WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Петриківський розпис другої половини ХХ століття - Курсова робота

Петриківський розпис другої половини ХХ століття - Курсова робота

типи, а не конкретні люди. Подібні за композицією рисунки ми бачим і в творчості Н.Білокінь, В.Вовка, В.Павленко ще у довоєнні роки. Можна говорити про різний ступінь майстерності в роботах Павленко і Пилипенко, Білокінь і Ісаєвої, але по суті це цілковито однорідні твори.
Не так вирішував жанрові композиції з людиною Ф.С.Панко. У 1967р. він розписав порівняно невелику скриньку (38 х 53 х 32 см), назвавши цей твір "Козацькому роду нема переводу". Вже в самій назві розпису відчувається його характер - дія повинна проходити і дійсно проходить в часі. На бічній стороні скрині написаний козак часів боротьби з турками верхи на коні. По фасаду зображено будьоннівця, який у нестримному русі мчить уперед з шаблею наголо. На правій боковій стінці - боєць Радянської Армії на білому коні, він рубає шаблею фашистську гідру. Найсучасніший сюжет на кришці скрині: гоголівський Вакула верхи на чорті летить до місяця. Але на голові у Вакули скафандр космонавта, а чорт летить не в гоголівських темпах, а з космічною швидкістю, бо від всього чортячого тулуба та вд його хвоста летять іскри. Так стародавній сюжет набуває сучасної інтерпретації. Усі ці композиції намальовані на зеленому тлі (один з традиційних кольорів, в які розписували скрині на Дніпропетровщині), і кожна жанрова композиція збагачена квітковим орнаментом, характерним для сучасної петриківської графіки.
Мотив вершника - будьоннівця майстер повторив і в розпису дерев'яної тарілки "Великому Жовтню п'ятдесят років".
Звернення Ф.Панка до розпису по дереву - це теж нове в творчості Петриківки. Останнім часом він почав розписувати й меблі. Перші розписи дерев'яних писанок квітковим орнаментом належать також йому. Дерево, як новий матеріал, почало входити в арсенал петриківських майстрів і розширювати їх творчі можливості, відкриваючи перед ними нові перспективи.
Але найголовніше все ж не в новому матеріалі, а в тому, що в петриківський декоративний розпис увійшла людина, не руйнуючи його основи, а навпаки, безмежно збагативши його.
Отже, незважаючи на те, що значна частина талановитих майстрів переїхала з Петриківки на постійну працю до Києва, цей визначний мистецький осередок не тільки вже втратив своїх творчих можливостей, а й став центром нового виду мистецтва - підлакового розпису петриківська художня школа перетворилася вже на школу загальнонаціональну.
Зображення людської постаті у творах Ф.С.Панка свідчить про глибоке знання її майстром. Це дає дозволяє йому стилізувати натуру без стилізаторства і добре укладати постать, зображену в складному руслі, між орнаментом площинної композиції.
У зв'язку з цим відзначимо, що Ф.С.Панко та його колеги, приділяючи багато уваги зображенню людини, йдуть в ногу з майстрами в інших галузях народного мистецтва, де образ людини завоював у ці роки роки міцні позиції.
Експансивна віртуозність, перейнята від Федора Панка його численними учнями й послідовниками, була домінуючою тенденцією в малюванні 1970-х років. Гонитва за зовнішніми ефектами поступово призводила до втрати художньої образності й "матеріальності" творів, що оберталися або на суцільне абстрактне фантазійне мереживо або на ілюстрацію пісень, поезій, казок тощо з елементами того-таки "мережаного" малювання. Це відчувала петриківська молодь, що прийшла працювати в 1970-х, і яка, нарешті, начебто "згадала" давню локальну традицію. Так, наприкінці 1970 - початку 1980-х років з'явилися дещо відмінні від загальної стилістики твори Андрія та Марії Пікушів та їхніх учениць Олени Зінчук і Наталки Рибак. Фактично за змістом то були художні декларації прихильності до традиції, а за формою - своєрідні ремінісценції композицій старших малювальниць, що особливо помітно в порівнянні експонованих на виставці взірців.
Деякий час обидва напрями - той, що наслідував здобутки новітнього художнього промислу, і новий, "фольклорний", - співіснували, що об'єктивно було корисним для молодих митців, бо надавала можливості плідного взаємозбагачення. Згодом підкреслена декларативність поступилася місцем виваженої поміркованості, майстри "подорослішали" сформувалися й затвердилися їхні художні індивідувальності. Отже, малювання 1980- початку 1990-х років - найяскравіше явище повоєнних часів, яке визначається, з одного боку, різноманітністю авторських позицій, а з іншого - стабільно високим технічним рівнем творів. Саме тому так важко виділити, як ведеться, з цієї блискучої мистецької когорти провідних майстрів. Та попри все згадаємо з покоління митців, народжених 1940-ми роками, Анатолія і Ніну Чернуських, Ганну Самарську, Віру Тезик, Ніну Турчин, 1950-ми роками - Валентину і Лідію Статив, Андрія і Марію Пікушів, Наталку Рибак, олену Зінчук , Надію Коваленко, Тамару Самець, Надію Васильківську, Наталку Калюгу; 1960-ми роками - Марію Стативу, Ірину Назаренко, тетяну Лапшин, Валентину Панко; 1970-ми роками - Валентину Карпець.
Будь-яка ретроспективна виставка є приводом для роздумів про сучасне і майбутнє представленого художнього феномена. Та якщо після першої ретроспективи, що експонувалася у Дніпропетровську та Києві 1980-1981 роками, фахівці міркували про зміст та історію локальної традиції, визначали здобутки та вади тогочасного малювання і цілком оптимістично вдивлялися у майбутнє, то нині, після другої ретроспективи, впору ставити гострі й болючі запитання. Чи виживе взагалі петриківське малювання, зважаючи на сучасні складні умови? Якщо виживе, то у якій формі? Що задля цього можна зробити?
У червня 2000 року в Палаці мистецтв "Український дім" експонувалася виставка "Петриківський дивосвіт", що продовжила серію заходів у рамках Всеукраїнської програми "Духовні скарби України". Організаторами виступили Міністерство культури і мистецтв України, Національний комплекс "Експоцентр України", Управління культури Дніпропетровської області.
Згідно з основною ідеєю програми - репрезентувати в Києві колекції провідних провінційних музеїв, експозицією було побудовано на фондових матеріалах Дніпропетровського історичного музеїв, які надали близько 100 взірців петриківського малювання на папері (і декілька - на дереві) кінця 1940 - початку 1990-х років. За мету поставили не тільки якнайповніше ознайомити глядача з особливостями художнього процесу певного періоду, а й привернути певну увагу до сучасних проблем і, головне, домайбутнього цього провідного осередку.
Виставка "Петриківський дивосвіт" є без перебільшення, помітною віхою в історії українського народного мистецтва й мистецтвознавства. Це перша ретроспектива, що всебічно висвітлила повоєнний етап розвитку петриківського малювання з наукової точки зору - об'єктивно, послідовно й грунтовно, без ідеологічних нарахувань і стереотипів радянської доби. Треба визначити прекрасну фахову роботу дніпропетровських мистецтвознавців, які неупереджено, з великим тактом і художнім смаком відібрали кращі твори всіх стилістичних напрямів і склали своєрідну наочну художню енциклопедію повоєнної Петриківки.
Побудова експозиції була логічною і конструктивною: твори закомпановані в окремі блоки, в кожному
Loading...

 
 

Цікаве