WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаОбразотворче мистецтво → Подільська ікона - Реферат

Подільська ікона - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Подільська ікона"
Ікона серед християнських культових речей займає головне місце. Ікона - це більше, ніж мистецтво, стверджують православні богослови, бо живописець повинен намалювати позамежний світ, використовуючи окремі символічні знаки, і цей твір ніяк не може бути копією нашої дійсності. Традиційна для іконопису зворотня перспектива сходиться не у віддаленій точці уявного простору, а у людині.
Джерело українського іконопису бере початок і з часів Київської Русі (X-XIII cт.), епохи, коли християнство стало панівною релігією могутньої держави. Вже тоді в свідомості віруючого увійшло уявлення, незнайоме язичницькому періоду, про досконале зображення - ікону (ейкон - гр. образ), в якій втілено образ божества.
Від ікон чекали чуда, їм поклонялися, на них молилися.
І чим вищою була майстерність художника, чим талановитішим і натхненнішим був його пензель, тим глибший естетичний вплив мали ікони. Цю незвичайну особливість іконопис проніс крізь віки.
У свідомості віруючого сюжети "Страстей Христових" були не тільки оповіддю про драматичні епізоди життя Христа, але й учили довготерпінню, закликали до жертовності, примирення зі стражданнями. За уявою віруючих, такі ікони: " Св.Микола", "Св.Варвара", "Св. Параскева П'ятниця" допомогали людині жити, святі раділи, тужили, страждали разом із господарями хати. Цю свідомість віруючих яскраво описав у творі "Швець" відомий український письменник Валерій Шевчук.
На Поділлі в XIX-XX ст. в церквах, соборах, хатах зберігалися ікони різних історичних епох та різних шкіл.
Невелика частка цих ікон знаходиться у фондах Вінницького обласного краєзнавчого музею. Це ікони виконання художніх майстерень Афонського й Новоафонського монастирів, Києво-Печерської та Почаївської Лавр.
Українські ікони кінця XVII -початку XX ст. - настільки оригінальне, самобутнє явище, що їх важко сплутати з іконами інших народів візантійської сфери впливу. Це виявляється насамперед у підвищеній декоративності всієї структури твору завдяки розвинутим орнаментальним формам. Тло цих ікон прикрашене гетерогенним орнаментом, який складається з геометричних та фітоморфних елементів.
Одна з найкращих ікон у колекції Вінницького краєзнавчого музею - "Спас", XVII-XVIII ст. Площинно-орнаментальне вирішення цієї ікони характерне для іконопису цього часу. Ікона приваблює декоративною пишністю, орнаментальною ритмікою, лінеарним окресленням форм. Щодо ікон російських, які знаходяться у фондах музею, то вони діляться на кілька груп: ікони що писані до реформи Никона (XVIIст.), мають ковчег, виконані темперою; ікони XVIII-XIXст. майстерень Росії, афонського й Новоафонського монастирів прикрашені басмою, як наприклад , ікона XVIII ст. "Пророк" з іконостасу, , або мають шати з металу, срібла ("Успіння Богородиці". "Іоанн Предтеча", "Ісус Христос").
Ще одна група ікон - ікони старообрядницьких громад, писані в XIX на початку XX ст. іконописьцями-старообрядцями, які з кінця XVIIIст. жили на Поділлі окремими громадами. Особливістю їх є те, що вони виконані з дотриманням канонів іконографії давньоруських часів.
У старообрядницькій іконі минуле, сучасне, майбутнє зливається в одне, наче застигає у вічності. Клейма, обрамляючи ікону, включають все життя святого від народження до канонізації після смерті, і ми бачимо у один і той же час у се разом: муки, радість, народження, смерть, перемогу над смертю, що дає змогу почати огляд не з моменту народження, а з будь-якої миті тимчасового життя, закритого у вічному колі.
Ці ікони багатофігурні, багатопланові, багаточасові, насичені різними біблейськими сюжетами, пристрастями, житіями святих.
Ікони: "Усекновение главы Иоанна Крестителя" "Образ Всевидение святого Божества" (XIX ст.); "Воскресение с праздниками" (XIX ст.) за своєю складною композицією, стилістикою віртуозного письма перегукується з мініатюрами Євангелія вірмено-григоріанської церкви та мініатюри династії Бабурів (Індія XVI-XVIIст.). Значні розміри композиції цих ікон вражають масштабністю охоплення тем. Велика кількість сцен, персонажів, мізансцен, поданих у динаміці, насичений мажорний колорит надають іконам феєричного звучання. Ці ікони виконані з дотриманням не тільки канонів давньоруського іконопису, але й техніки виконання (липова дошка, паволока, левкас, позолота, темпера). В них поєднуються аскетизм із живими фарбами, найвища радість і скорбота. Аскетичний момент має другорядне значення, а головне в іконі - радість вирішальної перемоги "Боголюдини".
Крім соборних та церковних ікон на Поділлі побутували хатні ікони народних майстрів, писані як на полотні, так і на дереві. На Україні є дуже давня традиція - мати "святий образ" у домівці. Звідси походить і традиція народного ікономалювання, покликаного обслуговувати не церковне мистецтво, не іконостас, а домашні вівтарі. Перед образами висіли лампадки, а на образах біліли довгі рушники, розкішно повишивані лапатими квітками та дрібними взірцями. Під самісінькою стелею висіли, суспіль один коло другого, великі образи, а під нами висів другий ряд трохи менших".
