WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Кераміка, витоки виробництва. Фарфорова справа в Європі і Росії. Українська кераміка - Курсова робота

Кераміка, витоки виробництва. Фарфорова справа в Європі і Росії. Українська кераміка - Курсова робота

третини ХVIII ст. Особливе місце зайняловиробництво бісквітної скульптури (за малюнками і моделями Е. М. Фальконе, Ф. Буше та ін.) на Севрській мануфактурі. У Великобританії в середині ХVIII ст. виготовлявся посуд і скульптура з м'якого фарфору і потім його різновиду - "кістяного фарфору" з каоліном і перепаленою кісткою (мануфактури в Боу, Челсі, Вустері), покриті свинцевою глазур'ю і яскравим розписом (часто посеред кольорового тла). В Італії твердий і м'який фарфор випускався в ХVIII ст. в Венеції, Дочче поблизу Флоренції, Неаполі (в основному посуд з китайськими мотивами і гротесками і дрібна пластика, рельєфні панно для палаців). В ХVIII - ХІХ ст. мануфактури з виробництва твердого і м'якого фарфору були створені також в Данії (Копенгаген), Швеції (Марієберг), Голландії (Весп, Гаага), Бельгії (Турне), Швейцарії (Цюрих), Чехії (Славків, Клаштерець). На мануфактурах ХІХ ст. (в Бржезові в Чехії, Херенді в Угорщині) застосовувався надглазурний розпис емалями за зразком китайської. На протязі усього ХІХ ст., не дивлячись на покращення технологічного процесу, художня якість європейського фарфору знижується. Лише зрідка із технічних досягнень слідує художній ефект (підглазурний розпис м'якими фарбами з плавними, ніжними переходами відтінків на заводі в Копенгагені наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.). В ХХ ст. в оформлення масових виробів повсюдно вводяться механічні прийоми (перевідні поліграфічні зображення - декалькоманія, штамп, трафарет, ручне і машинне відведення), збільшується випуск технічного фарфору, ведуться пошуки сучасних виразних форм виробів, застосовується скупий, динамічний, часто експресивний розпис. Деякі заводи випускають вироби за старими (в основному ХVIIІ ст.) формами.
В Росії привізний фарфор був відомий з другої половини ХVI ст.: в ХVIII ст. над способом виробництва фарфору працювали М. В. Ломоносов, московський кераміст І. А. Гребєнщиков. В 1744 р. в Петербурзі був заснований перший в Росії фарфоровий завод, де біля 1747 р. Д. І. Віноградовим був відкритий засіб виробництва твердого фарфору з вітчизняних матеріалів (прості і вишукані за формі судини, сервізи, табакерки з декоративними зображеннями птахів, тварин, пейзажів, китайських сюжетів, портретів, гербів, монограм, особливо виконані живописцем А. І. Чорним, жанрові фігурки). В останній чверті ХVIII ст. на заводі працювали випускники петербурзької академії мистецтв і іноземні майстри, що виготовляли сервізи, вази, портретні бюсти, скульптуру (серія "Народи Російської держави", 1780-ті рр.), в основному в стилі раннього класицизму, а на початку ХІХ ст. і особливо після Великої Вітчизняної війни 1812 р., в стилі ампір (вироби з живописом на військові теми, портретами героїв 1812 р., скульптури за моделями С. С. Піменова). З 1830-х рр. завод випускав електричні вироби; лише на рубежі ХІХ - ХХ ст. з застосуванням кристалічних і вогнетривких глазурей і підглазурного розпису, а також в період роботи на заводі технолога Н. Н. Качалова, художника Е. Е. Лансере, скульптора Н. Я. Данько були створені окремі визначні твори. Масова продукція відрізнялася стилізацією, великою кількістю побутових мотивів, перевантаженістю розпису золотом. В ХVIII - ХІХ ст. було відкрито багато приватних фарфорових заводів: Ф. Я. Гарднера в с. Вербілки Московської губернії, який поєднував ампірні форми з жанровою