WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Зародження, формування та розвиток склоробства на Україні. Львів – як центр українського склоробства - Курсова робота

Зародження, формування та розвиток склоробства на Україні. Львів – як центр українського склоробства - Курсова робота

архівах містечка Новий Санч (тепер Польща) здобув відомості про існування в 1493 р. на його околиці склоробного виробництва. Сюди під час навали також прибуло багато втікачів, серед яких могли бути й майстри-скловари. Такі осередки на землях Південної та Північно-Західної Русі, слід гадати, стали базою, на якій розвинулося українськегутництво - перші склоробні мануфактури.
Скло - своєрідний штучний матеріал. За хімічним складом воно може бути силікатом одного металу або сплавом силікатів кількох металів. Кожен з силікатів має свою температуру плавлення (800° і вище). Скло в розтопленому стані може розчиняти кварц, глинозем, різні оксиди або просто утворювати суміш з різними вогнестійкими речовинами. Від його складу залежить більша чи менша різноманітність його властивостей, які можна використати з практичними та художніми цілями. В останньому випадку вони служать засобами художньої виразності. За складом і властивостями близькими до скла є глазурі та емалі на керамічних і металевих виробах.
Серед властивостей скла найціннішою є прозорість, якою воно часто не поступається перед повітрям. Скло може мати більший чи менший блиск та здатність заломлювати промені, подібно до коштовного каміння. Додаючи до скляної маси певних речовин, можна одержувати будь-які кольори: від найяскравіших та найніжніших, від прозорих, напівпрозорих, опалових до зовсім непрозорих. Скляні вироби відзначаються хімічною стійкістю й добре миються. Властивості розтопленої скляної маси дають змогу виготовляти вироби різноманітних, найхимерніших форм. Поступово застигаючи, вона густішає й більш-менш довго зберігає пла-стичність, поволі перетворюється на тверде скло, відоме своєю крихкістю. При сильному нагріванні скло знову розм'якшується й набуває пластичності, подібно до воску та інших аморфних речовин [11;67]
Через недостатню термічну та механічну міцність скла з нього виготовляють посуд переважно для пиття та зберігання рідин. Скломасу варили в глиняних горщиках при високій температурі з суміші піску, вапняку та поташу в спеціальних печах у формі, зрізаного конуса. Будівля над ними була такої ж форми, а все разом називалося гутою. Ця назва побутувала в багатьох країнах Європи. Через те й скло, яке вироблялося на гутах, стали називати гутним. Поряд з гутою існувало виробництво поташу, яке називалося гутою. Через певний час ліс навколо гут і буд випалювався, звільнена площа використовувалася для хліборобства й називалася майданом. Часто тут виникали нові села та містечка, в назвах яких збереглися слова: "гута", "була", "майдан". Гута і була, звільнивши від лісу навколо себе велику ділянку, переходили в інше місце.
Давньоруське склоробство, маючи невеликі масштаби та своєрідний асортимент виробів, могло зберігати характер міського ремесла. Але з появою виготовлення скляного посуду та віконного скла починається спеціалізація окремих майстерень: одні продовжують виробляти скляні прикраси, інші - обслуговують монументальне будівництво, поставляючи віконне та мозаїчне скло, а також скляний посуд.
Після навали зберігається попит тільки на скляний посуд та віконне скло, який задовольняється продукцією гутного виробництва, з невисоким технічним рівнем. Гути не були ремісничими підприємствами. Якщо коваль або гончар могли бути самостійними виробниками, які самі ство-рювали продукт ремісничої праці від початку до кінця, то гути з їхньою організацією та специфікою виробництва такої можливості не мали. Вони вимагали спеціального обладнання, відповідної спеціалізації робітників, виробничих та житлових приміщень. Крім заготівлі лісу на паливо та переробки деревного попелу на поташ, треба було робити заготівлю глиняної маси, вміти формувати з неї горщики чи тиглі, в яких варилося скло, випалювати їх, заготовляти шихту - суміш сировинних матеріалів за рецептами, які трималися у секреті, варити скло з шихти, нарешті, вміти різноманітними засобами формувати з розтопленого скла вироби. Усі перелічені виробничі процеси ніяк не могли виконуватися однією людиною, а отже, склоробство - розвиватися цеховим способом. Тому українські гути були мануфактурами. Відомості про їхню діяльність в Україні зустрічаються в письмових джерелах ще XV ст. [11;68]
Українське гутне скло розвинулося на основі багатої спадщини давньоруського міського склоробного ремесла. Ще до того, як навчилися формувати вироби видуванням, було набуто великого досвіду у фор-муванні виробів із гарячого скла витягуванням, ліпленням за допомогою металевих інструментів. У давньоруському склі обидва засоби поєдналися. Дослідники вже звертали увагу, що серед скляних виробів, які вважаються давньоруськими, можна чітко розрізнити посуд XII ст. - тонкий, вишуканий за формами та оздобленням, виконаний міськими майстрами, які обслуговували князівсько-боярські кола, від грубуватих і в більшості примітивних виробів XIII і XIV століть.
Вироби останнього типу відомі серед матеріалів розкопок та випадкових знахідок В.В.Хвойки та Б.І. й В.І.Ханенків. Вони якісно відмінні від витончених виробів давньоруських міських ремісників не тільки за своїми формами та декоруванням, але й за технологією виробництва, складом і властивостями скломаси. Усе ширше й різ-номанітніше використовується пластичність гарячого скла в створенні архітектонічної форми та в оздобленні посуду.
Пропорції та архітектоніка скляних виробів на той час не набули високої досконалості, відзначалися незграбністю, грубістю. Периферійні майстри ще не оволоділи формою й матеріалом, хоч і дістали у спадщину такі видатні засоби формоутворення, як видування, ліплення, розтягу-вання, пластичну обробку гарячого скла металевими інструментами. До цього слід додати ще й використання кольору, яке розвивалося в двох напрямах: 1) колір скломаси утворювався додаванням до шихти скломаси фарбівних оксидів. У такий спосіб давньоруські склороби здобували надзвичайно красивий, насичений голубий (оксид міді), ніжний фіалкуватий (оксид марганцю), чорний (суміш кількох оксидів) та інші кольори; 2) використання природних властивостей сировини (піску, вапняку), наприклад наявності у їх складі оксидів заліза. Якщо сировина містить незначну їх кількість, одержують прозоре, безбарвне скло. У протилежному випадку залежно від газового середовища при варінні скла утворюється скло кількох кольорів: у окиснювальному середовищі - жовте, жовто-коричневе, коричневе; у відновлювальному - зелене; у змішаному - від болотяно-зеленого до зеленкувато-коричневого кольорів. Частіше за все зустрічалося зелене або безбарвне скло.[11;69]
Дальший розвиток гутного скла відбувався головним чином по лінії оволодіння доцільною формою виробів, засвоєння
Loading...

 
 

Цікаве