WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Пейзажний живопис - Реферат

Пейзажний живопис - Реферат


Реферат на тему:
Пейзажний живопис
ЗМІСТ
1. Звичаї та традиції пейзажного живопису.
2. Графіка пейзажного живопису.
3. Майстри живопису.
4. Механізм створення дипломної роботи.
5. Висновок.
6. Література.
ВСТУП
Своєрідна і різноманітна краса української природи- і ніжно-ласкавої, і суворо-грізної, і безмежно-розлогої в степах, і фантастично-примхливої на гірських верховинах - здав на вабила до себе творчу увагу художників усіх, так би мовити, видів зброї. Досить пригадати в літературі Гоголя, що такими широкими, гіперболічними мазками, і разом з тим так глибоко змалював і Дніпро, "у всяку погоду", і давні степи, де воювали волелюбні козаки з турецько-татарськими загарбниками із шляхетською Польщею; Шевченка, що і поетичним пером, і малярським пензлем зумів показати білі хати, зелені верби, стрункі тополі, вишневі садки рідної країни і безкрайньо тяжку долю кріпаків та грізні народні рухи проти гнобителів на лоні тієї краси; Пушкіна з його геніально-проникливою "украинской ночью", в якій "чуть трепещут серебристых тополей листы", Коцюбинського, що з рівною майстерністю зображував і пахучі, співучі степи Херсонщини, і казкові карпатські ландшафти; поетів тих же Карпат Федьковича і Черемшину... У музиці досить назвати зачарованих українською травневою ніччю Римського-Корсакова і Лисенка, срібно-блакитним сяйвом ночі під різдво - тих же Римського-Корсакова і Лисенка- і Чайковського, натхненного широчінню шевченківського Дніпра, Мусорського - величчю нашої природи, як символом величі народу, - Стеценка, Степового, Леонтовича.
Але, ясна річ, найбільше засобів для змалювання прекрасної рідної землі мають у своєму розпорядженні майстри образотворчого мистецтва. Чудові українські краєвиди, чудові українські люди творчо запалювали таких велетнів малярства, як Репін і Куїнджі. Українські художники Микола Пимоненко, Сергій Васильківський, Сергій Святославський, Петро Левченко, далі - Іван Труш, Микола Бурачек, Григорій Світлицький, із наших сучасників - Іван Іжакевич, Олексій Шовкуненко, Олена Кульчицька, Йосип Бокшай, Михайло Дерегус) Тетяна Яблонська, Віктор Пузирков та інші, кожен по-своєму, віддали щедру данину любові до рідного краю, до його барвистого пейзажу, одухотвореного в наші дні могутньою колективною працею українського народу.
М.П. Глущенко говорив: "Мене хвилює природа. Я не можу бути спо-кійним, коли бачу якийсь пейзаж. Найбільше люблю весну, голубий бере-зень, сніг, який вже набрався вологою, обважнів і дихає. А крізь нього пробивається нове життя. Є велечезне поетичне узагальнення природи. Улюблена- тема зміни стану природи, особливо її весняне пробудження з дзвінкоголосими струмками, що вирвалися на волю із зимового полону, з першою зеленню, яка народжує світлі почуття радості і оновлення. Є відродження кольору, відродження, коли починає жити дерево.
Люблю чисті, яскраві, прозорі барви і несподівані контрасти, які на-дають пейзажу динаміки, експресії, отієї ледь помітної боротьби настроїв".
"Мистецтво є такою ж потребою для людини, як їсти і пити. Потреба краси і творчості, що втілює її, нероздільна з людиною", - писав Ф.М. Достоєвський.
У кожного виду мистецтва свої виразні засоби: в музиці - це звук, в образотворчому мистецтві - колір, лінія і т.д., в літературі - слово. Але спі-льна суть усіх видів полягає в тому, що мистецтво - це одна з форм суспільної свідомості, в основі якої лежить образне відображення явищ дійсності.
Література, музика, образотворче мистецтво як навчальні предмети в школі покликані відкривати дітям красу навколишнього, надихати до творчості, нести духовність і гуманізм. Не здобувши суми гуманітарних знань, людина втрачає великий світ мистецтва, а в результаті загальної неграмотності в цій сфері програє, в кінцевому підсумку, суспільство. Країна, в якій учили малювати так же, як учать писати, випередила б скоро всі інші країни у всіх мистецтвах, - стверджував великий філософ матеріаліст Дідро.
