WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Писанки. Символіка красок. Технології писанкарства. Ікони - Реферат

Писанки. Символіка красок. Технології писанкарства. Ікони - Реферат

літературі. З оповідання Квітки-Основ'яненка "От тобі і скарб" (1836 р.) довідуємося, як дівчата розмальовували писанки, готуючись до Пасхи. Щоб похристосуватися з коханим Писаренком, Оришка подарує йому писанку, на якій намалювала дві пташечки, що цілуються, а навколо них вивела напис: "Христос воскресе вельце! Поцілуймося, моє серце"... Леонід Глібов, як і інші поети, присвятив писанці поезію "Писанка".
В "Описі України" Боплан розповідав, що, за звичаєм, 8 днів - від Пасхи до Провідної неділі - не можна виходити з хати без писанок, бо під час "христосування" треба дарувати писанки: хлопці - дівчатам, а дівчата - хлопцям.
За легендою, "христосування" ввела Марія-Магдалина, яка жила у часи перебування І.Христа на землі. Коли воскрес І.Христос, Магдалина зайшла до хати і побачила, що яйця, які були в коробці, стали крашанками. Вона, здивована, узяла їх, вибігла з хати і зустріла апостолів - учнів Христа. Ці крашанки роздавала апостолам, радісно вигукуючи: "Христос воскрес!" - і кожного тричі поцілувала. З цього часу "христосування" стало узвичаєне, воно поширилося іна Русі. У Галичині, хоч і малювали дивних узорів писанки, проте "христосування" чомусь тут ніде не практикувалося. А такий звичай варто і в нас поширити.
Ha Великдень часто занурюють у воду, в якій миються, дві писанки і монету. Це має забезпечити людям красу і здоров'я.
Писанки малювали в різних країнах світу. Але з розвитком індустрії цей вид мистецтва зник у багатьох, народів. В Україні він продовжує розвиватися.
Перси також малювали писанки і дарували їх на Новий рік (20 травня). Хоч писанки малювали по всій Європі, та ніде правди діти: гуцульські писанки - неперевершені, унікальні зразки генія народного мистецтва. Треба зазначити, що кожен регіон Гуцульщини малює свої, відмінні за композицією, узори чудо-писанок і з кожним роком їх удосконалює. Цим ми повинні гордитися, а поруч з тим знати історію виникнення цих дивних мистецьких творів наших умільців
Ікона - слово грецького походження і означає - образ, зображення релігійного змісту, виконане за строгими канонічними вимогами. Первісне ікона пов'язана з посмертним портретним зображенням заслужених людей церкви - мучеників, проповідників тощо (типу посмертних фаюмських портретів II-III століть), а пізніше - з образним відтворенням важливих подій євангельської розповіді про життя Христа, Марії і святих.
У середньовічному малярстві візантійської сфери впливу існувала складна система вироблених традицією канонів. Пізніше їх було зібрано в окремі рукописні підручники типу афонської "Єрмінії", що її склав на початку XVIII століття Діонісій Фурнаографіот.
В таких підручниках було досить повно розроблено технологічні рецепти, давалися вказівки щодо пропорцій людської постаті, типажу і навіть відтінку й забарвлення тіла.
Проте в зв'язку з цим слід підкреслити найголовніше: при деякій однотипності загальної композиції в зображенні певного сюжету серед українських ікон не трапляється двох цілком однакових. Митці уникали механічного копіювання, навіть у скупих рамках канону вони творчо підходили до розв'язання мистецьких завдань. Відображені ними безпосередні спостереження, побутові деталі є тим своєрідним містком, що зв'язував художній твір релігійного змісту з навколишнім життям. Саме в цих відхиленнях від універсальної канонічної форми в українській іконі більш або менш яскраво виявляються самобутні національні та індивідуальні авторські особливості.
Композиції більшості ікон притаманні виразність, лаконічність і простота побудови, чітке й врівноважене співвідношення всіх елементів ідейного змісту та формального розв'язання, піднесена емоційність образу. Сприймаючи в основному готову канонічну схему сюжету, українські майстри надавали образові свою, часом дуже колоритну народну інтерпретацію. Для їхньої живописної манери скоріше властиве сповнене розмаху монументальне й декоративне трактування цілого широкими площинами, ніж витончена каліграфічна дріб'язковість, характерна для пізньовізантійського стилю. Вони вміло підпорядковують усі компоненти головному - піднесеному змістові, що є основою художнього твору.
Особливої життєвості та виразності надає художньому образові в тогочасній іконі рисунок, лінія. В рисунку, передусім, виявляються професійний рівень, зрілість та темперамент художника.
Кожній епосі, школі, майстерні властиве своє розуміння та відчуття кольору, можливостей його поєднання. Окремі майстри вносять при цьому свої, часом різко індивідуальні розв'язання. Розмаїтість кольорових поєднань деякою мірою допомагає митцям долати іконографічну скутість нав'язаної композиційної схеми, традиційних сюжетів, створювати несподівані й вражаючі ефекти навіть для найвимогливішого сучасного глядача.
Специфічні кольорові ефекти іконопису тісно пов'язуються з темперною технікою живопису (темпера - фарба, зроблена на емульсії з яєчного жовтка). Старі майстри знали секрети, які надавали кольорам тривкості, чистоти та глибини.
Малювали ікони переважно на липових дошках, рідше тополевих або ялинових, покритих тонким шаром білого бездоганно вирівняного крейдяного левкасу. Дошки були колені й тесані, середньої товщини, переважно в межах двох-трьох сантиметрів. З лицьового боку вони звичайно мають заглиблене поле - ковчег для основного зображення, а на зворотному - впущені здебільшого з одного боку дві кріпильні горизонтальні шпуги. В іконах XIV-XV століть звичайно під левкасом буває наклеєне полотно - поволока. З лицьового боку ікони облямовували мальованою червоною смужкою світлішого або темнішого відтінку, рідше - двокольоровою. В XVI столітті на обрамленні, як і на тлі та німбах, виникають гравіровані або тиснені орнаментальні мотиви.
При вивченні української ікони раз-у-раз постають питання: хто, коли, де і на чиє замовлення її намалював. У той час в українських майстрів не було звички підписуватися і датувати свої твори, тому нічого дивного немає в тому, що нараховується лише декілька підписаних або датованих творів
Прикарпаття - це чисті, бистрі, ріки, що несуться з гір, це і буйні ліси, і квітучі полонини, це незрівнянна краса, це улюблена моя Вкраїна, мій край, моя земля.
Це край давньої й багатої культури, край, де з покоління в покоління зберігалася народними геніями все естетично цінне. Створене, аби прикрашати життя,
Loading...

 
 

Цікаве