WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Колекція дитячих ансамблів за мотивами гуцульського костюма - Курсова робота

Колекція дитячих ансамблів за мотивами гуцульського костюма - Курсова робота

одягом гуцулів є кептар . -безрукавка на хутрі, вишита або оздоблена аплікацією. Слово "кептар" походить від румунського слова "груди". Захищаючи від холоду спину та груди іі залишаючи при цьому вільними рухи, кептар став незамінним елементом одягу гуцулів. В умовах гірського життя, де частими є раптові зміни температури, він був дуже практичним і універсальним.
Верхнім одягом гуцулів, є сердак (пеикк). Це прямоспинний одяг з домашнього сукна переважно коричневого, червоного, інколи білого кольору, оздоблений шнурамми з кольрових вовняних ниток, а також виишивкою. Аплікацією. Носили сердак, наккидаючи а пелчі (наопашки). Жіночий сердак не відрізнявся від чоловічого, крім того жінки носили також сердак на хутрі і короткий кожух.
Чоловічі штани шилися з білого полотна (покрениці), кольрового сукна (крашениці) або білого сукна (гачі). До речі, гачі (гащі, нагавиці) - це найдавніша назва чоловічих штанів, що були відомими за часів Київської Русі і складалися з двох окремих частин: нижньої що обтяжувала ногу, та верхньої, що кріпилася на талії за допомогою шворки. Наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст. гачі побутували в західних та південних областях України, а також в Карпатах. Ще у середині ХІХ ст. носіння штанів вважалося ознакою соціально-вікової зрілості: їх одягали хлопчикки після 15 років.
Жіночий стегновий одяг (запаска, обгортка, горботка) складався з одного або двох полотнищ (одно або двоплатовий). Різні типи незшитого або частково зшитотго одягу зберігають дуже давні форми. Їх удосконалення відбулося за рахунок розвитку народного художнього ткацтва, яке набувало локальних рис в орнаментально-колористичному вирішенні. Поверх запаски інколи одягаил інший прямокутний шматок тканини - попередницю.Запаску і попередницю разом підперезували поясом-крайкою, причому кінці її завжди повинні були звисати в дівчини спереду, а в молодиці - ззаду або з лівого боку. Оперезавшись крайкою, дівчата і молодиці підтягували сорочку настільки, щоб знизу з-під запаски видно було вишитий поділ сорочки. Гуцульські запаски були дуже вибагливого ткання, переважно яскравих кольорів: жовті, червоні, сині. Ткалися вони з вовни поєднаної з шовком, а інколи і металевими (золотими, срібними) нитками. Це так звані золототканні запаски. Особливого орнаменту в гуцульських запасках не було, вони виготовлялися горизонтальними смугами. Носіння запаски було превілеєм дівчат дещо старшого віку (від 12-14 років), причому вони одягали запаски яскравих, переважно червоних кольорів. Адже чим старшою ставала жінка, тим менше насичених кольорів ставало в її одязі.
Гуцулки носили також вузький ремінни пояс "букурійку", оздоблений мосяжники гудзиками. В кінці ХІХ та на початку ХХ ст. гуцулки в свята підперізувалися узорною крамною шовкою хусткою. Хустка складалася трикутником і зав'язувалася ззаду. Пояси в комплексі гуцульського костюма займали доволі важливе місце. Вони здавна були невід'ємною його частинною. Мешканці Карпат, як і ніші слов'янські народи надавали поясам магічного значення, вірячи в їх чудодійну силу. Згідно стародавніх вірувань, вони виступали своєрідними оберегами. Вважалося, що пояс захищав від нечистої сили, чарів, злого ока. Віра в цю апотропейну функцію утрималася в Карпатах до середини ХХ століття. Домінуючим у поясах був червоний колір, якому також надавалося значення символу та оберегу. Поясами, крім основного їх призначення, часто перев'язували немовлят, коли брали їх кудись із собою.
Характерним взуттям гуцулів були постоли.
О. Воропай зазанчає, що термін "постоли" турецького походження поширився лише за казацьких часів. Це дуже давній тип шкіряного стягнутого взутя. Робили постоли з одного шматка товстої, але по можливості м'якої коров'ячої або свинячої сиром'ятної шкіри. Залежно від конфігурації носової частини, вони могли були топоносі та гостроносі. Такий рід взуття зберігся у мешканців Карпат, а також у південних слов'ян на Балканах. Гуцули, крім назви "постоли", застосовують також "ходаки" або "морщениці", "моршні". Про ходаки згадується в гуцульськких співанках:
Я походив, поблукав коло мої кучі.
І в червоних ходаках погубив онучі.
Або: Розгубив я постоли, розгубив онучі,
І неслави я набрався, від дівчат ідечи.
Інколи серед взуття заможнього населення трапляються і чоботи. При цьому часто всі види низького взуття: ходаки, личаки вважалися гіршими від чобіт, а часом були символом бідності. О. Воропай наводить приклад народних приповідок, де згадується про цю диференціацію:
"Не луне так ходак, як чобіт";
"Коли б мі гриз чобіт, то б і не даль, а то
ходак та ще й не так"
Мабуть варто дещо ширше висвітлити тему зачісок та головних уборів, як важливого та незмінного доповнення до костюму. Адже саме тут найбільше проявляються вікові відмінності.
Дівчата заплітали волосся в косу разом з ниткою - "шваркою", на яку нанизували мосяжні гудзики, коси густо обплітали червоноою ниткою - "попліткою", ознакою переходу до підліткового віку. Були "уплітки", що становили собою конопляне прядиво, сплетене в косу, а поверх неї - плетінка з червоної вовни. В деяких місцевостях зокрема в Яворові, до волосся прив'язували цілі мотки різнокольорової вовни і опускали її через плече. На Гуцульщині на початку ХІХ століття ще був відомий звичай, за яким, поки старша сестра не вийде заміж, молодшим заплітатися у повний убір не дозволялося.
Також поширеними були вінки як символ дівоцтва. Вінок з живих квітів захищав колись дівчину від напасниів. Народ вірив, що дівчина, маючи на голові вінок, володіє чарами, якими вона могла тяжко карати кривдників.
Яскравим та художньо виразним доповненням до народного одягу виступали прикраси. Вони протягом віків виконували функцію амулетів, талісманів. Та все ж основне призначення традиційних прикрас зводиться голвоним чином до оздоблення костюма.
На Гуцульщині широко побутували сережки грушоподібної форми. На давнє походження сережок вказує велика кількість повір'їв, пов'язаних з ними. Адже вони могли зінмати головний біль, загубити їх вважалося поганою ознакою.
В Карпатах збереглися також стародавні металеві прикраси - згарди. Археологічні знахідки свідчать про те, що згарда була відома дівчатам і жінкам ще на початку християнського періоду Київської Русі. Вона являє собою намисто з литих мідних хрестиків, нанизаних на ремінчик, шнурок або дріт. Ця прикраса мала культове призначення. Подібною до згарди була шийна прикраса "шелести", яка складалася з кількох ярдів металеви кульок, зкріплених між собою дротиком. "Шелести" мали характерний звук - "шелест" при рухах і це повинно було відлякувати нечисту силу. Також гуцули широко використовували намисто. Надзвичайно коштовним було гуцульське намисто з венеціанського скла. Але для широкого загалу воно бул недоступним. Проте навколишня природа давала багато матеріалу для виготовленя прикрас. Гуцульські дівчата носили намисто з коробочок рослини "клокічки". Восени діти робили собі
Loading...

 
 

Цікаве