WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Кераміка, витоки виробництва. Фарфорова справа в Європі і Росії. Українська кераміка - Курсова робота

Кераміка, витоки виробництва. Фарфорова справа в Європі і Росії. Українська кераміка - Курсова робота

Виготовленняфарфору становило державну таємницю.
до Європи він потрапив разом з товаром, що доправлявся Великим шовковим шляхом. Безпосередньо в Європу перші зразки китайського фарфору привіз Марко Поло - венеційський мандрівник XIII століття, який прожив у Китаї сімнадцять років. Китайський фарфор завозили також купці, що супроводили на Схід учасників хрестових походів. З XVI століття заморські дивовижі постачали до Європи португальці - через порт Макао та іспанці - через Філіппінські острови, а із XVII століття - англійська Ост-Індська компанія. Росія відкрила для себе китайське диво у XV столітті - завдяки Афанасію Нікітіну, тверському купцеві й мандрівникові.
Щодо назви "фарфор". У Франції та в Італії його називали "порцеляною" - від італійського слова "порчелла" - "поросятко", яким італійці називали морські черепашки. Вони були впевнені, що саме черепашки з дна Індійського океану правили китайцям за сировину для виготовлення їхнього білосніжного посуду. Слово ж "фарфор" прийшло до нас з арабськими купцями. Очевидно, це видозмінене іранське слово "фагфур", що означає "син бога" - титул китайського імператора, який був головним замовником фарфорової продукції. В українській мові співіснують обидві назви - фарфор і порцеляна. Але, зважаючи на змістове навантаження кожного з цих іноземних слів ("син бога" і "поросятко"), вважається доречнішим вживання терміна "фарфор". У самому ж Китаї фарфор називають словом "тсені", яке нібито імітує звук, що лунає, коли по ньому постукують чимось твердим.
Всюди, де з'являлися вироби з китайського фарфору, починалися гарячкові спроби розгадати походження цього матеріалу. У лабораторіях європейських алхіміків велася копітка робота: експериментатори подрібнювали коштовне каміння, змішували тальк з кременем, додавали до глини соду, крейду й перепалені кістки тварин, топили метали, варили скло, вводили в нього білу глину...
На шляху до відгадки "китайського рецепту" було відкрито італійську майоліку, голландський і англійський фаянси, венеційське молочне скло, іспано-мавританську кераміку, так званий фарфор Медичі жовтавого кольору, французький м'який фарфор, англійський кістяний фарфор Веджвуда, кам'яний товар (керамічний матеріал, близький до фарфору, але непрозорий, має щільний черепок темного кольору). Та секрет фарфору й далі лишався нерозгаданим.
Королівські двори змагалися між собою в колекціонуванні китайського фарфору. Славнозвісними були зібрання іранського шаха Аббаса І, турецького султана. Саксонський король Август II Сильний за чотири фарфорові вази віддав прусському королю Фрідріху полк драгунів, щоправда, "без мундирів, без коней і без зброї", як зазначалося в документах. А іспанська королева Ізабелла наказала оздобити фарфорову скляночку золотою оправою, яка коштувала дорожче від кількох маєтків примхливої монархині. Вельможні панночки носили фарфорове череп'я на золотих ланцюжках, у вигляді кулонів. Вироби з фарфору зберігались як найцінніші державні коштовності - у державних і церковних скарбницях.
