WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Вироби з бісеру. Виникнення, види виробів - Реферат

Вироби з бісеру. Виникнення, види виробів - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Вироби з бісеру. Виникнення, види виробів
ПЛАН
1. Бісер - як шлях до прикрашення побуту
2. Історія поширення бісерного мистецтва в Західній Україні
3. Бісерні прикраси в народному вжитку
4. Техніка виконання
Список використаної літератури
1. Бісер - як шлях до прикрашення побуту
Мистецтво виготовлення прикрас із бісеру, як і вишивка та інше жіноче рукоділля, прийшло до нас із глибини історії. З покоління у "покоління передавалась техніка виготовлення оздоб, узорів та народних орнаментів. Завдяки своїй різноманітності, барвистості, самобутнім народним мотивам, ви-тонченості селянські бісерні прикраси здобули визнання не тільки на батьківщині, а й за її межами. Вироби сільських майстринь, створені понад 100 років тому, і сьогодні чарують своєю красою, вражають оригінальністю форм та кольорових поєднань: чудово пасують до сучасного одягу.
Батьківщина бісеру - Стародавній Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли штучні перлини, які арабською мовою називались "бусра", звідки й пішла його назва. Там він був прикрасою і предметом торгівлі.
На території нашої держави бісер був відомий ще за часів Київської Русі, про що свідчать археологічні дані та письмові джерела. Наші предки знали скляне намисто й бісер не тільки завдяки торговим зв'язкам з країнами Близького сходу га Візантією. Численні вироби й прикраси із скла, знайдені у VIII-XII ст., свідчать про широкий розвиток склоробної справи.
Прикрасами з бісеру в Україні оздоблювали головні убори, вплітали в коси, носили їх на грудях, шиї, руках. Носили прикраси по-різному: в одних селах тільки жінки, в інших - і молодиці, і дівчата; ними прикрашали чоловічі капелюхи, дівочі весільні головні убори.
Найпоширеніші були шийні та нагрудні жіночі прикраси у вигляді вузеньких смужок, плескатих ланцюжків та заокруглених ажурних комірців.
Найбільш поширена назва виробу з бісеру "ґердан" - плетений шнурок чи тасьма, а також прикраса у вигляді плескатого ланцюжка або ажурного комірця з різнокольорового бісеру, яким жінки прикрашали шию або голову, а чоловіки - капелюхи.
Отже, ґердан - нагрудна прикраса у вигляді петлі з суцільної або ажурної смужки різної ширини, яка одягається через голову на шию; з'єднані спереду медальйоном кінці прикрашають груди.
Комірець - шийна прикраса у вигляді заокругленої ажурної, мов мереживо, сітки різної ширини, рівної зверху і прикрашеної знизу зубцями або підвісками - висульками, які мають свої' місцеві назви: "цомплики", "кута-сики", "бомблики" тощо. Застібкою правлять зав'язки, сплетені з кінців ниток основи, ґудзики, гачки та гаплики. Комірці називають "ґердан", "решітка", "лапки", "зубок" тощо. Ширина і довжина комірців буває різною.
Силянка - рівна суцільна чи ажурна смужка. Плели її з різнобарвного бісеру на волосяній або нитяній основі, завширшки від 5 мм до 4 см, геометричним орнаментом. Коротка силянка, яка щільно прилягає до шиї, а ззаду зав'язується або застібається на ґудзик чи гачок, належить до шийних прикрас Щоб силянка краще зберігалась, її нашивали на смужку.
"Ткання" - виготовлення виробів на верстаті з нитяною основою, де роль човника виконує голка з ниткою з нанизаними на неї бісеринками.
2. Історія поширення бісерного мистецтва в Західній Україні
