WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Сакральне мистецтво України - Реферат

Сакральне мистецтво України - Реферат

архітектурної та орнаментальної декорації.
Властиво у традиціях львівської школи ілюзіоністів вибудували загальну концепцію оздоблення Гошівського храму й художники дрогобицького об'єднання. В руслі формотворчих принципів "квадратуристів", неперевершених майстрів архітектурної та орнаментальної декорації, на вертикалях стін, підпорах та склепіннях підпружних арок митці розмістили ряд ґрунтовно продуманих канонічно узгоджених великомасштабних Новозавітних сцен. Емоційною піднесеністю, різнобарвним тріумфуючим забарвленням наповнені розміщені вгорі на стінах, поміж прорізами чотирьох вікон овальної в плані головної нави храму, композиції "Різдво Богородиці" (південна стіна), "Різдво Христове" (північна стіна).
Тріумфуюча піднесеність властива сповненій безмежною глибиною ефіра та божественного світла сцені "Преображення Господнього", розміщеній в плафоні склепіння презбітерія.
В аналогічному руслі вирішено центральну композицію еліпсоподібного плафона головної нави. Глибина нематеріалізованого простору, заповненого золотосяйним світлом, у мареві якого проглядаються пломеніючі шестикрилі серафими, творить стафаж овального сегмента. В сегменті величаво на хмарах возсідають Бог Отець, Бог Син, поміж яких в образі білого голуба видніється Святий Дух. Розміщена у центрі плафона "Новозавітна Трійця" за художньо-пластичним та образно-емоційним наповненням є чи не найдовершенішою композицією створеного стінописного ансамблю. Вцілому в плафоні підкупольного простору найвиразніше проявились принципи пізньобарокової ілюзіоністичної декорації з проривом площини склепіння у безмежний простір.
Розписи храму Гошівського монастиря стали важливим етапом у творчому формуванні та професійному самоутвердженні дрогобицької групи молодих монументалістів.
3. Проблеми сучасного сакрального мистецтва в Україні
Орієнтуючись на тенденції розвитку світського мистецтва, сучасний митець часто сприймає сакральне мистецтво поза контекстом мистецького процесу, як працю нетворчу, як пасивне калькування тих чи інших композицій, що їх надає йому замовник. За часів радянської влади церков у Галичині майже не будували. Проте внутрішнє опорядження храмів вели доволі активно. Не зупиняючись на подробицях, слід, однак, сказати, що все це відбувалося за зачиненими церковними дверима, і зрозуміло, особливого концептуального погляду на творчість такого характеру бути не могло. Живописні образи виконували на більш чи менш фаховому рівні та в усталеній тоді реалістичній стилістиці. Використовували взірці різних шкіл, часів та орієнтацій, і це стало традицією. Наразі не змінилося нічого. Оглянувши сотні церков у різних районах України, можна дійти висновку: мистецьке оздоблення храмів, зведених уже за часів незалежності, втратило ознаки національної самобутності. Церкви характерні більш чи менш фаховими розписами, з усталеними зразками композицій і виконані в манері, яка склалася ще в радянські часи. Передовсім вражає своєю уніфікованістю загальна розкладка кольорових площин однакова в усіх храмах: верхи голубі, а стіни вохристі з різними відтінками. Втратила національні ознаки, такі характерні у 30-х роках минулого століття, й орнаментика. Не знайти жодного розпису, виконаного мовою монументального мистецтва. Манера виконання чи на іконостасі, чи в куполі впереваж однакова. Але ж роль купола, його символічне значення й належна йому образотворча мова суттєво відрізняються від образної мови іконостаса. Про органічну єдність поліхромії з архітектонікою інтер єру говорити важко. Специфіка церковного інтер єру в контексті його архітектурного укладу, символічного трактування та художньо-образного вирішення складна й у кожній церкві вимагає свого підходу. Абияке заповнення площин орнаментикою або живописними композиціями призводить до художнього схематизму церковного середовища й не вирішує проблеми. У короткому газетному нарисі неможливо розкрити всі образотворчі проблеми інтер єру церкви, це велика тема, що вимагає пошуків, дискусій, проб, суспільної адаптації. Але цей процес необхідний, оскільки лише він може спонукати до творчих пошуків, передовсім львівські мистецькі школи. Отже, можна виокремити, з огляду професійності, проблеми, які постають перед сучасним сакральним мистецтвом. Найперше проблема монументальної мови тематичних композицій. У складному церковному середовищі з його синтезом видів і жанрів мистецтв монументальна мова, площинно-декоративне трактування має особливе місце та значення.
Дуже важливим є питання церковної орнаментики. Саме вона за фахового підходу здатна створити особливу, урочисту атмосферу в інтер'єрі. Одна з архіважливих проблем проблема виразу облич (ликів) святих, без чого сакральний образ втрачає свій духовний сенс. Тут потрібна особлива підготовка в контексті передачі різних емоційних станів людини, одухотвореності, осяяності. Праця в царині композиції це завдання часу. Це вимога нового трактування вічних релігійних тем, розширення їхньої тематики із запровадженням національних сюжетів. Заради справедливості скажемо: останнім часом можна зауважити відродження візантизму, що пожвавлює реалістичний розпис. Однак і тут проблем не менше, ніж у реалістичних зразках.
Просте копіювання візантійських зразків із характерним для нинішніх тенденцій одноманітним, шаблонним трактуванням постатей святих із підкреслено вульгарною деформацією природних форм, надає образові радше гротескності, ніж одухотвореності. Тієї одухотвореності, яка успішно й досконало вирішувалась у минулому та якої прагнуть від образу звернені до нього вірні. Шаблонність форм, специфічність виконання, аплікативність і строкатість, створюючи невиправданий лінійно-кольоровий дисонанс, часто протистоять архітектоніці інтер єру. Зрештою, ми забуваємо, що візантизм це вже історія, що існували цілі епохи інших стилів, які українська творча думка адаптувала до вимог національної духовності. Попри очевидні зміни суспільного ладу та суспільних настроїв, сакральне мистецтво залишається найдоступнішим для народних мас. Як і колись, потрапивши в церковні стіни, сповнені образотворчої мови, людина прагне осягнути таїну вічності, яка залягає десь глибоко в її душі, пережити ті почуття разом зі зверненим до неї ликом святого, шукаючи в ньому опори та розуміння. А сакральний образ має відповісти на ще ніколи і ніким не з ясовані питання.
Образ метафора; образ символ; образ Людина в її прагненні пізнати й удосконалити світ, жертвуючи власним життям; образ самобутнє мистецьке розкриття національного Духа в його віковому земному втіленні такі параметри сакрального образу. Сягнути це, оминаючи сьогоднішній релігійний побутовізм, завдання часу, це шлях об єднати суспільство, відродити націю. Цеосмислення сутності буття в його національних параметрах.
Список використаної літератури
1. Москалець К. Вечірній мед. // Сучасність, 2003. № 4. С. 15
2. Гарасимчук Т. Сучасний розпис храму Пресвятої Трійці // В зб.: Сакральне мистецтво Бойківщини. Шості наукові Драганівські читання. Збірник статей. Дрогобич, 2003 . С. 290.
3. Степовик Д. Києвоцентричність ікон Василя Стефурака. // Київська Церква, 1999. № 2-3. С. 29.
Loading...

 
 

Цікаве