WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Традиційний костюм гуцулів. Його особливості та семантика - Курсова робота

Традиційний костюм гуцулів. Його особливості та семантика - Курсова робота

Спосіб носіння головного убору підкреслював також і соціальне становище. Им багатший парубок, тим більше схиилв капелюх ("кресаню") набік, а бідняки повинні були носити його рівно. Капелюх оздоблювали шерстяними кольоровими шнурами. У високогірних районах до капелюхів прикріплювали трясунку - пір'я дикого півня - гутара, а також пір'я павича, яке за повір'ям, приносить щастя.
Невід'ємними складовими народного костюма, що пройшли тривалий шлях свого розвитку, були пояси, головні убори, взуття, прикраси тощо.
Доповнення були яскравим виразником локальної специфіки костюма і соціальною ознакою людини, в них знаходили відображення народні звичаї, моральні норми і т.д. Так, навіть наприкінці ХІХ ст. в жіночому традиційному костюмі була недопустимою відсутність пояса, голвоного убору або культових прикрас, що були доволі вагомою складовою традиційних обрядів, з ними пов'язано багато уявлень та вірувань.
Доповненням до одягу гуцулів були топірці і палиці, вироби зі шкіри, оздоблені металом (ташки,тобівки).У ташці носили тютюн, лльки, хустки тощо. А також побутували ткані на вовняній основі сумки - тайстри, дзьобанки. Все це багато декорувалося, а орнаментика мала своє символічне значення.
Нерідко доповнення одягу послуговували важливими атрибутами в різноманітних обрядах. Наприклад, О.Воропай описує один з таких обрядів - колядницький похід за участю парубків, що несуть на плечах топірці - бартки. До барток під'язані дзвоники, що дзвонять під час танку. Якщо газда має пасіку, він веде колядників на місце, де влітку будуть вулики. Колядники стають колом, падають на коліна, на снігу перед собою роблять хрест топірцем, потім складають тоірці лезами досередини, а держаками до себе, на топірці купою кладуть шапки ("бо то - як рій бджіл"). Парубки колядують і виголошують побажання господарям.
Невід'ємною деталлю комплексу одягу таокж здавна були пояси. Шкіряним поясам - чересм і ткани вовняним мешканці Карпат, як і інші слов'янські народи, надавали магічне значення , вірили в їх чудодійну силу. Згідно стародавніх вірувань, пояси виступали своєрідними оберегами. Вважалося, що пояс збільшував чоловічу мужність і силу, а жінок оберігав від нечистої сили, чарів, злого ока. Віра в цю захисну силу утримувалася в Карпатах до середини ХХ ст. Домінуючим в поясах був червоний колір 4, якому теж надавалося значення символу та оберегу. Поясами, крім основного їх призначення, часто перев'язували немовлят, коли брали їх з собою, виходячи з дому. На поясах опускали домовину у могилу.
Під час випікання великодної паски, жінки виряджали чоловіків з хати, а самі. Поки паска в печі, перев'язували нитками ножиці, клали їх у постіль, примовляючи, що зав'язує серце своєму чоовіку. Поясами перев'язували гряди над постіллю. Все це мало сприяти злагоді та любові між подружжям. До знаків, що найчастіше зустрічаються в гуцульських поясах належать мотиви сонця в образі геометричнх узорів, квадратів, ромбовидних фігур, зірок ("зірниць", "звізд") у вигляді восьмипелюстроких розет тощо.
На Гуцульщині широко побутували найрізноманітніші прикраси - чепраги, згарди, гердани, ланцюжки - ретязі, силянки тощо. Багато з них ало культове, а також захисне призначення. Наприклад, жіноча прикраса шелести (металевий ланцюжо в кілька рядів з кулеподібними підвісками) - повинна відганити нечисту силу. Досить поширеними були персні. Проте вони частіше зустрічалися у чолвоіків, ніж у жінок. Особливу оригінальність виявляє один з видів гуцульських песнів. Це каблучка з зазвичай трьома невеликими пірамідальними шипами зверху. Ф.Вовк стверджує, що це наявний, хоч і дуже невинний пережиток бойового персня, що затримався ще на Кавказі і являє собою зброрю.5
Окремі компоненти котюма досить часто виступають обрядовими символами. Вони мали захистити людину від злих сил, принести добробут, здоров'я, кохання.
Чимало обрядових символів мали давнє походження і не використовували у повсякденному костюмі. Зокрема, гугля у весільному обряід. Особливою магічною силою, як вважалося, володіли речі, виготовлені спеціально для якогось обряду власними руками. Обрядова функція одягу проявлялась і в специфічних способах його використання. При цьому нерідко йшли навіть на свідоме порушення норм пристоності. Своєрідною формою існування етичних норм була архаїчна традиція часткового або повного оголення, яке допускалося в обрядових діях.
Ритуальне оголошення символізувало дві протилежні тенденції: зближення з нечистою силою і водночас захист від неї.
Роль обрядового символа часто виконувала кольорова гама одягу. Так, наприклад, під час похорону, на знак того, що в хаті хтось помер, на вікно знадвору чіпляли білу пеермітку. Коли людина помирала , її одягали обов'язково в новий одяг (часто також білий), чоловіка оперізували вовняним поясом (ременя не давали "щоб не було тяжко на той світ іти"), жінку завивали у перемітку і накривали шию білим полотном ("щоб файна та пишна була на тім світі"), усі прикраси знімали. На знак смутку всі родичі ходили в одязі, в якому були до моменту смерті. Жінкии розпускали волосся, чоловіки не покривали голови аж до похорону.6
Надзвичайно насиченим символікою, зокрема символікою одягу є весільний обряд гуцулів.
Напередодні весілля нареченим виготовляли весільні вінки. Плетіння вінка супроводжувалося "барвінковими" піснями. Нареченому вінок пришивали до сушкової шапки (взимку) або до кресані (влітку). Дочекавшись із повним правом одягти на голову весільний вінок було великим щастям для молодих. Перед тим, як покласти дівчині на голову вінок, мати розплітала і чесала їй косу. Розплітання волосся у весільному обряді слов'ян загалом символізувало прощання з дівоцтвом. Після одягання вікна дівина вже його не знімала аж до шлюбу. Молодому одягала вінок весільна "матка" разом з дружбою.
Напередодні весілля наречений посилав нареченій в подарунок перемітку, червону хустку і чоботи, а вона дарувала йому сорочку. Все це зберігалося до кінця життя.
На гуцульському весіллі кіс молодої не розплітають, як в інших регіонах України, а відрубують. Кінець коси прив'язують до спціального кліочка, забитого у сітнку, а наречений, танцюючи з дружкою, повинен відрубати косу одним ударом топірця, якщо йому це не вдасться, то це свідчить про нещасливе подружнє життя.7
Вранці після весілля молоду "завивають" і вона вважається молодицею. Традиційний головний убір заміжньої жінки- перемітка.
Остаточним етапом обряду завивання є заплітання молодої молодим у писутності "завивачок" - госте ймолодої. В коси дружини він кладе гроші і білу вовну (щоб пізнньої старості діждалася), потім завиває її червоною
Loading...

 
 

Цікаве