WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Кераміка, витоки виробництва. Фарфорова справа в Європі і Росії. Українська кераміка - Курсова робота

Кераміка, витоки виробництва. Фарфорова справа в Європі і Росії. Українська кераміка - Курсова робота


Курсова робота
Кераміка, витоки виробництва. Фарфорова справа в Європі і Росії. Українська кераміка
План
Вступ 3
1. Основні види кераміки 4
2. Витоки виробництва керамічних виробів 14
3. Фарфорова справа в Європі 22
4. Російський фарфор 24
5. Українська кераміка 27
Висновки 30
Література 31
Вступ
З того часу, як грудочка глини (а, може, це був і рукотворний глиняний виріб) випадково опинилася в багатті, де набрала міцності каменю, - розпочинається історія кераміки. З нею в людське життя ввійшло безліч корисних речей. Запам'ятаймо: перші вироби з випаленої глини з'явилися за доби неоліту - між VIII і III тисячоліттями до нашої ери (в різних куточках планети - по-різному).
Першим надбанням людства в опануванні нового матеріалу став посуд.
Посуд винайшла жінка. Це - частина домашнього господарства. Пораючись, прадавня господиня придумала посудини, аби зберігати в них харчі, готувати і споживати їжу. В ролі первісних посудин виступали шкури, міхури, роги, черепні й тазові кістки тварин, яйця великих птахів, кокосові горіхи, черепашки, гарбузи, цупке листя.
Жінки були першими гончарями. Про це вчені дізналися, обстежуючи давню кераміку: на ній назавжди лишилися відбитки тендітних жіночих пальців. Рука була першим гончарським інструментом. Можна припустити, що вм'ятина кулака в кулястій грудці глини стала першою посудиною. Форма посудини повторювала форму кулака, а отвір у ній дорівнював його величині.
Значення винаходу керамічного посуду важко переоцінити. Це збіглося в часі з переходом людини до осілого способу життя, коли на зміну збиранню прийшло рільництво, а на зміну полюванню - скотарство. Культивування злаків та одомашнення тварин сприяло розширенню господарства, незрівнянно більше стало зерна, м'яса, молока. У зв'язку з цим дедалі більше було потрібно різноманітного й міцного посуду. Докерамічний посуд - через обмеженість його форм, невелику місткість, не-вогнетривкість - уже стримував дальший розвиток господарства. Натомість керамічний посуд одразу розв'язав усі проблеми. Міцний, гарний, чистий - він давав змогу зберігати, а в разі потреби й переміщувати велику кількість води, інших рідин. У ньому робили запаси зерна, борошна, сухих фруктів, меду, жирів. Керамічний посуд прислужився й збагаченню способів приготування їжі й раціону харчування людей: до сирих і напівсирих продуктів завдяки йому додалася гаряча варена їжа (каша, юшка). Такий посуд убезпечував харчі від гризунів і мурах, від випаровування й псування. Важливо, що в ньому гаряча страва довго лишається теплою, а холодна - холодною. Керамічну посудину зручно тримати в руках, з неї легко пити, виливати рідину. Саме ці посудини вперше почали використовувати як мірчі - для визначення об'єму різних продуктів і рідин.
1. Основні види кераміки
Глина - дуже поширений, легкодоступний природний матеріал. Видобуток її, приготування до роботи та й сама робота з нею не потребують якихось складних або особливих інструментів чи навичок. У людських руках глина вельми "слухняна". Її можна переминати, давити, рвати, м'яти, бити, сплющувати, тягнути, розкачувати, загладжувати, витискати. Вона легко набирає будь-якої форми. Кожен, хто хоч щось пробував ліпити з неї, мав можливість пересвідчитися в цьому. А коли вийшов невдалий "твір", його неважко переробити - досить лише знов змочити глину водою, вимісити грудку й почати все спочатку. Згадаймо ще одну чудову властивість глини: зустріч з вогнем, тобто випал у горні (спеціальній печі) гартує її, і вона вже більш не боїться ні води, ні фізичних чи хімічних впливів.