Ікони в українській хаті були різні, мали свою систему розміщення . Найважливішою була ікона Спасителя, потім Богоматері і далі різних святих, серед яких св. Микола займає окреме місце. Образ святого Миколи-покровителя бідняків, рибалок, землеробів мандрівників. Свято Св.Миколи на Поділлі святкують кілька разів на рік (22 травня, 6, 19 грудня).
Традиційні іконографічні образи Св. Миколи, Параскеви П'ятниці, Юрія, Варвари в народних іконах набувають фольклорного звучання. Святих зображали з селянським типом обличчя, у квітах. Силуети та пропорції фігур, риси обличчя, пластика образу помітно відрізняються від академічного живопису, постаті присадкуваті, з великими головами, широкими плечима.
Мотиви та стилістика квіткових оздоб на іконах більше відзначаються не видовим, а релігіозним характером. На Поділлі були поширені розлогі квіти - ружі, розписи відрізняються своєрідністю колориту (темно-червоний, зелений, білий, жовтий), технікою широкого живописного мазка. Своїм колоритом народні ікони гармоніювали з барвистими килимами, веретами, керамікою, писанками, розписом стін. Ікони вносили в інтер'єр народного житла дзвінкий колірний акцент, збагачували декоративне оздоблення.
В колекції народних ікон Вінницького краєзнавчого музею виділяються ікони "Різдво Богородиці" і "Введення до храму" (кінець XVII-поч. XIX cт.); "Зцілення сліпонародженого" ( XVIII-XIX ст.); "Деисус" ( XVIII ст.); тьохчастна: "Св.Микола", "Покрова Пр.Богородиці", "Марія Магдалина" ( XIX cт.); "Недріманне око" (XVIII ст.). Оригінальна за композицією ікона "Різдво Богородиці" (кінець XVII -поч. XVIII ст.), на якій частково збереглися дві композиції:"Різдво" та "Введення до храму". В ній поєднуються риси західної мистецької культури з неповторною своєрідністю і могутнім джерелом народної культури.
Сюжет "Різдво Богородиці"виник у візантійському мистецтві щев IXст. Його літературною основою є апокрифічні джерела - Протоєвангеліє Якова і Євангеліє від Матвія. Характерні риси цієї ікони, як і в інших на цю тему, - інформативність та до певної міри побутова жанровість. Головний персонаж сюжету - Св. Анна (мати Марії) зображена в ліжку, навколо неї служниці, які за візантійським звичаєм привносять дари і миють дитину. Це вже не замкнуті в собі, ізольовані від реальності, підпорядковані релігійній догмі зображення, а майже світська картина. Подібно до західних митців епохи Ренесансу, художник інтерпретує канонічний сюжет як картину, зображаючи важливу сімейну подію. Картина за своїм настроєм далека від інтимності, від сімейної ідилії. Крізь захоплюючі своєю реалістичністю образи картини тат виразно проступає обрядова церемоніальна поважність.
Прийом зображення кількох образів по горизонталі на одному полотні притаманний стилю народних майстрів центральної України, зокрема Поділля.
В XVII-XVIII ст. св. Параскева, як. св. Микола та св. Юрій входили до пантеону народних святих. Їх образи втрачають строгу трагічність, набувають фольклорного звучання. У народній уяві св. Параскева виступала в ролі доброї мудрої господині, яка приносить у хату достаток і щасливу долю.
Композиція ікони-картини на полотні "Недріманне око" утвердилась в пізньовізантійські часи XIV ст. Ця традиція на Поділлі зберігалась до початку XIX ст. Основне місце в іконі займає постать дитини - Христа, що спить на хресті. Довкола розкидані знаряддя його майбутніх страждань: цвяхи, молоток, різки, терновий вінок. Під зображенням зворушливий, ліричний вірш: "Страсное ложе и смутна перина На ней же спитъ проевечна дътина Чудо не мало ако можетъ спати Которое з дiтинства учится страдати".
Ця символічна композиція втратила свій теологічно-церковний зміст містичної викупної жертви, а стала образом доброї сили, готової на страждання за людське благо. Поширення тем "Недріманне око", Пелікан", "Христос-виноградар", які розкривають християнський обряд євхаристії, зумовлене розвитком на Україні схоластичного богослов'я, полемікою з католицизмом, захоплення алегоричним й символічним засобами літературного і мистецького висловлення.
Пам'ятки іконопису Поділля переважно анонімні. Поодинокі імена відомі з письмових джерел. Так на сторінках збірника "Музей Подольського церковного историко-археологического общества" вказані прізвища священика Струцинського та псаоломщика Вільчинського із с. Немиринці, які на початку XIX ст. намалювали кілька ікон.
Подільський народний іконопис- національне багатство. Вивчення його допомагає глибше збагнути духовне підгрунття, на яке ми спираємось у своєму прагненні духовного відродження.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Трубецкой Е.Н. Умозрение в красках. Вопрос о смисле жизни в древнерусской религиозной жизни. М., 1916. - стр.15,25.
2. Зримий рай Павла Флоренского // Наука и религия.- 1993. - №7. стр.4.
3. Шевчук В. Вибрані твори. - К., 1989. - стр. 317.
4. Миниатюры к Бабур-Наме. - Самарканд, 1986. - стр.18.
5. Нечуй-Левицький І.С. Твори: В 2 т.- К., 1977. - Т. 2. - стр.15.
6. Персонажи славянской мифологии. - К., 1993. - стр.132.
7. Откович В.П. Народна течія в українському живопису XVII-XVIII ст. - К., 1990. - стр.25.
8. Жолтовський П. Художнє життя на Україні в XVI-XVIII ст. - К., 1983.- стр.36.
9. Откович В.П. Народний живопис // Поділля: Іст.-етногр. дослідження. К., 1994.- стр. 463.
Loading...

 
 

Цікаве