WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українські маргіналії - Контрольна робота

Українські маргіналії - Контрольна робота

посідає й вектор угорський. В міжвоєнний час в цьому краю й для українців угорський вектор був виразнійший за чеський (Закарпаття тоді було в складі Чехословаччини)... Зв'язки з державною метрополією формують свій специфічний культурно-психологічний комплекс, що суттєво впливає на розуміння власної відрубності та своєрідності навіть серед освіченої, етнічно свідомої людності. "Ті ж пісні співають на Україні, що й у нас, на Воронежчині". "Ми тут хохли, а українці там у Харкові", почуєте ви на Східній Слобожанщині. "Там, у українців", скажуть біляТагангору, або на Берестейщині. "В них, у білорусів" - можна почути серед корінних віленчуків чидвінців, "Шведи, вони ..." - іде з уст шведа фінського... Субстрат, що визначився в контексті вторинного вектору дієвості, залишається складовою часткою культури маргіналій, навіть коли змінюється політико-економічна ситуація і маргіналія перетворюється просто в прикордонну територію.
Так, незважаючи на півстоліття знаходження в складі України, до сьогоднішнього дня відчувають зв'язок з Румунією, слідкують за румунською мовою, ловлять останні румунські музичні новинки українці Буковини, через угорський сланг шукають свою шляхетність юні закарпатці, через "польський стиль" - мешканці Пінська, Бреста, Луцька, так само як Сморгоні чи Волковиська, а сполонізовані в свій час білоруси Гродна навіть виступають головними борцями за польське відродження своєї малої вітчизни. Важливе місце в становленні етноісторичного обрису маргінальних земель та їх спільнот в Україні, як і в сусідніх країнах Центрально-Східної Європи належить культурам татарській, німецькій, грецькій, болгарській, циганській і, особливо, єврейській. Комплекс найдавніших історичних субстратів у поєднанні з багатовіковим маргінальним і при цьому активним, плідним, нераз квітучим існуванням на завжди нестабільних, мінливих і неспокійних порубіжних теренах спричинили до творення не тільки своєрідного образу цих етнічних феноменів, але й більш повного, цілісного обрису всієї маргінальної культури як такої. В результаті саме локальний, регіональний фактор історично набув значення домінантного, засадничого для збереження і усвідомлення власної культурноісторичної ідентичності маргінальних етнічних спільнот. До якої б нації - української, білоруської чи польської - не відносили б себе в своїх дискусіях корінні мешканці сіл навколо Більська, Гайнівки, Кліщель чи Констянтинова, всі вони беззаперечно вважають підляшуками, вживають у побуті підлясько-українські говірки і цією ж мовою співають свої традиційні пісні, в своїй традиції відбувають забави і свята, готують їжу і добре розуміють, що вирізняє їх кількісно невелику спільноту від усіх іншій в цілому світі.
Це ж стосується Кубані, Пінщини, Лемківщини. Розмаїтих видів освітницькі й культурницькі акції (шкільництво з викладанням рідної - зрозуміло, літературної, одже вже не зовсім своєї, діалектної! - мови, літератури, народознавства: організація мистецьких гуртків, фести, літніх та зимових таборів, просвітницька та пропагандистська робота в пресі, на радіо, телебаченні тощо) є вельми актуальними і вкрай необхідними перед натиском іноземної асиміляції, темп та інтенсивність якої на зламі 2-го тисячоліття забеспечені найновішими засобами цивілізації. Але відбуватися вони мають в дуже делікатний спосіб, в щільних контактах з науковцями та з врахуванням даних наукових досліджень. Різного роду скороспілі молодіжні рейди з демонстрацією, яка саме мова, звичай, пісня є "воістину українськими", на які саме зразки повинні орієнтуватися місцеві "тубільці", щоби злитися з єдиним стовбурем; зверхність і неувага до краси і великої самоцінності, плідності, здатності до власного творення і розвитку власної локальної культури як повноцінної квітки в великому національному букеті, - все це нерідко має зворотній ефект.
Історичний досвід маргінальних спільнот берегти свою ідентичність від іншоземних зазіхань може легко скеруватися й проти власного, генетично рідного вектору, тим більше, що локальна свідомість тут значно переважає над усіма іншими для тих отнофорів, що саме зберігають свою мову й культури. Але власне останні і є основою та підставою для національного відродження маргіналій. Неврахування вище вказаних аспектів і факторів формування й розвитку маргіналій чимало в свій час сприяло антиукраїнському спрямуванню русинського руху на Пряшівщині (а частково і в Закарпатті), зміцненню ваги дефініції "лемки - лемки" (тобто
лемки - самостійний етнос, а не частина українців) впротивагу до "лемки - українці". Обережних, гречних засобів вимагає й дискусія з т.зв. "ятвягами" ("єтвєзь") або "західними поліщуками", політико-культурними діячами, що намагаються етнічних українців Берестейщини й Пінщини оголосити самостійною нацією і навіть створити особливу літературну мову, а в майбутньому навіть державне утворення9. Досить тонкими, обережними в цьому плані є українські культурницькі акції, що проводить місцева інтелігенція на Північному Підляшші. Повільний, але поступовий ріст місця української мови і місцевої культури в початкових школах, дитячих садках, молодіжних гуртках-ансамблях (кращий з них - дитячий фольклористичний гурт "Ранок" з Більська Підляського вже набув широкого визнання в Польщі, Україні і за їх межами), делікатне поєднання українських та польських (на разі більш звичних для читання в широкій масі, адже раніше тут ніколи не було українських шкіл чи пунктів навчання української мови) текстів в часописі "Над Бугом і Нарвою", врівноважені, але керунково послідовні програми на воєвідському радіо й телебаченні в Білостоці, - все це поступово надає українському рухові уваги і прихильності звісної частини місцевого населення. Ще більшого ефекту, видається, можна досягти шляхом більш активного долучення до авдицій і друкованих літературних українських текстів не тільки фольклорних творів, але й виступів, дискусій, поезій в говіркових, діалектних формах, народних пісень, що рівно поширені як на Підляшші, так і на інших українських теренах тощо. (...)
Дослідження усього комплексу проблем маргінальних етнічних земель та їх спільнот - важливе і актуальне завдання не тільки для науки - історії, етнології, політології, психології суспільства, соціології, фольклористики, історії мистецтва, - але й для пошуку розумних, розважливих шляхів етнокультурного відродження та продуктивного духовного і творчого розвитку народу - на цих землях і повсюдно.
Loading...

 
 

Цікаве