WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Хома Параска Петрівна (нар. у 1933 р.) - майстер народного декоративного живопису - Реферат

Хома Параска Петрівна (нар. у 1933 р.) - майстер народного декоративного живопису - Реферат

розповідати:
- Я малюю для радості. Пишу по пам'яті. Побачу десь квітку цікаву - замалюю собі, може, колись знадобиться... Людину не намалюю, але передам її настрій у квітах. Хто розуміється, той побачить настрій, а хто ні, то ні. Усе хочу щось нове малювати. Найбільше роблю взимку. Як беруся, то не можу лишити, поки не зроблю. Як уже візьмуся, то повна голова, ще ту не скінчила, а вже друга настигає... Питають, як я компоную. Я вкладаю квіти, як садівник, на землю. У кожній косичці шукаю щось таке, чого в інших немає. Он, дивіться, скільки півоній або жоржин. Але всюди по-різному намальовані. А хіба вони повторюються в природі? Схочу, то й надумаю собі квітку. От, наприклад, я ніколи не виділа любистку, хоч і чула, що є така косиця. Так я собі видумала його. Бачите, такий зеленувато-жовтий, довгастий, трохи схожий до листя конвалії. Адіть, яка краса... Як зачинаю щось малювати, то по всій площині йду. Я не малюю цю квітку, цю... Як і вишивається, йдеться по всій основі, потім - один колір, другий, третій, десятий...
Вона любила зелену весну і стигле літо, любила багату і поважну осінь, та особливо вона раділа зимі, коли працювалося їй легко і гарно.
У кімнаті, де Параска Петрівна найчастіше працювала взимку, легкий зеленавий тон стін з дрібними квітками нагадує веселий луг десь понад річкою. На стіні - портрети: Параска зі своїм судженим, сини Ярослав, Володимир та Богдан, плакетка "Мамині жоржини". Матері приємно похвалитися: "То Славко зробив за моєю мальовкою, викарбував із міді, ще як у Косові вчився". Над портретами вишиванірушники. На стіні - килимок, витканий сільськими жінками за її ж малюнком. На ліжку-вишивана скатерка-накидка, подушки.
Вона дуже любила вишивку. Інколи їй здавалося, що бажання відтворити на папері веселу квітку, що росла під вікном, вишити яскравий візерунок на полотні було її дитячим протестом на удари долі. Вона казала: - Навіть не знаю, що ліпше люблю: чи плести, чи вишивати, чи малювати...
Іноді її надихали давні легенди. Якось її запитали, що спонукало створити образ Бондарівни.
- А ви хіба не звернули в Городенці увагу на камінь перед старим костьолом - з нього видніє прекрасне дівоче обличчя... Люди розповідають легенду: жила в Чернелиці дівчина краси небаченої. Бондарівною звали. Краси досить, а нема достатку. Якось прийшла дівчина на ярмарок і побачила киптарі цяцьковані та вишивані, корали червоні. Зашарілося личко дівчини. А тут - пан Каньовський. Угледів її та й обімлів. Наказав прикликати вродливицю. Але горда дівчина відмовила, не дозволила, аби пан доторкнувся до її руки.
Хотів узяти силою - втікала. Панські слуги гнались за нею, випускаючи стріли. Одна, найлютіша і найзаклятіша, впилася їй в спину.
Та-бо на тій Бондарівні
Шовкова спідниця,
Де стояла Бондарівна -
Керв'яна криниця.
Та-бо на тій Бондарівні
Шовкова мережка,
Куди везли Бондарівну -
Керв'яная стежка...
З каменю в Городенці ніби промовляє до своїх сестер-дівчат чарівне обличчя. То пам'ятник Бондарівні. Так легенда стала основою роботи Параски Хоми "Бондарівна". Вікно, в середині якого дівчина в покутському одязі XVIII століття. В її очах смуток і задума, печаль і гіркий біль, але на обличчі - незламна воля й мужність. Глибокий зміст розкрито через органічний синтез реального світу з оптимістичною народною символікою.
І на столі у майстрині пісенний репертуар: "Зацвіла ружа", "Каштани", "Чорнобривці", "Лісова пісня", "Солов'їна ніч", "Ой верби-ченько", "Ясени", "Два кольори", "Рушничок", "Зелен клен", "Лю-бисток", "Білий сніг на зеленому листі". Окремі картини групуються в серії і цикли: "Пісні", "Не шуми, калинонько", "Золотиста осінь". Серія "Червона рута" об'єднує аж десять малюнків. Серію "Червоні маки" художниця присвятила сестрам Байко, бандуристкам, лауреатам Державної премії УРСР імені Т.Г.Шевченка.
Кажуть мудрі люди, що коли дуб не пустить глибоко коріння, то не забуяє могутня крона, не розлежиться пагілля, не насіється з нього жолудів-діток, і стримітиме він деревом-сиротою десь на узбіччі лісу, доки не спаде з нього пізній лист, не обчухрають його голову вітри, не обломить крутий мороз віти. Так, певне, і талант. Коли він проростає стеблом і заколисує ваговитий колос, а з того колоса розсипаються тугі, стиглі зерна і знов росте-проростає зеленим килимом новий урожай - то щирий і багатий талант. Талант не собі, а людям.
Параска Хома щедро відкривала свій дім для сільської дітвори. Вона ходила до студії юних художників Чернятинської середньої школи не один рік, вже багато студійців йшли шукати стежки-дороги до великого мистецтва.
Дуже повно вияскравлює вдачу художниці, розуміння нею свого місця на землі її звертання до дітей, надруковане у журналі "Малятко": "Люблю і річку, і гай, і поле. Та над усе люблю квіти. Отож і саджу їх завше багато. Хай ніжаться в сонячнім промінні мої троянди, півонії, чорнобривці. Хай пломеніють у прохолодні осінні ранки айстри та жоржини.
Дивлюсь я на них - і ніколи надивитись не можу. А щоб квіти повсякчас зі мною були, навіть у лютий мороз та білу снігову завію, беру фарби чи кольорові олівці і малюї собі. Малюю гребенястих, пишнохвостих півнів у буйному вінку. Малюю барвисті килими польових та лісових квітів. А ще - соковите гроно винограду, вусатий качан кукурудзи міцного, кремезного здорованя бурячиська. Щодень я бачу, як усе росте-виростає, бо вже чимало літ працюю на щедрому колгоспної полі. Мені малювати веселіше, коли я співаю. Часом почую яку пісню радіо, дивись, а сама рука так і тягнеться до паперу, щоб намалювати А ще малюю все, що зацвітає, духмяніє, колоситься в наших луках, гаях, на городах.
Село моє, Чернятин на Івано-Франківщині, - велике, заможне, в квітучих садах. Всякого зела в нас доволі. І навіть вулиця, що на ній живу. Зеленою зветься. Справдї тут царство квіток. Квіти люблю, квіти і малюю. Ви, друзі, знаю, теж полюбляєте фарби. Часто бачу і ваші малюнки видрукувані. Нехай любі, живеться вам весело! З піснею, з сонечком, з квітами барвистими"!
- А що,- усміхається Параска Петрівна. - Може, колись тут, у Чернятині, буде і моя школа... Підуть учні. Я думаю таки дужче братися за роботу...
Loading...

 
 

Цікаве