WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Декоративно-прикладне мистецтво в школі. Огляд центрів народного декоративно-прикладного та художнього мистецтва - Курсова робота

Декоративно-прикладне мистецтво в школі. Огляд центрів народного декоративно-прикладного та художнього мистецтва - Курсова робота

рушниках, на аркушах паперу. Такі розписи на папері, що з'явилися в кінці XIX ст., звалися "мальов-ками" й призначалися для прикраси хати.
Саме розписи на прямокутних чи квадратних аркушах з окремим завершеним декоративним мотивом поклали початок нового жанру - народного декоративного розпису на папері, який у наш час, коли традиційні настінні розписи майже зовсім зникли, набув широкого розвитку.
Давні настінні розписи робили здебільшого саморобними фарбами з кольорових глин, рослинних соків, розводили їх на молоці, борошні тощо. Майстрині передусім дбали про те, щоб фарби були якомога стійкіші проти атмосферних впливів (не линяли на сонці, не змивалися від першого дощу, не витиралися в хаті від дотику). Давні настінні розписи були неяскраві, мали доволі стриману колірну гаму, що гармонувала з іншими елементами оздоблення інтер'єра - тканинами, килимами, мальованою керамікою, при виготовленні яких також застосовувалися натуральні рослинні та земляні фарби.
Поява яскравих і дуже інтенсивних анілінових барвників поступово привела до величезної переміни в смаках всього населення: колірна гама тканин, килимів, а також традиційних розписів ставала поступово інтенсивнішою, барвистішою.
Цікаво порівняти способи праці малювальниць із Поділля та майстринь із славетної Петриківки на Дніпропетровщині, у яких, як і взагалі в усіх народних майстрів розпису, багато спільного, але є й відмінності, викликані дещо іншими творчими завданнями.
На Поділлі, зокрема на Кам'янеччині, ще в 20-х роках XX ст. розписами оздоблювали зсередини та знадвору не лише хати, а й усі господарські будівлі - хліви, клуні, повітки, курники тощо, а іноді можна було натрапити навіть на розмальовані паркани та перелази. Кілька разів на рік розписи підмальовувалися, робилися нові.
Мотиви розпису були дуже різноманітні - від простого набризкування фарб, примітивних геометричних орнаментів до найпоширеніших декоративних рослинно-квіткових мотивів. Досить часто в розписах траплялися також зображення домашніх птахів та свійських тварин, зрідка - людей.
Дослідник українського народного мистецтва М. В. Га-генмейстер відзначав, що,робота над розписом завжди починалася з "розводів", тобто з побудови головних ліній малюнка, йогокомпозиції. Ці лінії наносилися на стіну вручну, олівцем чи пензликом, і саме вони були головними в розписі, саме композиційні схеми переймалися малювальницями одна в одної20. Всі інші елементи - листя, квіти, зображення птахів тощо хоч і збагачували розпис у кольорі, але не були головними й не порушували загального графічного розв'язання. Тому й майстрині мало приділяли уваги їхньому виконанню і часто, щоб прискорити працю, користувалися різноманітними штампами, вирізаними з буряка, моркви чи картоплі, паперовими трафаре-тами, робили відбитки листям різних дерев, умоченим у фарбу, тощо.
Розписи виконували щіточками, зробленими з трави, проса, квачиками з ганчір'я, пензликами з шерсті кота чи собаки.
Фарби для розпису розводили найчастіше водою, додаючи клейстеру з борошна, поспи із пшона. їхня консистенція не відзначалася делікатністю і не дозволяла робити тональної розтяжки кольору, однак вони мали добрі криючі властивості.
Загальний колорит подільських розписів дуже стриманий, тут не любили яскравих кольорів. Фарби готували з кольорових глин, попелу, сажі, синьки, рослинних соків, і тому в розписі переважали темно-сині, цеглясто-червоні та зелені барви. Чорний та сивий колір були чи не найпопулярнішими і зустрічалися мало не в кожному малюнку. Часто розписи робили на інтенсивно тонованому тлі стіни. У наш час настінні розписи майже зникли. Однак у районах їхнього найбільшого побутування, зокрема в селах південного Поділля, яскраві візерунки на будинках про-довжують жити, щоправда, в новій і дещо зміненій модифікації. На пілястрах будинків та облямуваннях дверей і вікон, на фризах під дахом, що їх роблять звичайно білого кольору, підкреслюючи яскравість ультрамаринових,
блакитних, зеленкуватих та сіро-чорних стін (у цих районах дуже полюбляють робити будинки кольоровими, фарбуючи переважно в холодні тони), місцеві майстри на замовлення роблять різноманітні рельєфні візерунки як геометричні, так і рослинні, де бачимо квіти, виноградні грона, зображення птахів, інколи звірів. Ці рельєфи фарбуються в дуже яскраві кольори й надають ошатним новим будинкам несподівано святкового й самобутнього вигляду. В окремих селах уже починає складатися своя місцева школа подібного оздоблення жител, що відчувається в наборі орнаментальних мотивів, способі їхнього розміщення, у превалюванні якоїсь колірної гами.
У петриківських майстрів спосіб вирішення розпису цілком відмінний, ніж у майстрів Поділля. На противагу подільським розписам з їхньою графічністю, стриманою гамою, тут панує чисто живописний підхід до розв'язання декоративних композицій. Петриківські малювальниці по-чинають роботу над розписом із розкладання найбільших і дуже яскравих колірних плям на площині незалежно від того, буде це окрема гілка з квітками, чи складна орнаментально-рослинна композиція. Весь розпис будується саме на декоративному ефекті колірних плям. Всі менші мотиви - стебла, гілочки, листочки, невеликі квітки - домальовуються потім.
У петриківських малювальниць інша навіть техніка розпису. Малюють петриківчанки окремими швидкими віртуозними мазками, завдяки чому найповніше використовуються властивості вживаних ними фарб.
О. Статива, перший директор школи підготовки майстрів декоративного малювання, що її було відкрито 1936 року в селі Петриківці, розповідає, як працює, наприклад, Надія Білокінь, одна з найстаріших майстрів розпису: "М'якою щіточкою вона не водить по білому полю аркуша чи стіни, а лише злегка торкається до нього в напрямку від себе, залишаючи легкий слід, і тут же, відриваючи щіточку, повторює знову ці ж рухи".
Залежно від характеру створюваного декоративного мотиву великими пензлями майстрині можуть робити широкі мазки, а найтоншими (з котячої шерсті) - легкі й тонесенькі, як пушинки, мазочки, виписуючи краї листочків та пелюсток квітів. Ягоди звичайно роблять пальцями, а стеблинкою оситнягу чи рогози малюють пелюстки. Завдяки цьому барвистий, досить складний декоративний мотив із безліччю дрібних елементів під вправними руками майстрині народжується дуже швидко, буквально на очах. Адже жодна деталь тут не перемальовується й не підправляється.
Подібний розпис неможливо було б технічно виконати фарбами, якими послугувалися подільські малювальниці.
Адже ефект
Loading...

 
 

Цікаве