WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Леонардо да Вінчі (1452-1519) - Реферат

Леонардо да Вінчі (1452-1519) - Реферат


Реферат на тему:
Леонардо да Вінчі (1452-1519)
Розпочати розмову про одного з геніїв епохи італійського Відродження хотілося б із зіставлення Леонардо да Вінчі та його не менш геніального сучасника Мікеланджело Буонарроті. Більш протилежних за зовнішністю та характером людей, ніж ці два титани флорентійського мистецтва, годі й уяви-ти: привабливий зовні, невимушений, блискучий, різнобічно обдарований, що постійно перебуває у вищому світі, всім цікавиться, але пурхає, неначе метелик, кидаючи все, що винаходив, розробляв,
незавершеним, - Леонардо. Цілковита протилежність йому - Мікеланджело, незграбний, невисокий на зріст, із суворим негарним обличчям, з поламаним унаслідок нещасного випадку носом, відлюдькуватий. Він наполегливо працює над усім, за що береться, невтомно, десятиліттями з мурашиним старанням виконуючи одне замовлення, доводячи його до повної досконалості.
Отож, спершу про блискучого Леонардо. Народився майбутній геній у родині нотаріуса, який з 1469 р. оселяється в чудовому італійському місті, осередку науки й мистецтв, Флоренції. Він був ще хлопчиком, коли батько звернув увагу на його малюнки, здавалося, виконані рукою майстра, і відніс їх до одного з видатних художників та вчителів того часу Верроккйо. У його майстерні і пройшли роки навчання Леонардо. Талановитий хлопчик став улюбленим учнем Верроккйо, однак минув час і учень випередив учителя. Однією з перших живописних робіт Леонардо став образ Янгола саме в роботі Верроккйо "Хрещення Христа". Янгол Леонардо настільки відрізняв-ся своєю одухотвореністю, майстерністю виконання, глибиною думки від образів, створених учителем, що на це неможливо було не звернути увагу. І Верроккйо це помітив, відтоді він більше жодного разу не взяв до рук пензля.
Що ж за думки непокоїли прекрасного Янгола Леонардо? Мабуть, ті самі, що і його творця. Художника бентежило почуття невдоволеності, бо хотілося знати все і про все, але одна людина не може знати всього, адже світ безмежний і неозорий, а життя швидкоплинне і має кінець. Задумливий по-гляд Янгола ніби запитує: чого шукаю я тут, на цій землі, а якщо я вже тут, чому не можу залишитися тут назавжди, щоб стати безсмертним? Це облич-чя, в якому переплітаються посмішка і біль, радість і сум, жага життя та про-щання з ним, згодом буде відтворено в більшості жіночих образів майстра.
За перші двадцять років своєї діяльності у Флоренції Леонардо виконав лише кілька малюнків, почав кілька живописних робіт. До часу, коли він залишив майстерню Верроккйо, відносять невелику за розміром ніжну і зво-
рушливу "Мадонну з квіткою" ("Мадонна Бенуа", Санкт-Петербург, Ермітаж), яку він писав з реальної молодої флорентійки, що її зустрів на вулиці, коли вона бавилася зі своїм малюком. Так великий майстер побачив у простій дівчині величний образ Матері Божої, опустивши на грішну землю Богоматір, відтворивши її в образі молодої жінки. Приблизно в середині 80-х років була виконана і "Мадонна Літта" (Санкт-Петербург, Ермітаж), чарівний образ зрілої жінки-матері, яка уособлює характерний леонардівський тип жіночої краси: важкі напівопущені вії і ледь помітна посмішка - трохи радісна і водночас сумна, що надає обличчю особливої величності й одухотвореності.
Майстрові виповнилося вже сорок років, коли його неспокійний, пошуковий характер змусив його залишити рідне місто і запропонувати свої послуги міланському герцогу Лодовіко Моро. Цікаво, що у листі до герцога Леонардо характеризує себе як військового інженера, конструктора мостів, облогових машин, веж, снарядів, кораблів, меліоратора, архітектора і лише потім - як скульптора й живописця.
При міланському дворі Леонардо працював як художник, скульптор, учений, технік, винахідник, математик і анатом. Саме тоді він стає провідним митцем Італії: в архітектурі проектує ідеальне місто; в скульптурі створює найграндіозніший монумент - кінну статую Франческо Сфорца (батька Лодовіко Моро, не збереглася); в живопису пише великий вівтарний образ "Мадонни в скелях" (Париж, Лувр). Кожна з цих робіт була певним відкриттям у галузі мистецтва.
