WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Іконопис, розпис скла, малювання на тканинах та рідкісні техніки - Курсова робота

Іконопис, розпис скла, малювання на тканинах та рідкісні техніки - Курсова робота

поховано. Звідси й та тенденція до відтворення історичних реалій, яку спостерігаємо в намаганні відобразити тогочасний одяг, зброю тощо.
Найстарішою пам'яткою з яскраво вираженими історичними акцентами можна вважати ікону "Борис і Гліб" 12-13 ст. з Вознесенської церкви Савва-Вишерського монастиря поблизу Новгорода19. Ця ікона, поза сумнівом, має вже риси місцевої, і то висококваліфікованої, школи. Хоч твір цей і релігійного призначення (він, ясна річ, був храмовою іконою якоїсь Борисоглібської церкви), в ньому відчутний деякий світський нюанс. Борис і Гліб подані на повен зріст, у застиглих урочисто-фронтальних позах. Але документальність, з якою зображено зачіски, вбрання, шапки, мечі, швидше нагадує портрети київських князів на мініатюрах 11 ст. (Трірський псалтир та Ізборник Святослава), ніж ікони. Однак характер до деякої міри темного, майже монохромного живопису викликає аналогії з окремими фресковими зображеннями 12ст.: смугляві лики контрастно висвітлено темпераментними движками, як на нещодавно розкритому зображенні невідомого святого в церкві св. Кирила в Києві (північний пілон південного стовпа) або Соломона з церкви Георгія Старої Ладоги. В 14 ст. ікону ретельно реставрували. Це дає право припускати, що створено її було значно раніше.
Стилістичні особливості пам'ятки підтверджують думку про постійне спілкування між собою художників Стародавньої Русі. І якщо в 11 та на початку 12 ст. головним постачальником кадрів художників для всієї східнослов'янської держави був передусім Київ, то в другій половині 12 - на початку 13 ст. у тому ж Києві можна було зустріти майстра і з Новгорода, і з Галича, і з Волині, і з Чернігова, і з Володимира чи Ростова. Переїжджали майстри - мандрували й пам'ятки, особливо ікони та рукописи. І хоч у кожному феодальному князівстві в ці часи виникали й набували поширення місцеві школи, давньоруське мистецтво не втрачало при цьому рис подібності й стилістичної схожості. Незважаючи на строкату багатобарвність, воно проходило синхронно аналогічні стадії еволюції по всій Руській землі. Це й дає право вважати мистецьку спадщину Давньоруської держави спільним джерелом для художньої культури трьох братніх слов'янських народів - російського, українського й білоруського.
На джерела українського середньовічного малярства проливає світло одинока пам'ятка галицького живопису 12-13 ст. - ікона "Покрова". Її творець належав до кола тих майстрів, які хоч і не дістали належної професійної підготовки, але мали високе декоративне колористичне чуття. Майстер "Покрови" вміє тонко поєднувати брунатно-червоні, яскраво-червоні й вишневі тони з темними, синіми, зеленими та вохристими барвами. Слід відзначити, що контурна лінія в майстра відіграє таку ж роль, як і в фресках та мозаїках 11-13 ст. і в пізніших народних розписах. Галицька ікона "Покрова" доволі точно передає легенду про "Влахернське чудо". Ікона виникла в добу, коли галицькому князеві Роману та його нащадкам довелося вести запеклу боротьбу з боярською сваволею та іноземними загарбниками^. В цій боротьбі князі потребували ідеологічної підтримки. Свято покрови, якого не знала Візантія, утверджувало незалежність Давньоруської держави й набувало патріотичного звучання. Знаменно, що в Новгороді, Володимирі-Суздальському та Галицькому князівстві виникла й формувалася його оригінальна іконографія.
Риси обличчя, форми тіла, бганки одягу майстри відмічали легким контуром чорної або коричнево-червонястої фарби, а коли потрібно, й сміливою енергійною лінією. Але контур тепер ще не відіграє такої активної ролі, як в іконах 16 ст.
