відомий М. Врубель (1856-1910). Так почався київський період творчості (1884-1889) великого майстра. Створені в Кирилівській церкві композиції Врубеля не тільки пов'язані зі стильовими ознаками мистецтва Київської Русі ("Ангели з лабарамп", "Надгробний плач"), а й органічно доповнюють ансамбль образним ладом мистецтва Відродження ("Зішестя святого духа" та інкони для мармурового іконостаса "Афанасій", "Богоматір", "Христос", "Кирило"). Художник відчув монументальне мистецтво давньої Русі у його невпинному русі.
Важче визначити співвідношення художніх сил в ансамблі розписів Володимирського собору (1885-1896), які хоч і поступаються за своєю пластичною силою живопису Врубеля в Кирилівській церкві, проте знаменують уже наступний етап, безпосередньо пов'язаний із зародженням . нового стилю (модерну) в російському та українському мистецтві.
Йдеться насамперед про розписи російського художника В. Васнецова у центральному нефі собору та роботи М. Нестерова і М. Врубеля. Композиції у бічних нефах, виконані В. Котарбінським та братами Сведомськими, мають риси академічного романтизму й не вносять нового у розвиток тогочасного монументального живопису.
Авангардизм у живопису - це різні напрями, які виступали щоразу з позицій відкриття нових ідей. Однак у всіх авангардних течій є спільне, що дає підстави єднати їх в одну художню епоху.
Передусім, це принципова установка на новаторство, яке не просто заперечує попередні стилі - воно їх повністю ігнорує.
По-друге, художники-авангардисти свідомо відмовляються від буквалізму - від зображення предметного світу таким, яким його бачить око художника. І кожна нова авангардна течія відкриває свій спосіб проникнення у сутність речей та явищ. Тому важливою рисою авангарду є його аналітичність.
Авангардне мистецтво - і це теж його особливість - несе в собі специфіку світовідчуття людини XX століття.
Історію авангардного живопису в Україні (як і в усьому світі) можна умовно поділити на два періоди. Перший охоплює 1907-1914 роки. Світова і громадянська війни перервали певною мірою цей процес. Другий період починається з 1920 року, коли знову вибухнули творчі сили у всіх видах мистецтва: літературі, театрі, живопису, архітектурі.
Український живописний авангард, як кожний великий стиль, має наднаціональний характер. Однак такі його риси, як колористичне багатство (чого ми не знайдемо ні у французькому кубізмі, ні в німецькому експресіонізмі, де колір використовували здебільшого для підкреслення фактури, матеріальності предмета, стану людини), як присутність у фарбах, у формах елементів середньовічної ікони (чергування кутів і овалів, які мали священне символічне значення), а також колориту київських мозаїк (з їх шляхетними рубіновими, смарагдовими, золотистими гамами, що перериваються темними згустками фарб) і, нарешті, декоративність (запозичена з українського селянського побуту, взята від хати-мазанки) - вся вітальна сила селянського мистецтва надають йому певної національної специфіки.
Список використаної літератури
1. Б.Б. Лобановський. Українське мистецтво другої половини ХІХ - початку ХХ ст.. - К.: Мистецтво, 1989. - 206 с.
2. Українська та зарубіжна культура. - К.: Знання, 2002. - 557 с.
3. Ф.С. Уменцев. Українське мистецтво. - К.: Либідь, 2002. - 328 с.
Loading...

 
 

Цікаве