Він винаходить своєрідний літальний апарат, підводний човен, водолазне знаряддя, експериментує з діючою силою пари (майбутній двигун внутрішнього згоряння), замислюється над можливістю використання пороху для руху робочого поршня. У деяких випадках він випередив час більше ніж на чотири століття. Проте все, що він винайшов, згодом довелося винаходити іншим, адже всі його записи було закодовано (він писав їх лівою рукою, справа наліво, та ще й у дзеркальному відображенні). ; Найвизначнішою роботою майстра в Мілані, вищим досягненням його мис-тецтва став настінний розпис трапезної монастиря Санта-Марія делле Граціє на сюжет "Таємної вечері" (1495 - 1498). Христос востаннє зустрічається за вечерею зі своїми учнями, щоб відкрити їм зраду одного з них: "Істинно говорю вам, один з вас зрадить мене". Леонардо відтворює момент реакції на ці слова кожного з дванадцяти апостолів. Ключовою в роботі є фігура
Христа, розташована в центрі, на тлі відчинених дверей, за якими відкривається пейзаж. Очі його опущені, на обличчі - покора вищій волі, туга, знання майбутньої долі. Апостоли розбиті на чотири групи, по троє в кожній. Усі обличчя освітлені, за винятком обличчя Іуди, змальованого в профіль до глядача, що відповідало задумові митця: виділити його серед інших учнів, зробити фізично відчутною його чорну, зрадницьку сутність.
Головне в "Таємній вечері" для Леонардо - це реакція різних людей, характерів, темпераментів, індивідуальностей у розкритті найважливіших пи-тань людства: любові та ненависті, відданості та зради, шляхетності й підступності, користолюбства. Це робить твір Леонардо сучасним, хвилюючим, змушує глядача замислитися. По-різному виявляють себе люди в момент душевного потрясіння: занепав духом, опустивши очі, улюблений учень Христа Іоанн, схопився за ніж апостол Петро, розвів руки від нерозуміння сказаного Іаков, збентежено скинув руки Андрій... Спокійний лише Христос, фігура якого - змістовий, просторовий та колористичний центр розпису.
Доля творіння Леонардо трагічна. Експериментуючи з фресковим живо-писом, він змішував дві фарби: темперу та олію. Для найшвидшого просихання роботи розкладав під стіною вогнища. Пізніше в стіні було пробито двері і в трапезну з кухні почала проникати волога, яка й руйнувала розпис. У XVIII ст. солдати Бонапарта використовували трапезну як стайню, склад і навіть в'язницю. Під час другої світової війни в трапезну влучила бомба. Бічні та протилежна стіни були зруйновані, а от стіна з розписом лишилася неушкодженою. В 50-ті pp. XX ст. для збереження шедевру Леонардо було проведено фундаментальні реставраційні роботи.
Із 1499 р. починаються поневіряння митця: Мантуя, Венеція, і врешті знову Флоренція. Саме тут Леонардо пише одну з найвідоміших у всьому світі робіт - портрет жінки купця дель Джокондо Мони Лізи. Величність Мони Лізи полягає в зіставленні її дуже наближеної до краю полотна, підкреслено об'ємноїфігури з немовби побаченим здалеку ландшафтом зі скелями та струмками, мінливими, невловимими, ніби реальними, а втім, бе-зумовно, фантастичними. Ця ж невловимість і в самому обличчі Джоконди: в ньому відчувається і воля, і напруженість, її погляд, розумний і проник-ливий, неначе невпинно стежить за глядачем, заворожує ледь помітною посмішкою. Від її обличчя неможливо відвести очей. Кожен, хто дивиться на неї, бачить щось своє, співзвучне власному стану, настрою, відчуттю.
У портреті Джоконди Леонардо досяг вищого ступеня узагальнення, яке, зберігаючи неповторність зображеної індивідуальності, дає змогу роз-глядати цей образ як типовий для епохи Ренесансу. Це узагальнення, головна ідея якого - відтворити відчуття власної гідності, високе право на са-мостійне духовне життя, досягнуте і плавним контуром фігури, і м'яким мо-делюванням обличчя та рук, огорнутих легким серпанком (леонардівське "сфумато"), і таким відтворенням живого людського тіла, що сучасники казали, ніби можна побачити, як б'ється її пульс.
Останні роки життя художнику, - це подорожування між Флоренцією, Римом, Міланом і водночас наукові дослідження та творча робота в живопису. Немов тягар, несе він свою невлаштованість, відчуття невизнаності, самотності та неспокою. В 1515 р. на запрошення французького короля Франциска І Леонардо залишає Італію і назавжди від'їжджає до Франції, в замок Клу, що поблизу Амбуаза. Він бере із собою величезну кількість книг і три картини
- "Джоконду", "Св. Анну з Мадонною та малюком Христом" (Лондон, Національна галерея) та свою останню роботу
- "Іоанна Хрестителя" (Париж, Лувр). Помер Леонардо в монастирі Клу 2 травня 1519 р. У період релігійних воєн його могилу було знищено.
Леонардо да Вінчі уособлює ідеал універсальної людини епохи Відрод-ження. Багатогранність його пізнання сягає за межі людських можливостей. Шедеври його живопису-філософії охоплюють і пояснюють зовнішню та внутрішню реальність земних явищ. Пристрасному вивченню їх він присвя-тив усе своє життя. Тисячі сторінок рукопису, залишені нащадкам, втілюють всеосяжну геніальну натуру митця.
Loading...

 
 

Цікаве