Фарфор з'явився в Китаї в ІV - VI ст.: подовжений стрункий посуд з гладкою полірованою поверхнею світлих кольорів, вази і глечики зі скульптурним зображенням жанрових сцен на кришках. В VII - ХIII ст. китайській фарфор і близькі до нього за складом вироби вивозяться в країни Азії і Європи. Це вишукані глечики з горловинами у вигляді птахів і звірів, вази, близькі за формою до античних амфор, з ручками у вигляді драконів, білосніжні і розписані кольоровими глазурями, а також блакитні і зеленувато-сірі судини з рельєфною орнаментацією (європейська назва селадон) з майстерень Лунцюаня, молочно-білий посуд "бей-дин" з Дінчжоу з витісненими малюнками, важкі глечики і бутилі з експресивним розписом коричневої фарби на світло-молочному тлі з Цічжоу, блакитні вироби "жу-яо" і вишукані, прикрашені глазур'ю з контрастом яскравих плям на нейтральному тлі глечики "цзюнь-яо" з провінції Хенань. З ХIV ст., коли центром виробництва фарфору став Цзіндечжень, розповсюдилися вироби, прикрашені свинцевими глазурями 3 кольорів ("саньцай") або підглазурним розписом синім кобальтом, котрий в ХV ст. часто поєднувався з надглазурним розписом ("доуцай" - "боротьба кольорів"). В ХVI ст. зразками розпису іноді слугують узори шовкових тканин. Витонченість форм, чистота і білизна поверхні, яскравість розпису властиві виробам ХVII - ХVIII ст., особливо з розписом емалями зеленого і рожевого кольорів і так званого полум'яного фарфору з глазур'ю, що переходить з блакитного до червоного кольору. Багатством і пластичністю форм відрізняються фігури божеств, міфічних персонажів, легендарних красунь, відомі ще з епохи Мін (ХIV - ХVII ст.). З кінця ХVIII ст. форми стають вигадливими, імітують вироби з лаку, бронзи, каменю і т.п. В ХIХ ст. фарфорова промисловість прийшла в занепад. Сучасні вироби китайського фарфору зазвичай прості за формою, часто монохромні і покриті традиційними кольоровими глазурями (сірувато-зелена, блакитно-сіра, червона); розповсюджені також вироби з поліхромним розписом емалями. Виробляється багато посуду і фігурок з білого бісквіту (неглазурований фарфор). В Кореї фарфорові виробі відомі з Х ст.: чисто білі без декору, а також прикрашені зображеннями рослин, птахів і комах за допомогою техніки підглазурного розпису кобальтом - "чхонхва пекга" та ін. В Японії виробництво фарфору виникло в ХVI - ХVII ст. під впливом Китаю і Кореї. Особливо відомі вироби м. Арита (так звані імарі) з тонким поліхромним розписом емалями на білому тлі (квіти, птахи), що вплинули на розпис європейського фарфору ХVIII ст. В сучасному японському фарфорі (як і в кераміці) часто застосовується лаконічний, контрастний з формою виробів розпис, що потребує від виконавця тонкого композиційного такту.
В Європі наприкінці ХVI ст. виготовляли м'який фарфор, близький за складом до молочного скла (так званий фарфор Медичі у Флоренції, який мав світлий черепок, покритий свинцевою глазур'ю і з розписом кобальтом, наслідувавшим східні моделі). Біля 1709 р. у Німеччині І. Ф. Бетгером (за сприяння Е. В. Чірнхауза) було відкрито спосіб виробництва твердого фарфору, а в 1710 р. заснований перший у Європі фарфоровий завод в Майсені, який випускав вишуканий за розписом і пластичному багатству посуд, вази, скульптуру в стилі рококо (живописець І. Г. Херольдт, скульптори І. І. Кендлер та ін.), а пізніше - класицизму. В 1717 - 1718 рр. була заснована мануфактура в Вені, а потім в Берлині, Хехсте, Нейдеке (в 1761 р. переведена в Німфенбург), Франкенталі, Фюрстенберзі, Людвігсбурзі; в деяких з них працювали видатні майстри (Ф. А. Бустелі в Німфенбузрі, І. П. Мельхіор в Хехсті), в основному в дусі рококо.
У Франції в ХVII - ХVIII ст. мануфактури (в Руані, Сен-Клу, Меннесі, Шатії, Венсені) виготовляли предмети розкоші (в тому числі липні квіти) з м'якого фарфору, вкриті легкоплавкою свинцевою глазур'ю і яскравим розписом на білих полях кольорових фонів. Твердий фарфор тут почали виробляти лише з останньої
Loading...

 
 

Цікаве