WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Рельєфний портрет Василя Стефаника - Дипломна робота

Рельєфний портрет Василя Стефаника - Дипломна робота

створюються кінні статуї, які прикрашають площі міст. Значно змінюється і характер рельєфу образні можливості якого розширилися у зв'язку із використанням живописного прийому перспективи і нових матеріалів.
ХХ ст. - реалістичне мистецтво втрачає свій сенс, в монументальних пам'ятниках, розрахованих на масового глядача, реалістичний метод зберігся до другої Світової війни.
Великі завоювання реалістичної пластики належать Франції. Великими майстрами 1880-х років були Бурдель, Майоль, Деспіо, які поклали початок новому етапу розвитку французької скульптури ХХ ст., затвердивши в ній нове уявлення особистості, наділеної могутнім інтелектом, здатної до активної, перетворюючої світ діяльності.
В Україні у другій половині ХІХ ст. розвиток скульптури позначений подальшим наближенням до життя, співіснуванням різних напрямів. Міські площі, вулиці, визначні громадські й державні споруди прикрашаються творами монументальної скульптури. Встановлені пам'ятники Б.Хмельницькому, М.Гоголю, І.Котляревському, А.Міцкевичу.
Про значні досягнення української скульптури свідчить творчість Л.Позена (1849-1926 р.. Найдавнішими творами на тему історії є "Скіф" і "Запорожець у розвідці". Позен створив ряд скульптурних портретів, пам'ятники І.Котляревському та М.Гоголю в Полтаві. Постамент, прикрашений рельєфами і архітектурними оздобами. Рельєфи на постаменті відображають сцени з творів письменника. Композиційне і образне вирішення рельєфів близьке до живописного.
На західноукраїнських землях центром розвитку мистецтва скульптури був, як і раніше, Львів, в якому працювали П.Війтович, А.Попель, М.Паращук.
Львівський театр опери і балету є справжньою окрасою міста. Над тимпаном театру три скульптурні групи, на вершині постать крилатої жінки з пальмовою гілкою. Це велична скульптура роботи П.Війтовича. На фронтоні, класичному трикутнику, який утворюють постаті, внутрішній простір займає рельєф на міфологічний сюжет. Рельєф виконав скульптор А.Попель за ескізами П.Війтовича.
З монументальних творів слід виділити пам'ятник Адаму Міцкевичу (автор А.Попель та М.Паращук), встановлений у 1905 р. у Львові. Висока гранітна колона з "вічним вогнем" на вершині є символом вічної краси, запалюючої сили художнього слова.
1.3 Творчий шлях Василя Семеновича Стефаника
"Василь Стефаник, може, найбільший артист, який появився у нас від часу Шевченка". Цими високими словами визначив місце Стефаника в українській літературі Іван-Франко, називаючи його, окрім того, "абсолютним паном форми", "правдивим артистом з Божої ласки, яким... можемо повеличатися перед світом".
Письменницька слава Стефаника була важка, мов камінь в покутській землі. Важко давалась, однак лишала по собі благодатну ріллю європейського письменства.
Саме європейського, адже писав про покутського новеліста один із найбільш голосних модерних письменників кінця XIX - початку XX століття Станіслав Пшибишевський: "Я прочитав його - і те, що я прочитав, було для мене ревеляцією величезного таланту. Вихований на європейському письменстві, я був просто здивований відкриттям, яке я зробив. Полюбив я його надзвичайно". А ще питав Стефаника, чи може його "в коліно поцілувати", бо здавалося б йому при цьому, "що землю цілує".
Народився Василь Стефаник 14 травня 1871 року на Покутті, у селі Русові нинішньої Івано-Франківської області. Уже його прихід на світ розставив знакові акценти на все майбутнє життя письменника. Свідомо чи підсвідомо, а помітив це покутський побратим Стефаника по перу Марко Черемшина.
"Серед маю весни, як помірки горбами розгорнули свої зелені хліба і напроти сонця їх вигрівали, а зозуля дурила мужиків щастям-урожаєм - прийшов він на мужицький світ на ниві, яку дєдя орали, а мати від межі відступали.
Свіжіська рілля вхопила його першенький плач і сховала під скиби, аби там кільчився, та й ріс, та й колосився ґаздам на пожиток... Жайворонки злетілися і над дитиною забили крильцями та й заголосили, аж дєдя і мати жахнулися.
Зачули то перепелиці і дали полям знати.
Усі чічки розцвілися, усі зела наблизилися, усі хліба підоймилися, усі межі позбігалися.
Дєдя казали, що укрутили би жайворонкам в'язі за тото, що дитині ворожать жайворонячу долю, а мати до дитини лебеділи"
У контексті Стефаникової біографії створені Марком Черемшиною образи набувають значення розгорнутих символів, дуже важливих для розуміння спадщини письменника. Бо й справді, уже першими враженнями майбутнього покутського таланту був мужицький світ - нива, жайворонки, які пориваються у блакить, іпs ВІаи, як казали б європейські модерністи, і голосять (читай - творять!) так, аж "дєдя і мати жахнулися". А ще дєдя, що з задоволенням укрутив би жайворонкам в'язі/, та мати, яка до дитини лебеділа. Ціла програма Стефаникового життя, чи то пак - жайвороняча доля!.. Усе так сталося, як наворожили на русівській ниві польові солісти...
Батько письменника, Семен Стефаник, був людиною крутої вдачі і вважав, що "земля - це спосіб до всього. Вона дасть йому владу і честь, хоч в тому змаганні від непосильної праці повмирають рідні діти та жінка".
Мати письменника, Оксана (з дому - Кейван), була дуже побожною і предоброю жінкою і завжди хотіла, щоб її первородний пестунчик був біля неї. По-жіночому безоглядно любила сина, болісно переживала усі невдачі на його шляху. З дитинства і до глибокої старості Стефаник нікого так не любив і ні за ким так не тужив, як за нею -матінкою, що все життя "лебеділа" коло нього...
Семен Стефаник хотів бачити сина "паном" - лікарем, адвокатом, чиновником. Місцевий поміщик Йосиф Теодорович та й, зрештою, тверезий і практичний селянський розум підказували йому, що без науки цього не осягнути Тож батько і віддає хлопця до школи - спочатку до початкової школи в Русові, а потім до так званої виділової у містечку Снятині, яку Стефаник-молодший закінчив 1883 року.
У русівській школі малий навчався грамоти, а от уже Снятинська міська школа "строїла Стефаникові душу": у ній хлопець відчував до себе погорду вчителів та міських дітей, і в нього росли відчуження і глибока нехіть до міста й інтелігенції. Ці відчуття закарбувалися в пам'яті і пізніше визначили життєве кредо письменника: у своїх творах Стефаник практично ніколи не зображував ні міста, ні інтелігентського середовища, а лише село й людину села, відчуваючи їх природність, щирість, інтелігентність - усе те, чого не бачив у місті. Захист мужицького світу, його болів та інтересів став домінантою і визначальною рисою його творчості.
Відтак було навчання У Коломийській (1883-1889) та Дрогобицькій (1890-1892) гімназіях. Із Коломийської гімназії Стефаника виключили "за політику" - участь в таємному учнівському товаристві, у якому гімназисти знайомилися з прогресивними ідеями: заборонені книжки, куплені за кошти самих гуртківців. Були тут твори Шевченка, Франка, російськогописьменника Г. Успенського і навіть "Анти-Дюрінг" Ф. Енгельса!
У Коломийській гімназії Стефаник заприятелював із Лесем Мартовичем, познайомився з Анною та Михайлом Павликами,
Loading...

 
 

Цікаве