WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Історія ікони “В’їзд Господній в Єрусалим” - Реферат

Історія ікони “В’їзд Господній в Єрусалим” - Реферат


Реферат
на тему:
Історія ікони "В'їзд Господній в Єрусалим"
Безпрецедентною подією для України стало сенсаційне повернення до Львова викраденої з фондосховищ Національного музею у Львові в січні 1984 року ікони XVI століття "В'їзд Господній в Єрусалим", яка багато років знаходилася у Німеччині.
Це перший випадок, коли в Україну повернулася викрадена реліквія. У п'ятницю, 12 грудня, ікону урочисто презентуватимуть у Національному музеї у Львові. Свого часу її подарував музеєві митрополит Андрей Шептицький. Тому для працівників музею це особливо цінна ікона, і ми дуже щасливі, що вона повернулася до музею. Загалом збірка старовинних ікон музею нараховує близько чотирьох тисяч експонатів. Символічно, що урочиста церемонія повернення реліквії відбудеться напередодні дня святого Андрія - патрона Національного музею.
Для культурного життя України повернення старовинної ікони є, по суті, історичною подією. Та, мабуть, сталося це не тому, що Україна як держава була дуже наполегливою у пошуках втраченого, а Німеччина виявила добру волю та повернула чуже. На жаль, наша держава ставиться до повернення втрачених цінностей без фанатизму. Досі не знайшли картини, викрадені з Львівської галереї мистецтв у 1992 році. Втрачають у нас набагато легше, ніж знаходять. Те, що маємо, не цінуємо та не бережемо… Натомість чимало раритетів розбазарюються, гинуть десь у сирих сховищах та припадають порохом на полицях. Деякі унікальні твори потім навіть неможливо відреставрувати. Багато ікон обсипалося у тих же фондосховищах Національного музею у Львові на вул. Вірменській, і лише недавно їх перенесли до приміщення, яке відповідає необхідним нормам. І, до речі, невідомо, яка доля чекала на повернену ікону, якби вона ці двадцять років перебувала у фондосховищі. Тим більше, її викрали ще у радянські часи, а тодішнє ставлення до ікон відоме. Німці ж зберегли її чудово… За словами Тетяни Лупій, після виставки "В'їзд Господній в Єрусалим" ікона займе чільне місце у постійній експозиції давнього українського мистецтва.
За великим рахунком, повернення викраденої ікони можна вважати щасливою випадковістю. Адже якби втрачений раритет випадково не побачила на виставці у Німеччині наша співвітчизниця, невідомо, чи зустрічали б ми ікону сьогодні на батьківщині. А передувала щасливому поверненню "В'їзду Господнього в Єрусалим" копітка та наполеглива робота адвокатського бюро "Правовий радник" за підтримки управління культури Львівської облдержадміністрації та Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України.
…"В'їзд Господній в Єрусалим" та ще двадцять одну ікону викрали з фондосховища Національного музею у Львові на вул. Вірменській (на той час - Львівського музею українського мистецтва) 27 січня 1984 року. Злочинців затримали та засудили, а суд постановив повернути викрадені ікони законному власникові - музею. Проте тоді не всі ікони вдалося відшукати. Частину з них повернули, а решта досі перебуває у розшуку. "В'їзд Господній в Єрусалим" був однією з ікон, що розшукуються. Її ілюстрація увійшла в каталог культурних цінностей, викрадених з музеїв України.
У 1995 році київський професор, відома дослідниця сакрального мистецтва Людмила Міляєва, перебуваючи у Німеччині, впізнала зниклу реліквію на експозиції у музеї ікон міста Реклінгхаузена. "Вона й привезла першу звістку про викрадену ікону разом з афішею виставки цього музею, на якій був саме "В'їзд Господній в Єрусалим", - розповідає начальник управління культури Львівської облдержадміністрації Василь Откович. - Очевидно, ікону винесли на афішу, оскільки вона представляє ранній період іконопису. Кажуть, "В'їзд Господній..." потрапив до музею від одного з німецьких колекціонерів. Вочевидь, він надав ікону на певний час як експонат для виставки".
Як повідомили в МЗС Німеччини, колекціонер придбав ікону у торговця антикваріатом, не знаючи її "детективної історії" (як вона потрапила до Німеччини - невідомо). А після смерті заповідав раритет музеєві. "Після того, як крадений твір впізнали, колекціонер та музей негайно виявили готовність повернути ікону її законним власникам", - повідомило МЗС Німеччини. Та ікону повернули лише через вісім років після того, як її впізнала Людмила Міляєва. Більше того, восени цього року її мали виставити на аукціон, тоді повернути реліквію було б набагато складніше. Але до того часу львівські юристи встигли все залагодити.
