WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська наука та культура 18 - початок 19 ст. - Реферат

Українська наука та культура 18 - початок 19 ст. - Реферат

Прокоповича, а його чотири томи богослов'я були видані в Німеччині в 1782-1784 роках. Найбільше значення для Росії мали два трактати Т. Прокоповича: "Правда волі монаршої", який дав обґрунтування царського самодержавства, і "Духовний регламент", який поклав підвалини для російського цезаропапізму.
Багато письменників дала Україна Росії: С. Полоцький приніс драматичні вистави та новий стиль віршування; драми Д. Туптала, І. Хмарного, С. Ляскоронського поклали початок театрові; поет В. Капніст - автор "Сатири" і "Оди на рабство", яка була першим проявом демократизму" Тонічний розмір, відкриття якого приписували В. Тредьяковському, насправді принесли українці; так само теорія - яку приписували Ломоносову - про три "штилі" в російській мові, українського походження.
Величезна роль українців у галузі малярства: К. Головачевський, А. Лосенко, І. Саблуков, Д. Левицький, В. Боровиковський, різьбар Г. Мартос та інші прославили своїми творами російське мистецтво, до якого їх зараховували. У галузі музики, не кажучи про виконавців, співаків, досить нагадати славетні імена композиторів М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя.
Ряд видатних адміністраційних постів Російської імперії посідали українці; найвидатніші з них - князь О. Безбородько, канцлер Російської імперії; граф П. Завадовський - міністр освіти; Д. Трощинський - міністр фінансів, не згадуючи маси інших урядовців, які переповнювали столичні установи імперії.
У XIX ст. кількість українців у різних російських установах, у різних галузях культури збільшується одночасно з тим, як зменшуються можливості знайти відповідні посади, відповідно використовувати свої здібності в Україні, їх поглинала російська імперська культура і часто потрібні дослідження генеалогічні, антропологічні, психоаналітичні, щоб встановити українське походження особи. Кількість діячів, які включилися в російську культуру, дуже велика, і вони збагатили цю культуру видатними творами.
Мова йде не тільки про окремі особистості. В XIX ст. офіційно "кооптовано" величезну Південну Україну з її серцем - Запоріжжям, і її стали вважати за "Нову Росію" на підставі адміністраційної термінології XVIII ст. Цікаво, що наприкінці XIX ст., коли єдиний в Україні український часопис "Києвская Старина", до редакції якого входили видатні історики України з В. Антоновичем на чолі, оголосив конкурс на курс історії України і дав програму цієї праці (там були Правобережна, Лівобережна, Слобідська Україна, але не було Південної), - потрібні були праці істориків, щоб довести, що Новоросія е Південна Україна.
Дуже багато українських вчених працювали в університетах, духових академіях, політехнікумах, технічних інститутах та інших високих школах, в Російській Академії Наук, у Воєнній Академії. Викладали, за умовою часу, польською, німецькою, російською мовами, і завойовували славу тим державам де працювали. Софія Ковалевська, народжена Круковська, була професором Стокгольмського університету. Мало хто знає, що вона родом із Полтавщини, родичка Косачів. З Харківщини походив її чоловік, М. Ковалевський, світової слави соціолог. Великої слави здобув математик М. Остроградський, родом із Полтавщини, іменем якого названо деякі математичні формули. Українцями були - К. Ушинський, славетний педагог; історик літератури Д. Овсянико-Куликовський; академіки Російської (Всесоюзної) Академії Наук: Д. Петрушевський, історик; І. Грабар, унук А. Добрянського; історик мистецтва, професор А. Ясинський - славіст; філософ П. Юркевич, академік Російської, Чеської, Паризької та Української Академій Наук; основоположник геохімії та біогеохімії, іменем якого названо мінерал - вернадіт - В. Вернадський.
Не наводячи довгого реєстру українських вчених, яких зараховується до російської культури, згадаю філософа В. Соловйова: за нього йде суперечка між двома таборами - російським і українським, хоч не викликає сумніву походження його від роду Сковороди по матері і походив він з українського роду й по батьківській лінії. Але це невідомо російським авторам, і С А. Левицький пише "Три разговора" В. Соловйова, наряду з "Легендою о Великом Инквизиторе" Достоевского - безсмертные памятники пророческого духа русской литературы. "Три разговора" - это русский Апокалипис".
Величезне число українських митців зараховано до російської культури: Флавицький, Трутовський, Ге, Репін, Савченко-Бєльський, Врубель, Маковський, М'ясоєдови - Г. Г. та І. Г. і ряд інших збільшували славу російського малярства. Доля П. Чайковського, славетного композитора, дуже показова: українські історики музики вважають ТІ. Чайковського за росіянина, а в Московській консерваторії вважали за чужинця, бо в його творах не знаходили елементів російської музики. Багато українців прикрашали ї прикрашають російські театри: краса російської драми, М. Савина, походила з Ізюма, М. Доліна, І. Алчевський, Л.Собінов, І.Козловськийта багато інших. Були українці.
Трагедія ХІХ ст. полягала в тому, що, на відміну від XVIII ст., у тому столітті почали вважати за росіян ("русских") усіх, що працювали в російських установах, розмовляли російською мовою, друкували твори в російських часописах і т. д. Здійснилося побажання Катерини II, щоб сама назва Гетьманщини зникла; у XIX ст. стала зникати сама назва України, яку офіційно замінила спочатку "Малороссия", а далі "Юго-Западный Край" та "Южнорусские губернии".
Проте - не все втратила Україна. Залишилося те, чого не можна було знищити: спогади про волю, про Державу. І оці спогади лякали російський уряд. Якраз тоді, коли ланцюг затягувався щораз тугіше, в Україні щораз з більшим болем згадувалося славне минуле. Одним із спонук до того послужили заходи Катерини II щодо упривілеювання російського дворянства. Ці привілеї не стосувалися української старшини, навпаки, їй загрожували злиття з масою "простого" козацтва і можливість бути записаною у кріпацтво. Тоді серед старшини почався рух: почали розшукувати літописи, хроніки, договори, всякого роду акти, які доводили право на дворянство. Не зважаючи на практичну мету, ця праця принесла велику користь українській культурі, викликала інтерес до минулого, збудила почуття національної гідності.
Одночасно пробуджується інтерес до побуту, звичаїв українського народу, як підсвідомий протест проти русифікації, яка все зростала. Першою працею такого роду була книжка Г. Калиновського:
"Опис весільних українських простонародних обрядів...", видана в Петербурзі 1777 року. Вона перша поклала початок українській етнографії. Я. Маркович видав 1798 року в Петербурзі "Записки про Малоросію...", де були відомості про природу, населення, його історію. Одночасно вийшла праця І. Котляревського, яка не втратила інтересу до цього часу: це - "Енеїда", в якій, використавши фабулу Берилієвої "Енеїди", автор подав чудову, мистецьку картину побуту козаків-запорожців. З цього погляду "Енеїда" Котляревського не була першоюспробою використати класичну форму, щоб змалювати сучасний побут. У середині XVIII ст. О. Лобисевич написав твір, в якому подав "Вергилиевых пастухов... в малороссийский кобеняк переодетых" "Енеїда" І. Котляревського була написана
Loading...

 
 

Цікаве