WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Кераміка. Мистецтвознавчий погляд на еволюцію звичних речей (пошукова робота) - Реферат

Кераміка. Мистецтвознавчий погляд на еволюцію звичних речей (пошукова робота) - Реферат

качалочки і накладали їх спіраллю одну па одну, нарощуючи таким чином стінки посудини. Потім дерев'яною паличкою чи кісточкою, жмутом трави, гладеньким камінчиком або просто пучками загладжували її внутрішні боки.
Спірально-джгутова техніка ліплення - одна з найдавніших, її опанували практично всі народи. Вона й досі збереглась там, де рівень домашнього ремесла низький (у деяких племен Африки, Океанії, в окремих гончарських осередках Середньої Азії тощо). Цей дуже зручний спосіб формування не потребує спеціальних навичок, складних інструментів, що й обумовлює довголіття джгутової техніки. До того ж він дає змогу виготовляти посудини будь-якої форми й величини.
Чому ж одна з найдавніших посудин мала гостродонну форму? Річ у тому, що глиняний посуд людина винайшла раніше за стіл. Гостро-донні посудини ставили в отвір у земляній або глиняній долівці. Для готування в них страви їх закріплювали між трьома каменями в багатті. Існує також суто технічне пояснення хронологічної першості виникнення саме гостродонного посуду. Обтічна його форма не має кутів (типу "дно - стінка"), тому поверхня обвітрюється і висихає рівномірно. Так само рівномірно прогрівається вона у вогні. Це запобігає розтріскуванню - і коли посуд сохне, і коли випалюється. Технологія виготовленняплоскодонного посуду була досконаліша і виникла пізніше.
Та повернімось до наших прадавніх гончарок. З часом вони придумали кулясту й біконічну (зі зламом посередині) форму посуду, почали виготовляти чудернацькі зооморфні й антропоморфні посудини, різні завбільшки горщики, миски, кубки, зерновики, кратери. З розвитком господарства дедалі більшала потреба у всілякому посуді, і відтак гончарство стало справою чоловіків. Жінки вже тільки декорували кераміку - наносили врізаний орнамент (двома його різновидами - штампуванням і гравіюванням), розмальовували її кольоровими глинами-ангобами.
Трударі-хлібороби в ІV-ІІІ тисячоліттях до н.е. винайшли мотику й серп. Вони перші поставили на нашій землі вальковану будівлю - прародича сільської української хатини. Створили знакову систему письма й лічби. Приручили коня і собаку. Почали витоплювати метал. Сонцепоклонники, вони заклали підвалини язичницької релігії, пов'язаної з культом родючості. Самостійно відкрили ткацтво з рослинних ниток і вперше використали як одяг тканину.
Про всі ці досягнення розповіла нам їхня кераміка. А ще вона засвідчила, що давні гончарі сформували основні типи гончарного посуду, виробили способи декорування його, самостійно винайшли піч і горно, їхніми винаходами люди послуговуються дотепер.
Висока культура хліборобів-гончарів проіснувала п'ятнадцять століть. У 1893 році археолог Вікентій Хвойка відкрив її залишки. 1 що ж він побачив? Кераміку, кераміку, кераміку... Суцільні поклади гончарних виробів. Розкішний мальований посуд, скульптурки хатніх богів, людей і тварин, глиняні ґудзики, пряслиці-грузила до веретен і відтяжки до ткацьких верстатів, жіночі прикраси, ліплені з глини моделі жител, дитячі іграшки, маленькі глиняні фішки-пінтадери для обліку, керамічні форми для виливання з металу різних знарядь і оздоб... Вражений таким високим рівнем керамічного виробництва, учений назвав культуру цих давніх племен "культурою мальованої кераміки". І тільки згодом, коли в селищі Трипіллі на Київщині він відкрив найбільше поселення цієї культури, змінив її назву на "трипільська культура".
Наступний, найвартісніший внесок у техніку й технологію виготовлення кераміки на теренах нашої країни зробили представники заруби-нецької (II ст. до н.е. - II ст. н.е.) та черняхівської (ІІ-ІV ст. н.е.) культур.
Гончарі зарубинецької культури вперше в історії вітчизняної кераміки застосували дві техніки декорування виробів - лощення та задимлення. Лощення - полірування ще не зовсім висушеної поверхні виробу гладеньким камінчиком або кісткою. Після лощення поверхня посудини стає щільною, вологостійкою і набуває вишуканого блискучого вигляду. Задимлення - своєрідне "копчення" виробу в горні без доступу кисню. Після такого випалювання первісний колір його змінюється на чорний матовий.
Обидві техніки оздоблення кераміки використовуються й досі. Якщо ж їх поєднати, тобто лощений виріб випалити в режимі задимлення, - дістанемо блискучий чорний черепок дуже схожий на метал. Це так званий чорнолощений посуд. Нині його виготовляють на Гавареччині (Львівщина), у Смотричі (Хмельниччина), Коболчині (Буковина), в окремих гончарських осередках Сумщини, Київщини, Волині.
Гончарі-черняхівці уславилися винайденням гончарського круга. Відтоді історія кераміки поділяється на два великі періоди - до появи круга і після його появи. Гончарський круг здійснив справжню революцію в прадавньому ремеслі. Праця глинотворців стала набагато зручнішою, продуктивнішою, на виготовлення посуду витрачалося менше зусиль і часу. А головне - поліпшилася якість: посуд потоншав, форми його набули симетрії, стали складнішими й вишуканішими.
Гончарський круг - одне з найперших механічних приладь, що його винайшла людина. До речі, ідея використати обертальний момент уперше реалізована саме в гончарському крузі. Колесо як його модифікація (а відтак і віз, карета, велосипед) з'явилося значно пізніше. Батьківщина гончарського круга - Месопотамія, у IV тисячолітті до н.е. його вперше використали там шумери. УIII тисячолітті до н.е. він узвичаївся в практиці єгипетських, індійських, іранських і сирійських гончарів. З XIV століття до н.е. відомий у Китаї, з VIII-VII століття до н.е. - в Італії, Іспанії, Причорномор'ї, Закавказзі. Повсюди гончарський верстат сприяв виокремленню гончарства з системи домашнього господарства і перетворенню його на ремесло. Без перебільшення можна сказати, що саме гончарський круг сприяв виникненню професії гончаря.
Простежимо еволюцію гончарського круга. Прообраз його - звичайнісіньке листя, шматочок деревної кори, дерева, мати або шкури тварин. На них, як на площині, стародавній гончар клав глиняну грудку і, повертаючи, формував посуд. Це скорше були підкладки, що мали запобігати прилипанню глини до землі або каменя, але водночас вони допомагали оглядати майбутній виріб зусібіч, формувати його більш-менш симетричним і рівним.
Поворотна дощечка на короткому вертикальному стрижні - наступний крок на шляху до винайдення гончарського верстата. Вісь закріплювалася на підп'ятнику.

 
 

Цікаве

Загрузка...