WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Кераміка. Мистецтвознавчий погляд на еволюцію звичних речей (пошукова робота) - Реферат

Кераміка. Мистецтвознавчий погляд на еволюцію звичних речей (пошукова робота) - Реферат

Така конструкція давала можливість пришвидшити обертання робочої площини, а головне - зцентрувати її. Східні слов'яни вісь закріплювали на лаві, за нею майстер і працював, спрямовуючи лівою рукою рух площини-диска проти годинникової стрілки, а правою формуючи посуд або підрівнюючи сформований уручну. Саме за таким верстатом працювали черняхівці.
В історії вітчизняного гончарства одно-дисковий ручний гончарський круг проіснував до Х-ХІ сторіччя, коли був заступлений дводисковим ножним. Завдяки цьому вдосконаленню збільшилися швидкість та інерція обертання, рівномірність руху, обидві руки майстра вивільнилися для роботи з глиною. Ножний гончарський круг - це вісь із двома дерев'яними кружалами, закріпленими на ній. На верхньому гончар формує посуд. Спіднє, більше кружало (воно зветься "спідняком") - він пускає в рух ногою. До спіднього кружала прикріплено противагу - маховик для продовження інерційності руху. Такий гончарський круг дожив до наших днів.
Горщик - "дитя" гончарського круга. Він поширений у більшості народів світу, зокрема в слов'ян. Давніше горщик був основним видом посуду, недарма самих гончарів називали горшколіпами, горщарями, а їхні майстерні - горшечнями. Назва ця походить від слова "горнець", тобто "вироблений у горні". Як абетка починається з літери "а", так і з горщика - гончарська наука. Вважається, що той, хто зумів його виточити, - зможе виточити й будь-яку іншу посудину.
Ролю горщика в житті українців підтверджують численні прислів'я ("Не святі горшки ліплять", "Хоч горщиком назви, тільки в піч не став", "І на дірявий горнець знайдеться покупець" та ін.), загадки ("Всіх годує, а саме голодує", "Без матері родився, без попа хрестився, без смерті вмер", "Вогню не страшусь, води не боюсь" та ін.), прикмети (горщик як символ родинного достатку, злагоди: "Сімейний горщик веселіше кипить"; як магічний посуд: "Робись, робись, горщику, зварю в тобі борщику. Дам поснідатьдощику з глиняного горщика" та ін.). Спробуймо оцінити горщик як доцільно конструктивний і логічно пропорційний витвір. Власне саме ці "чесноти" горщика й зумовили те, що серед інших видів посуду він веде перед у довголітті (скажімо, творцями праукраїнського горщика були гончарі зарубинецько-черняхівської культури, хоч близькі до нього форми трапляються на наших теренах ще в епоху неоліту).
Виплекана численними поколіннями гончарів, форма горщика ідеально відповідає всім практичним вимогам. Висота класичного горщика дорівнює ширині його в найширшому місці. Інакше кажучи, горщик вписується в квадрат, зрештою - і в коло. Обтічна форма сприяє максимальному прогріванню всього об'єму у вогні. Задля цього звужено й нижню частину, за яку горщик беруть рогачем, щоб поставити в піч. Поперечник отвору горщика також обумовлений практичною доцільністю - щоб до нього можна було покласти великий шмат м'яса, а великою ложкою дістати його, а крім того, щоб посудину легко було мити зсередини рукою. Але - не більший, інакше страва швидко вихолоджуватиметься. Покришку, якою накривали горщик, готуючи страву, потім знімали, перевертали І використовували вже як миску.
Хто ж був творцем такої досконалої форми? Сама природа, точніше "божественна модель" - образ людини. За антропоморфне походження форми горщика промовляють і назви його частин та деталей. Найширше місце називається "туловом", над ним - "плечики", па які кріпляться одна або дві "ручки" ("вушка"), верхня частина - то "шийка", або "горло", іноді - з носиком, нарешті нижня частина - "боки". Ще донедавна гончарі рідко наважувалися ставити на денці ютового горщика свій підпис (клеймо), мовляв: я був лише співавтором її Величності Природи, творив за її "підказкою".
Цікаве в біографії горщика і те, що вчені схильні всерйоз розглядати його значення в розвитку... обчислювальної техніки! Давній вислів "від горшка два вершка" (вершок - міра довжини, яка спочатку дорівнювала довжині фаланги вказівного пальця, а пізніше - 4,45 см) наштовхнув математиків на думку, що йдеться про первісну одиницю довжини.
Форма горщика (миски, макітри, глечика, казана, кухля і т.д.) докняжої доби практично не змінилася до нашого часу. Як і процес створення їх. І це при найістотніших зрушеннях в інших ремеслах! - техніко-технологічних і художньо-вжиткових. Гадаємо, секрет живучості традицій гончарства - у надзвичайно простій, навіть примітивній технології цього ремесла і так само в простоті й вікодавній вивіреності форми його виробів.
А тепер спробуймо простежити еволюцію іншого визначного винаходу, безпосередньо пов'язаного з гончарством, - цегли.
Ми вже згадували про житла, зроблені з плетива гілок, соломи, очерету, трави, "склеєних" глиною. Люди експериментували, додаючи до глини то пісок, І о жорству, то щебінь чи полову. Такий глинопліт виходив ще міцніший. "А якщо спробувати виготовити з такої суміші - глини, соломи (або ж - очерету, гною, піску, кінського волосу, костриці) - будівельний камінь?" - міркував стародавній будівничий - і винайшов цеглу. Такі цеглини сушили па осонні й виходив тривкий будівельний матеріал -глинобетон. Під назвою саман він і досі служить людям.
Цегла-саман у вжитку в сільському будівництві. Селяни самі її виготовляють. Для нього масу з глини, січеної соломи, іноді й інших домішок добре переминають, потім у дерев'яних ящиках формують цеглини й сушать їх. Солома чи інші домішки до глини армують матеріал, збільшують його ударну в'язкість і таким чином запобігають розтріскуванню цегли на сонці та збільшують стійкість її до навантажень. З готового саману будують повітки, хліви і навіть житла, які є досить довговічними.
Пізніше люди навчилися виготовляти цеглу цілковито з глини, без домішок. Але це вже історія цегли-сирцю, вона веде свій родовід з південних країн.
Першу випалену цеглину, як і першу полив'яну кахлю, подарували людству в середині IV тисячоліття до н.е. шумери. Від шумерів цегляне будівництво поширилося серед інших народів Месопотамії і досягло тут свого розквіту. Тамтешня цегла різнилася розмірами й кольорами, була й обличкувальна цегла, вкрита кольоровими поливами, а в ассирійців - навіть посріблена!
На нашу землю цегляне будівництво прийшло з Візантії - разом з християнством і архітектурною школою зведення культових будівель.
Широко вживаною в будівництві Київської Русі впродовж Х-ХШ століть була плінфа (від
Loading...

 
 

Цікаве