Так, біла глина йде на виготовлення фарфорових і фаянсових виробів, жовта і рожева - цегли, а червону, брунатну, сіру і навіть блакитну використовують для виготовлення посуду, черепиці, архітектурних оздоб, а також у декоративно-ужитковому мистецтві. Крім кольору, глина має й інші декоративні вартості. Вона може утворювати різні фактури - глянсову, шорстку, може вдаватися блискучою і матовою, легкою і важкою, холодною і теплою, м'якою і твердою. Усе залежить від бажання майстра.
Виходячи з різноманітності глин, а також способів обробки їх, кераміка поділяється на види: фарфор, фаянс, теракота, майоліка, шамот, так звана кам'яна маса, спецкераміка.
Майоліка (італ. maiolica, від Majolica - старої назви острова Мальорка, через котрий ввозилися до Італії витвори іспано-мавританської кераміки) - італійські керамічні вироби 15-17 ст. з кольоровим пористим черепком і сюжетним розписом по непрозорій олов'яній глазурі (продукція майстерень Фаєнці, Флоренції, Кафаджоло, Сієни, Урбіно, Кастельдуранте), а іноді з нанесеним зверху люстром (Дерута, Губбіо). Італійський майоліковий живопис (портрети, багатофігурні композиції на декоративному посуді, плакетках і панно; роботи Ніколо Пеліпаріо) і скульптура (роботи родини делла Роббіа та ін.) носять самостійний характер, що наближує їх до станкового і монументального мистецтва. В широкому смислі майоліка - вироби з кольорової обпеченої глини з крупнопористим черепком, покриті глазур'ю, їм притаманні масивність форм, плавність силуету, яскравий блиск полив, контрастні поєднання кольорів. Значного розвитку майоліка набула в країнах Давнього Сходу (Єгипті, Вавілонії, Ірані), в середні віки в державах Середньої, Центральної і Передньої Азії. Майоліка вироблялася також у ХІV - ХVIII ст. в кранах Європи (Іспанія, Німеччина, Франція). В Давній Русі майоліка була відома вже у ХI ст. Значного розквіту досягла архітектура Ярославля і Москви в ХVII ст. (наличники вікон, портали, фризи, фігури святих). В ХVIII ст. майоліковий посуд, ізразці, дрібну пластину переважно з монохромним розписом на білому тлі випускав завод Гребєнщикова в Москві, з поліхромним - майстерні Гелі. В декоративній майоліці на межі ХІХ - ХХ ст. працювали М. А. Врубель, В. М. Васнєцов, А. Я. Головин, С. В. Малютин та ін. російські художники, в 30-ті рр. - радянські скульптори І. Г. Фріх-Хар, І. С. Єфімов та ін. З 50-х рр. до майоліки звертаються багаточисельні радянські і зарубіжні художники-керамісти (в т. ч. Ф. Леже, П. Пікассо). Для сучасної майоліки притаманне експериментаторство, пошуки нових пластичних і живописних можливостей маси, глазурі, емалі.
Історія появи й поширення фарфору починається в VII столітті. Тоді в Китаї було відкрито поклади "фарфорового каменю" (пе-тун-тсе) - природної сполуки польового шпату з кварцом. З маси, що складалася із суміші "фарфорового каменю" і білої глини - каоліну, китайські гончарі виготовляли речі подиву гідної краси. "Блакитний, як небо після дощу, блискучий, як люстерко, тонкий, як папір, дзвінкий, як гонг, гладенький і осяйний, як озеро сонячної днини", - вихваляли свій винахід самі китайці. Вони називали каолін кістками фарфору, а "фарфоровий камінь" - його м'ясом.
Суміш каоліну, польового шпату й кварцу й була тим "китайським секретом", який упродовж кількох століть лишався секретом для всіх шанувальників китайського фарфору.
Loading...

 
 

Цікаве