Давні українські, як і 'взагалі всі середньовічні майстри, великого значення надавали технології - одній з передумов художньої завершеності творів і довгого їхнього зберігання.
У 15 ст. для деяких майстрів притаманне малювання рідко розведеними фарбами з просвічуванням білого крейдяного грунту, що дає ніжну вібрацію кольорів. Але окремі фарби, як, наприклад, кіновар, перекривають площину доволі щільним шаром, здебільшого без висвітлювання білилом, що надає кольорові подиву гідну інтенсивність і чистоту звучання. Пластику форм підкреслювали висвітлюванням за допомогою незначної домішки розведеного білила до основної фарби або накладанням прозорих білильних мазків, що давало на опуклостях ледь помітне роз'яснення, позбавлене різких контрастів світла й тіней. Карнацію звичайно малювали досить ясними вохристими фарбами з легким підрум'янюванням по темному підкладі - санкирі оливково-зеленого (рідше) чи вохристого, і навіть інколи брунатного відтінку. Найясніші місця відзначали переважно білильними паралельними штрихами - движками різної довжини. Таким чином, створювалась ніжна градація відтінків, що з відстані іноді викликає враження відточеної об'ємності форм.
Універсальний характер мистецької підготовки в середні віки дозволяв художникам працювати в різних техніках, матеріалах і галузях малярства. Тогочасні майстри здебільшого володіли техніками фрескового живопису, темперного письма, вміли оздоблювати рукописи ініціалами, заставками та мініатюрами. Ясна річ, певна універсальність забезпечувала сталий заробіток, а спеціалізація в улюбленій техніці відкривала широку дорогу для творчого вдосконалення. Ось чому в пам'ятках фрескового малярства часом можна виявити прийоми іконопису, а в творах останнього - почерк вродженого фрескіста-монументаліста.
Велику роль у колористичному ладі ікони 15 ст. відіграє тло - звичайно кольорове, переважно вохристе, різного тонального насичення. Зокрема, доволі поширеним було в перемишльському середовищі темне синяво-зелене тло глибокого холодного відтінку (Звижень; Рихвалд, тепер Овчари; Радруж та ін.). Трапляється й тепле ясно-зелене (Дрогобич) або вогнисто-кіноварне тло (Милик, Горлиці) чи приглушено теракотово-цеглянистого відтінку - червоної вохри (Звижень, Яблуниця-Руська та ін.). Однак колір "<гла в іконі - це не просто чисто декоративний фактор, що ; надає барвам особливої сили звучання й сприяє кращому прочитанню твору в цілому і в деталях. Часто-густо колір несе смислове навантаження, допомагає розкривати внутрішній зміст твору, акцентує його емоційно-експресивний лад. Крімтого, у середньовічному малярстві великого значення надавалося й символіці кольору.
Хоч пам'яток українського малярства 15 ст. збереглося значно більше, ніж із попереднього періоду, однак повну картину його розвитку не так легко й просто відтворити. Внаслідок складних історичних умов пам'ятки українського станкового малярства 15-16ст. збереглися дуже нерівномірно. Вони походять переважно з Галичини, а найдавніші передусім із районів західних Карпат, розташованих дещо осторонь від татаро-монгольських шляхів, і частково з Бойківщини. Тим часом із центральної та Східної України, яка була ареною навальних нападів татарських орд і запеклої боротьби, що постійно точилася в степах України впродовж сторіч, майже нічого не збереглося. Також невідомі нам пам'ятки і зі Львова - видатного центру культурного й мистецького життя, який також не раз спустошували пожежі, війни і облоги. Тому-то про тогочасне львівське малярство можемо судити лише на підставі пам'яток, знайдених у найближчих до міста околицях. А Волинь та Полісся представлені лише кількома пам'ятками.
Коли порівняти наявні твори українського малярства 15ст. із поблизьких до Перемишля та Львова районів, то умовно можна виділити дві школи - перемишльську та львівську, а в їхніх, межах -
Loading...

 
 

Цікаве