трактовою образотворчих мотивів; князя Н. Б. Супова в с. Архангельське, що випускав вироби за французькими зразками; А. М. Миклашевського в с. Волокитино Чернігівської губернії - виготовляв вази з ліпними квітами, статуетки і навіть іконостас. Завод А. Г. Попова в с. Горбуново Московської губернії випускав жанрову скульптуру підкреслено демократичного характеру. Традиція російського народного мистецтва яскраво проявилася у виробах багатьох дрібних заводів першої половини ХІХ ст., особливо Гжелі. До середини ХІХ ст. були засновані великі заводи: Дульовський фарфоровий завод (зараз в Московській області), завод біля с. Буди (Харківського повіту на Україні), завод в Ризі, котрі поступово перейшли в руки капіталіста М. С. Кузнєцова; продукція цих заводів, не дивлячись на високу якість фарфорового черепка, в цілому була еклектичною, відзначеною рисами абстрактної символіки і стилізації.
Фаянс - це матеріал, дуже подібний до фарфору. Тому що й фарфор і фаянс виготовляються з однакової сировини - з каоліну, кварцу і польового шпату. Щоправда ці складники при створенні фарфору і фаянсу беруться в різних пропорціях і мають відмінності. Їх кілька. Передусім якість сировини. Для виготовлення фарфору потрібен каолін, ретельно очищений від найменших домішок. Ось чому фарфорові вироби відрізняються надзвичайною білістю, тимчасом як фаянсові можуть мати землисто-сіруватий або кременевий відтінки. Та це ще не все. Фарфор випалюють при вищій температурі. Завдяки цьому всі часточки фарфорової маси спікаються, стоплюються і виріб у тонкому своєму шарі просвічується.
Фарфорові речі зверху вкривають прозорою поливою, а фаянсові - непрозорою молочно-білою емаллю. Фарфоровий посуд - тонший, до того ж - міцніший. Фаянсовий - дещо грубуватий, і не такий міцний. Можна сказати, що фаянс - це фарфор нижчої якості.
Близькі до фаянсу вироби виготовляли ще в Стародавньому Єгипті. Пізніше - у Вавилоні, Ассирії, Китаї. В Європі фаянс відкрили випадково, шукаючи рецепт фарфору. Вперше - у Франції, в XVI столітті, незабаром - у Голландії, Англії та Італії. В Україні фаянсові вироби почали виготовляти наприкінці XVIII, а в Росії - на початку XIX століття. Слово "фаянс" походить від назви італійського міста Фаенца, яке уславило себе виробництвом цього матеріалу.
З XIX століття фаянсова промисловість розвивалася паралельно з фарфоровою. Чимало мануфактур як Європи, так і Росії, України спеціалізувалося на одночасному виготовленні фарфору й фаянсу.
2. Витоки виробництва керамічних виробів
Сувора, кам'яниста, малородюча земля Еллади завжди потребувала для обробітку великих зусиль, тяжкої й копіткої праці. Оливки й виноград - це чи не все, що могло на ній родити.
З оливок елліни чавили олію, а з винограду робили вино. Олію й вино, а ще рибу, м'ясні й молочні продукти, срібло, тканини й художні вироби своїх ремісників вони вимінювали в інших країнах на хліб, овочі, будівельне дерево, папірус, килими, мідь і бронзу, а також на рабів.
Для вивозу олії і вина потрібна була тара. А що Греція мала великі поклади глини, то й тару тут виготовляли тільки керамічну.
Амфора - ваза з округлими боками, вузьким горлом і двома ручками - була основним видом тари. Закорковані амфори з вином і олією щільними рядами вкладали в трюми кораблів і так перевозили до країн Північної Африки, Європи й Передньої Азії.
Не менш прибутковим був вивіз самих керамічних посудин. Еллінські гончарі виготовляли близько двох сотень видів їх і кожна мала своє призначення.
Гідрія - масивний глек для води з широким горлом і трьома ручками. Йдучи по воду, жінка тримала порожню гідрію за одну
Loading...

 
 

Цікаве