Заглянувши до історії дізнаємося, що Батьківщиною бісеру був Стародавній Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли штучні перли понад 4000 років тому. З того часу жінки втратили спокій. Ці різнокольорові, блискучі перлинки (які по-арабському називалися "бусра" - "бусер") мали дуже ефектний вельми коштовний вигляд. Цією оздобою прикрашали одяг фараонів, а також виготовляли прикраси, якими прикрашали шию, руки, ноги. Звідси потрапивши до Візантії бісерні прикраси передались до Європи. Тут бісерне гаптування розквітло в XIII ст. А згодом бісер почала виготовляти Венеція, яка й донині зберегла почесний титул "столиці скла". В різних країнах ці прикраси носили по-різному, але скрізь їх вважали прикрасами найвищого ґатунку, і далеко не кожному таке дозволялося. В італійських, німецьких князівствах гаптування з бісеру розквітло в XV ст. А в XVI- XVIII ст. бісер почали виготовляти в Чехії, котра й досі відома, як країна виробництва бісеру. Найбільшого розвитку виробництво бісеру досягло в першій половині XIX ст. коли завдяки конкуренції Венеції та Чехії ринок наповнився бісером найрізноманітніших форм, кольорів, розмірів (0,5-5 мм) та прозорості.
Саме через Чехію бісерне мистецтво потрапило до Західної України і Карпат. Спочатку завозили бісер в дуже малій кількості, продавали його наперстками. Заїждже диво насамперед було лише привілеєм аристократії, та заможних людей. Бісером оздоблювали предмети релігійного культу, він вважався добірною прикрасою для церковних шат. А також оздоблювали речі для княжого двору. З бісеру плели різноманітні сітки, низали торочки й рясна до головних уборів, виготовляли ґудзики й сережки, ним вишивали. За цю роботу брались лише талановиті вишивальниці, підкреслюючи розкіш золотого шитва. Згодом, можна сказати; ювелірним рукоділлям, почали захоплюватися все більше і більше жінок. І на даний час не можливо встановити з якого моменту це мистецтво стало народним. Виготовлені з бісеру вироби мають притаманні лише їх орнамент, колорит, місцеві назви. Найпоширенішими були шийні та нагрудні жіночі прикраси з різнокольорового бісеру, у вигляді вузеньких смужок, плесканих ланцюжків та заокруглених ажурних комірців. Для виготовлення прикрас з бісеру використовували прозорий і темний, фарфоровий і скляний, дрібний круглий бісер. На основі найстаріших зразків першої половини XIX ст. (Музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Й. Кобринського м. Коломия) можна припускати, що найдавнішим способом їх виготовлення було плетіння - нанизування - силяння бісеру на волосінь (волос із кінського хвоста) або міцну нитку, кінчик якої замочували у віск (звідси й походить - "силянка").
Прикраси з бісеру споконвіку й тепер мають призначення "оберегів". Яскраві бісерні мережива вважаються носіями магічних сил. Навіть зле око зупиниться насамперед на майстерно виготовленій речі. Тож не диво, що за цю роботу беруться тільки люди з чистими намірами й "легкою рукою", передаючи тепло своєї енергії на чутливе бісерне зерно, а через нього - на інших людей.
Майстерно, зі смаком виготовлені вироби незмінно викликають захоплення, вражають оригінальністю форм та кольорових сполучень. З бісеру плетуть і тчуть сумочки і гаманці, декоративні наволочки для подушок і підстаканники, серветки, картини, чохли для окулярів. Бісером прикрашають полотняні сорочки і головні убори, керсети й кептарі. І, звичайно, його широко використовують для виготовлення таких жіночих прикрас, як комірці, ґердани, пояси, брошки, кулони, сережки тощо.
Сучасні прийоми нанизування бісеру дбайливо збережені традиції старовинного народного мистецтва, нині майстерно доповнені новими формами й узорами. Адже дуже важко відмовитисявід такої багатої спадщини.
3. Бісерні прикраси в народному вжитку
Одяг наш - це наше зовнішнє "Я". По одягу можна пізнати не лише те, чи людина є багата або вбога. В її одязі ховається значно більше рис для тих, що вміють з нього читати. Там виступає все: естетичний смак людини, її освіта, ступінь інтелігентності, вдача. З одівання, ліпше чим з письма, можна відгадати характер даної одиниці.
Найвідповіднішим, найкращим, найбільш вимовним є національний одяг. В нім ховаються духовні риси цілого народу. Він є примінений до природи й рідного підсоння. Одначе національний одяг не змінюється, триває сотки, а навіть тисячі літ, а
Loading...

 
 

Цікаве