WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Озвучення проблеми політеїстичності у романі Івана Єфремова “Таїс Афінська” (ілюстративна графіка) - Дипломна робота

Озвучення проблеми політеїстичності у романі Івана Єфремова “Таїс Афінська” (ілюстративна графіка) - Дипломна робота

фотомеханічного відтворення у книзі та журналі.
Людина постійно підпорядковувала графічні засоби своїм соціально-естетичним потребам. Так виникла книга з графічною оздобою, плакат, утилітарна графіка. Диференціація графічного мистецтва продовжується і в наш час, про що свідчить поява таких принципово нових його різновидів як комунікативна графіка, суперграфіка, дигітальна (комп'ютерна) графіка. До графічних технік зараховується акварель, гуаш, пастель, хоч і надалі вважаються проміжною ланкою між графікою і малярством.
Зупинимось на основних техніках і прийомах, що застосовувались для особливо точної передачі малюнку.
Найбільш типовим впливом на початковому етапі була гравюра. Першим матеріалом слугувала дошка. Зазвичай, автор-художник обмежувався малюванням на дошці, яку потім обробляв ремісник-різьбляр по дереву, він намагався найточніше рирізати нанесене зображення. Такий малюнок виходив досить грубим, схематичним. Та й самі матриці були недовговічні, тому невдовзі їх замінила різцва гравюра на мідній дошці. Проте, спосіб її виготовлення був надзвичайно трудомістким. Над великими пластинами працювали протягом року, або й довше.
У ХVІ ст. виникає офорт. Характер самої лінії стає колоритнішим, живописнішим, набуває більшої цікавості.
У той же час виникла і кольорова ксилографія (п'яроскуро), у якій уже досяглася градація світлотіні. У ХVІІІ ст. вона набула особливого поширення. Найчастіше застосовувалось кольорове меццо-тінто ("чорна манера").
Наприкінці ХVІІІ ст. було відрито принцип друку з каменю - літографію. Він був набагато легший і доступніший, а до того ж і дешевший, ніж на міді.
У 1905 році з'явився офсетний друк, який дозволив використовувати папір різної якості.
Ще один спосіб друку - фототипія (фотографування оригіналу через світлофільтри). А звідси тільки один крок до сучасних сухих світлофільтрів на склі чи на плівці.
Сучасний глибокий друк називається панельним.
Перспективним напрямком є шовкографія. Виникла вона ще в ХVІІ ст. у Японії. Шовкотрафаретний друк застосовується у сучасній поліграфії для відтвореня відносно нескладних кольорових оригіналів. Один із видів шовкодруку називають каліхромією або "спосіб Вернера".
Репродукційна техніка впродовж своєї історії постійно розвивалась у напрямку до полегшення процесу друкування. Все більше з'являлось нових технік, але основним у творчому процесі залишався художник.
2.2 Графічні засоби.
Отже, графіка визначалась як мистецтво, в основі якого лежать лінія, контраст чорного і білого. Таке розуміння графіки було розширене. Крім контурної лінії використовуються штрих і пляма, також контрастуючи з білою (рідше з чорною чи кольоровою) поверхнею формату - основного матеріалу графіки. Сполученням тих же засобів можуть створюватися тональні нюанси. Але найбільш визначальною ознакою графіки є особливе відношення зображуваного до простору, важливу роль у відображенні якого відіграє фон паперу чи, як висловлюється відомий графік В. Фаворський "повітря білого листа".
Просторове враження створюють не тільки не зайняті зображенням ділянки листа, але й часто проступаючий фон паперу. При цьому пов'язане з площиною листа графічне зображення набуває плоскінного характеру.
Не володіючи такою повнотою можливостей, як живопис, у створенні просторової ілюзії реального світу, графік з більшою свободою і гнучкістю регулює ступінь просторовості і площинності. Графіці можуть бути притаманні: ретельність об'ємно-просторової побудови, розповідний інтерес, виявлення структури і фактури предмету.
Але художник-графік може обмежитися й оглядовим, умовним позначенням предмету чи, наче, натяком на нього, звертаючись до уяви глядача. Незавершеність і лаконізм при цьому є одними з головних засобів виразності. Об'ємність образу графіки часто досягається економією і компенсацією художніх засобів, образно-виразними метафорами. Тому у графіці поряд із завершеними композиціями самостійну художню цінність мають натурні зарисовки, ескізи творів живопису, скульптури й архітектури (наприклад, рисунки Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Лоренцо Бернілі в Італії, Рембрандта в Голландії, В. Сєрова, А. Іванова в Росії, Ніколо Пуссена, Антуана Ватто, Едгара Дега, Огюста Родена у Франції та багато інших).
Здатність до різкого загострення образу обумовила широкий розвиток графічної сатири і гротеска (офорти Франціско Гойї в Іспанії, Жана Калло у Франції; фотографії Дем'є у Франції, рисунки Жана Гроса у Німеччині.
Сучасні знання і наука надзвичайно розширили наші уявлення про цінність мистецтва і зміцнили нас у переконанні, що форми предметів, які створює людина, також підпорядковуються закономірностям, характерним для пластичних мистецтв і складають частину людської культури, її зоровий образ.
Творча діяльність людини розвивається у двох різних напрямах, виражаючи з одного боку прагнення виразити в рисунку, скульптурі чи в кольорі деякі об'єкти й уявлення оточуючого світу: людей, тварин, предмети, події; з другого боку - прагнення створення форм, о не існують у природі, які створюються, виникають завдяки уяві і фантазії людей.
Власне, виникає проблема сполучення простих форм - проблема композиції.
Слово "композиція" у перекладі з латинської мови означає сполучення, співставлення, поєднання, зв'язок, побудова, структура. Розрізняють три основних види композиції: фронтальну, об'ємну, глибинно-просторову. Такий поділ у деякій мірі, умовний, тому що на практиці ми маємо справу зі сполученням різних видів композиції. Наприклад, фронтальна й об'ємна композиція входить до складу просторової; об'ємна композиція часто складається із замкнутих фронтальних поверхонь і в той же час є невід'ємною частиною просторового середовища.
Характерною ознакою фронтальної композиції є розташування в одній площині елементів форми у двох напрямках по відношенню до глядача: вертикальному і горизонтальному.
Об'ємна композиція являє собою форму, що має відносно замкнуту поверхню і сприймається з усіх сторін. Виразність і чіткість сприйняття об'ємних композицій залежить від взаємозв'язку і розташування їхніх елементів, вигляду поверхні, що творить форму, від точки спостереження. Виразність об'ємної форми залежить від висоти горизонту. У процесі сприйняття об'ємної форми при низькому горизонті виникає враження її монументальності. З наближенням глядача до предмету збільшується його перспективне скорочення. Об'ємна композиція завжди взаємодіє із середовищем, яке може збільшуватичи зменшувати виразність однієї тієї ж композиції.
Глибинно-просторова композиція складається з матеріальних елементів, об'ємів, поверхонь і простору, а також інтервалів між ними. Відчуття глибинності підсилюється коли в композицію включаються елементи, які розчленовують простір на ряд послідовних планів.
Для визначення різних видів композиційної будови різних залежностей користуються такими категоріями як композиційний центр, ритм, рівновага, симетрія, асиметрія, динаміка, статика, масштаб, пропорція, нюанс контраст та ін.
Головне у композиції - композиційний центр, йому підпорядковані всі інші
Loading...

 
 

Цікаве