WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Варення М.Р. - заслужений художник і педагог Прикарпаття - Курсова робота

Варення М.Р. - заслужений художник і педагог Прикарпаття - Курсова робота

узагальнено, підкреслює їх внутрішній погляд. Відомий румунський художник Корнеліу Баба говорив: "Малювати потрібно не очі, а погляд". Це дуже вірно.
Цікаво і специфічно підійшов художник до вирішення портрету Лесі Українки ("Леся Українка на Гуцульщині", 1971). Поетеса зображена в оточені жінок-гуцулок, які, мабуть, слухали її вірші. За групою людей фоном проглядається весняний пейзаж і дерев'яна гуцульська хатина. Все це засвідчує про те, що дія відбувається серед прекрасного краєвиду. Л.Українка притискує до грудей книгу з поезією. Це те найважливіше, чим жінка може допомогти своєму народу. Струнка, пряма постава, гордо припіднята голова і гострий погляд говорять про сильний, незламний характер. Поетеса суворо дивиться вдалечінь, в її очах сум і біль, переживання за долю України. Селянки, що оточують жінку по колу, одягнуті у білі хустки. Складається враження, ніби Л.Українка стоїть, охоплена білим ореолом. Таке композиційне вирішення чітко виділяє центр композиції, яким являється обличчя героїні.
Весь твір пройнятий сильним емоційним настроєм, бунтівною силою. Для передачі такої чуттєвої атмосфери, художник використав сіро-блакитну гаму кольорів і відтінків. Цей холодний колорит зігрівають теплі тони візерунків вишитих сорочок, численні рефлекси, що створюютиься навколишнім середовищем, у якому перебувають жінки. М.Варення широкими мазками чітко моделює форму, об'єм деталей композиції. Великі маси він майстерно об'єднує в єдине ціле.
Картину "Леся Українка на Гуцульщині" Микола Романович заповів Прикарпатському університету ім. Василя Стефаника для приміщення центрального читального залу.
Багато портретів М.Варення присвятив своїй родині. Сім'я для художника була найдорожчим скарбом його життя. Він був вірним люблячим чоловіком і добрим батьком, який виростив трьох дочок.
Найбільше портретів художник виконав зі своєї дружини. Перші етюдні зарисовки зроблені ще під час війни, коли вони познайомилися. Про них розповідалось раніше. Один з найкращих варіантів виконаний у 1993 році - "Жіночий портрет". Дружина в нарядній, святковій сукні сидить у кріслі. Перед нею стоїть пишний букет хризантем. Через вікно видно ледь помітний краєвид міста Івано-Франківська. У даному портреті є один цікавий момент. Художник в ньому використав елементи різних жанрів: натюрморт (графин, бокал, букет квітів), пейзаж (вигляд міста). Всі вони добре скомпановані і об'єднанні з фігурою в одну цільну композицію. Микола Романович детально прописав обличчя і руки. Мазки лягають по формі, проявляючи об'ємність кожної деталі. В портреті відчувається матеріальність, реальність зображуваного. Лице і кисті намальовані за допомогою ніжних бархатистих переливів кольорів теплих відтінків і рефлексів, що відбивають драперії. Кожен колір плавно переходить в інший, створюючи правдивий тон людського обличчя. Жінка дивиться ласкавим материнським поглядом. В її очах зосереджена вся любов і ніжність, але одночасно і життєва сила. Художник вміло дотримується всіх правил анатомічної будови, що підтверджує правильний чіткий рисунок.
М.Р.Варення чудово вміє писати натюрморт. В картині квіти настільки реалістично зображені, що здається, ніби їх тільки що зірвали і ще чути їх аромат. Рожеві, білі, червоні хризантеми своїми насиченими кольорами надають портрету радісного настрою. Графин і бокал підсилюють ефект святковості. Промені світла, що потрапляє з вікна, грайливо переливається в бліках скла. Ще один невеличкий нюанс, що наповнює портрет духом жіночності, - це бурштинове намисто на підвіконні. Воно маленькою охристою плямою доповнює загальний блакитно-бузковий колір картин.
Дещо схожим є портрет доньки Іннеси ("Портрет Інни" 1993). Молода дівчина гордівливо возсідає на кріслі у невимушеній позі. Її обличчя осяяне світлом, випромінює потоки життя і молодості. Даний твір можна назвати парадним. Інна одягнута у нарядну парадну сукню. Її тонка шия прикрашена дорогим намистом, а у вухах виблискують сережки. Художник хотів показати красу своєї дочки.
Лірично-романтичний настрій створено в картині "Наречена" (1976). Для цього портрету художнику позувала дочка Емілія. Молода дівчина одягнута в білосніжне весільне плаття, широкі рукави якого хвилями спадають додолу. Голову нареченої прикрашає багатий, пишний вінок з білих квітів. Її плечі, немов срібляста павутинка, окутує фата. Вона переливається багатьма ніжними відтінками від рожевого до бірюзового. Дівчина дивиться чистим невиним поглядом, в її очах сіяє кохання. Хвилясте волосся локонами лягає на плечі. Воно ніби обрамляє обличчя, виділяючи його на фоні світло-сірої мерехтливої завіси. Щоб краще передати матеріальність елементів одягу, художник прописав їх пастозно, рельєфно, наніс багато бліків.
В той же час обличчя і рука виконані тонким і гладким мазком, що дало можливість правдиво і реалістично передати ніжність молодого тіла. Загальне срібно-біло-блакитне кольорове вирішення картини підкорене ліризму, тому мрійливому настрою, що притаманне нареченій.
Щоб так виконувати портрети, художнику потрібне глибоке знання людини, що позує, вміння знаходити у всьому розмаїтті стану її обличчя найважливіше і характерне для правдивого зображення. "Правильно намалювати людину, будь-як передати зовнішню схожість може будь-який грамотний рисувальник. Але виявити в портреті такі виразні риси, які б дозволили побачити найпотаємнішу суть натури, може тільки справжній художник, який вміє спостерігати". Чим докладніше через рухи постатті і вираз обличчя прагне художник розповісти про вдачу і душевний стан людини, тим більше своїх власних емоцій та переживань він вкладає в художній образ. Портретист, як і актор, мусить "вжитись" в образ свого героя, бо інакше йому не пощастить створити психологічний портрет.
Микола Романович завжди вів багато бесід з натурою. Він говорив:
- Під час спілкування з тим, кого зображую, я глибше вивчаю цей образ, що дає мені можливість більш глибоко показати його в портреті.
Якбагато інших художників, М.Варення писав свої автопортрети. Перші спроби він робив ще в молодості, після військової служби ("Автопортрет" (1946), "Зима" (1942)). То були прості графічні роботи, виконані олівцем, хоч це не зменшувало її цінності і майстерності.
В 90-х роках Микола Романович знову звернувся до такого напрямку, але твори написані вже олійними фарбами. "Автопортрет" 1993 року виконаний в академічному дусі. Погрудне зображення розвернуте в три чверті. Фоном служить сірувато-коричневого відтінку стіна майстерні (в кутку є частина картини, яка висить на стіні). Досконало знаючи анатомічну будову людини, художник майстерно виліпив форму свого обличчя, виявив об'ємність кожної деталі і голови загалом. Освітлена частина лиця і комір білої сорочки контрастними плямами виринають із загального темного колориту картини. Такий нюанс характерний для худлжників-академістів. Микола Романович живописно передав колір шкіри, який об'єднав велику кількість відтінків і рефлексів теплих і холодних кольорів. Маленькі мазки плавно переходять один у другий, будуючи форму.
Цей автопортрет був призначений для
Loading...

 
 

Цікаве