ТРАДИЦІЇ ПЕЙЗАЖНОГО ЖИВОПИСУ.
Якщо говорити про традиції, то важливо уявити собі, до чого вони нам потрібні. Можна уявити, що живопис - це головним чином створення картин, які розповідають про які-небудь події, і тоді відповідно природньо звернутись до традицій розповіді і до тих художників минулого, які виступали як майстри розповідей.
Я поважаю розповідь і рахую, що вона потрібна річ, але чи цим тільки вичерпується роль живописця. Здавалося б, що живопис не може обмежуватись таким завданням, тоді б він перетворився в один з цехів мистецтва на рівні з іншими цехами. Тут створюють картину, тут роблять ілюстрації, декорації і т.д. Але це не так. Мені здається, що живопис - це ведуче мистецтво серед здорових і просторових мистецтв.
Живопис - це перша безпосередня зустріч образотворчого мистецтва з природою, тут відкривається безпосередня правда натури, тут кольором і фарбами художник нагамагається її передати. Живопис може виховувати : створювати смак, можна сказати "погляд" сучасних художників і художни-ків взагалі. Раніше це було. І до цього треба прагнути. А якщо так, то пошуки традиції при такій ситуації, при такій установці не можуть обмежуватися тільки розповідачами, традиція повинна бути широкою і різноманітною.
А в зв'язку з цим мені хотілося поговорити про етюд, першу безпосередню зустріч живопису з природою. Мені здається, що в зв'язку з питанням про етюд можливо виясниться, що таке художність.
Якщо темою для етюду є оголена натура, то це велика тема, а якщо пейзаж, то це також тема з великим змістом, але якщо перед художником постала забута група предметів на столі, то тоді він може відкрити загадкову річ "простір", при чому цей простір ніякими перспективами не накривається і не вичерпується.
Якщо художник почне цю групу предметів малювати (писати) і но завдання буде цілісно бачити все це, то він побачить, як речі будуть розмовляти між собою, складно відноситись одні до одних, поступатись одні одним, будувати глибину, впливати одні на одних кольором, силуетом і т. д., він ніби почує тиху розмову і його натюрморт, тобто мертва натура, здастся тихим, окремим життям. І якщо він зуміє дійсно цілісно зобразити цю групу предметів, то відкриє ритм, ритмічне відношення речей, при чому речі будуть самі ще й і змінюватись в залежності від того яку з якою ми будемо співвідносити. Тобто ми одержимо в результаті щось незвичайне, щось, про яке розповідати можна тільки дуже приблизно, що справжній глядач переживає і повністю побачить, коли стоїть перед самим витвором.
Ось, наприклад, натюрморт Шардена, перед ним кожен раз зупиняєш-ся в захопленні, а розповісти чому він такий гарний, в чому його особли-вість, повністю, до кінця неможливо.
Ось і це є художність, і вона перенесена в натуру. Її породила сама на-тура і стремління цілісно її сприйняти в усій складності.
Етюд - можна сказати початок народження картини. З етюда я беру усе те, що допомагає мені писати картину, і за його допомогою бачу в моїй темі тойритмічний початок який перетворить тему в художній твір, пронизений художністю. При цьому, художність не прикладається до теми, як засіб її передачі, а народжується в самій темі, і така художність тільки цій темі і властива.
Серед митців знайдеться людина яка скаже: я реаліст, в мене правиль-ний малюнок, кольору стільки, скільки потрібно, світлотіні також в нормі, все на місці, ідею я беру перевірену. Якщо його спитати про традиції, він скаже, що признає таких художників минулого, які схожі з ним. Але що таке реалізм і реаліст? Реалізм - прагнення в мистецтві до правди, а реаліст, це той, що відкриває художню правду.
Є людина, яка грішна можливо, і імпресіоналізмом, і палкою любов'ю до Ван Гога чи Рубльова, але вона прагне в своєму творчому шляху до правди, до краси, до розуміння сучасності, це не завжди їй вдається, і вона часто
оглядається на свої вчорашні роботи, в чомусь їх критикує і надіється в майбутніх своїх роботах досягнути чогось більшого. Таку людину ми будемо розуміти і поважати, а умовно
Loading...

 
 

Цікаве