До адвокатського бюро "Правовий радник" за юридичною допомогою у справі повернення ікони законному власнику Національний музей у Львові звернувся 2000 року. Бюро отримало довіреність на представництво інтересів музею. "Будь-яка держава неохоче віддає культурні цінності, - каже керівник адвокатського бюро "Правовий радник" Валентин Кавун. - Тому треба було довести, що ікону викрали, а до Німеччини вона потрапила незаконно, отже, за міжнародними конвенціями її мали б повернути в Україну. Спочатку на наші звернення ніхто не хотів відповідати - зокрема, галерея, в якій перебувала ікона. І лише після того, як наші докази визнали переконливими, німецька сторона погодилася віддати ікону. Потім визначали, як саме її передати - через Інтерпол чи Міністерство закордонних справ. Вирішили повернути ікону по дипломатичній лінії".
Ікону повернули після того, як Україна віддала Німеччині архів Баха. З боку Німеччини це виглядає як жест у відповідь.
Баланс інтересів завжди присутній, коли держави ведуть розмови про повернення культурних цінностей. Німецька сторона не раз ставила питання про повернення цінностей, які були вивезені СРСР після окупації Німеччини. Такі паритети виникають, але вони мають бути правовими. Коли ми довели, що ікона перебуває в Німеччині неправомірно, питання про її повернення постало принципово.
Щоб довести неправомірність перебування ікони у Німеччині, спеціалісти адвокатського бюро "Правовий радник" (зокрема Наталія Подюк, Сергій Новиков та студент факультету міжнародних відносин Львівського національного університету ім. І. Франка Мирослав Откович) зібрали дві грубі папки документів. Галицький районний суд надав матеріали кримінальної справи за фактом викрадення ікон з фондосховища музею на вул. Вірменській, 7 у 1984 році. Тут була представлена експертна оцінка фахівця міністерства культури СРСР, яка підтверджує унікальну художню вартість цього твору роботи невідомого автора зі села Лихобори Турківського району Львівської області. Експерти оцінили вартість ікони у 20 тисяч доларів. Та фахівці стверджують, що оцінка була значно заниженою з огляду на тодішнє ставлення до ікон. Тепер, через 20 років, її цінність зросла приблизно в десять разів.
А тим часом Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України повідомила, що за дозволом на вивезення ікони ніхто не звертався і жодних рішень з цього питання служба не приймала (за умови легального вивезення за кордон кожен такий експонат повинен мати паспорт і дозвіл цьогодержавного органу). Копії зібраних документів та докази права власності Національного музею на ікону у вересні 2001 року надіслали до німецького музею Реклінгхаузена з проханням повернути ікону в Україну мирним шляхом на підставі чинних міжнародних норм. Відповіді не надійшло…
Тоді адвокатське бюро звернулося до свого німецького партнера у місті Магдебурзі - адвоката Тієлє. Він підтвердив, що, згідно з німецьким законодавством, власником стає той, хто володів рухомою річчю протягом десяти років. Навіть якщо ця річ має відношення до злочину (так зване "набуття права власності за давністю володіння"). Однак таки має значення, було це набуття добросовісним чи ні. Добросовісне набуття означає, що німецький музей мав перевірити, чи ікона не була предметом злочину відповідно до каталогів викрадених культурних цінностей. На думку адвоката Тієле, якраз ці норми німецький музей явно порушив.
Тому необхідно було з'ясувати, коли музей придбав ікону, чи є він її власником, чи тільки виставляє як експонат. Для цього німецький адвокат ще раз звернувся до музею Реклінгхаузена, але відповіді так само не отримав. Разом з тим, він надіслав звернення до державних німецьких установ - міністерства культури федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія, міністерства культури та міністерства закордонних справ Німеччини. Відтоді й почалася копітка робота на території Німеччини. Її результатом стала принципова згода німецьких державних органів на повернення ікони "В'їзд в Єрусалим..." в Україну.
Loading...

 
 

Цікаве