WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Варення М.Р. - заслужений художник і педагог Прикарпаття - Курсова робота

Варення М.Р. - заслужений художник і педагог Прикарпаття - Курсова робота

ще більшою силою. Та важко сказати, коли полонила його муза. Можливо, це було тоді, "коли вперше з батьком увійшов у шахту. І там сподівався потрапити в чорне царство темноти, та раптом відкрив для себе казковий світ кольорів і барв."
Маленький Миколка дуже любив малювати пташок, півників, мабуть, приваблювала його їх різноманітність, різноколірність. Але одного разу старша сестра прочитала братові казку про Івасика-Телесика. Ця оповідь справила на хлопчика таке сильне враження, що навіть через багато років майбутній художник, пригадуючи її, створить композицію "Гуси-Лебеді, і мене візьміть..." (1995). Це лірично-ностальгічний твір, де Гуси-Лебеді стрімко летять вправо, а постать дитини, що спиняє їх здійнятими догори рученятами, нахилена вліво. Бажання полетіти з цими птахами у мандри по світу ніколи не покидало художника, тому Микола Романович завжди намагався здійснювати цю мрію і багато подорожував заморськими країнами, де збагачував свій всебічний розвиток як фахівець і як творча особистість. Доля дала йому можливість побувати в Ірані, Болгарії, Румунії, Італії, на Кубі, в круїзі по Середземному морі. М.Варення говорив:
- Для художника завжди є важливим розширення власного світогляду. Щоб передати навколишній світ у своїх творах об'ємними, широкими образами, потрібно багато і скрізь подорожувати...
Хлопчик навчався у семирічній школі, де вчителі одразу помітили його творчий нахил і здібності. Учень оформляв стінгазети, писав плакати, виготовляв різноманітну навчальну наочність.
Далі - Кадіївський гірничий технікум. Є багато причин такого вибору майбутньої професії. Ось як пояснював їх художник:
- Головна причина - близько додому, знайоме для тутешніх людей заняття, гарантований шматок хліба.
Звичайно, батьки хотіли, щоб дитина у майбутньому мала заробіток і жила краще, ніж вони. Та студент вже з перших днів відчув, що займається не своєю справою, вивчає те, до чого не лежить душа, адже професія макмейдера зовсім його не приваблювала.
Але у кожної людини своя доля, яку не судилося змінити. Можливо тому не випадково при цьому технікумі була своя студія образотворчого мистецтва, у яку одразу записався майбутній художник.
З великою вдячністю згадує Микола Романович свого керівника студії Миколу Олександровича Рудневського - розумну, добру, чуйну, обдаровану людину, художника-любителя. Саме він став першим вчителем, наставником у формуванні особистості хлопця протягом 3-х років навчання. Мабуть, цей справжній педагог десь інтуїтивно й підсвідомо відчув і побачив, що перед ним майбутній професійний майстер. Тому одного разу Микола Олександрович порадив учневі залишити технікум і серйозно зайнятися улюбленою справою. "Добувати чорне золото і дарувати людям тепло - це потрібна справа,- сказав якось учитель,- але тобі судилось інше - дарувати людям красу. Це не кожен може. У тебе талант і ти повинен стати художником."
Для того, щоб стати майстром, потрібні професійні образотворчі знання і навики. Тому за допомогою свого наставника М.Варення заробив гроші на дорогу і поїхав до Одеси, де без усяких зусиль вступив до державного художнього училища імені Грекова. Це сталося у 1936 році. У цьому закладі викладачами хлопця були відомі художники Буковецький, Бернадський, скульптор Тернер, професори Мучнік, Крайнєв.
Розділ ІІ Спогади фронтових альбомів
На превеликий жаль, Миколі Романовичу не пощастило закінчити Одеське училище. У 1940 році на останньому курсі навчання молодого студента призвали до армії. Він потрапив до 95-го окремого полку зв'язку, який знаходився в Бобруйську, що в Білорусії. Там хлопець опанував солдатську службу, став військовим зв'язківцем. В цей період і захопила молодого художника війна - несправедлива, жорстока, руйнівна, що не жаліє нічого святого, світлого, життєдайного.
- Ми були у літніх таборах. Жили у наметовому містечку в лісі. На світанку 22 червня нас почали бомбити. Потім були бої. На все життя запам'ятались перші жертви: поранені і убиті. Загинув наш улюблений політрук капітан Щепкін. А потім - відступ. Передислокувались. Тримали оборону, вели бої на території нинішньої Новгородської області... ,- згадував ті страшні перші хвилини Микола Романович. Якось спитали у нього про військових друзів, і він відповів:
- Пам'ятаєте пісню з кінофільму "Тиша" : "Мне часто снятся те солдаты, друзья моих военных дней..."? Мені також сняться ті солдати. Все, що людина побачила, пережила на війні, не згладиться у пам'яті.
З першого і до останнього дня війни Микола Варення був у рядах захисників Батьківщини. Доля розпорядилася так, щоб ця людина вижила і змогла творити прекрасне для суспільства, для майбутнього покоління.
Протягом усієї війни, у нестерпних, жахливих умовах все ж таки з'являлись, народжувались нові, відмінні від вражень минулого життя, композиції. Похідний альбом безперервно наповнюється фронтовими епізодами, портретами військових товаришів. Дивовижним є те, що цей альбом, зшитий з невеликих аркушів паперу, зберігся до сьогоднішнього дня.
Переглядаючи його, мимоволі повертаєшся до тих подій, про які розповідають ветерани. Ось перед глядачами проходить військова техніка: танки різних модифікацій, артилерійська зброя, санітарні машини. Штрихи олівця впевнені, швидкі, бо на війні неможливо сидіти спокійно і малювати. Лінії рисунків насичені, конкретизуючі, вдало підкреслюють межі тіні і світла. У багатьох моментах такий спосіб допомагає краще виділити форму, об'єм предметів.
У замальовках, швидко зроблених етюдах можна навіть відчути ту важкість металу, силу бойової техніки. Оскільки М.Варення був зв'язківцем, то, звичайно, найчастіше він зображав апаратуру для зв'язку. Саме по цих рисунках можна побачити, якими технічними засобами користувалися в роки Другої світової війни, як вони складалися, розташовувались на території військових дій.
Всі добре розуміють, що солдат на війні не має вільного часу, але Микола Романович завжди мав при собі олівець або сангіну і аркуш паперу. Він усіма силами намагався не втратити ті навички малювання, які отримав в училищі. У фронтовому альбомі можна побачити начерки багатьох солдатських речей, які автор зображав у різноманітних ракурсах і положеннях. Наприклад, на одному аркуші є зображення фляги для води: то вона закрита, то відкрита, то вдягнута в чехол, а поряд - чехол без фляги і т. д. В такому дусі художник малював усі речі й предмети, що потрапляли йому на очі. Микола Романович завжди давав назви своїм малюнкам, які були цікавими і своєрідними. Ось перед нами рисунок солдатських чобіт. За допомогою декількох переривчастих ліній, коротких штрихів автор передає матеріальність речей, невимушене, звичне положення знятих солдатських чобіт. На відміну від інших художників, він не підписує роботу просто "Чоботи", адає їй назву "Солдати сплять".
На іншому аркуші, під назвою "Солдатський гардероб", ми бачимо речовий мішок у різних положеннях. Просто, але оригінально.
Розглядаючи альбом, переконуєшся в тому, що Одеське училище багато чому навчило сільського
Loading...

 
 

Цікаве