WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство як політика та філософія Української Центральної Ради - Реферат

Українознавство як політика та філософія Української Центральної Ради - Реферат

(універсали Богдана Хмельницького, церковно-освітня політика П. Могили, П. Сагайдачного, І. Мазепи, "Вивід прав України", "Конституція" Пилипа Орлика).
"Історія Русів" стала синтезою історіософської, політично-державницької, філософсько-педагогічної пам'ятки минулих тисячоліть.
Творчість Т. Шевченка, П. Куліша, М. Максимовича, В. Антоновича, "Книги Битія українського народу" М. Костомарова визначили відродження української суспільно-політичної, соціально-економічної, національно-державницької, культурно- та мовотворчої думки, спрямованих у майбутнє. Логічно, що з'являються М. Драгоманов, П. Юркевич, О. Потебня, І. Франко, Леся Українка, Братство Тарасівців, НТШ і ЛНВ. Синтезуючи віки та досвід тисяч поколінь, творить "Історію України-Руси" М. Грушевський. А далі праці М. Міхновського, В. Липинського і Д.Донцова, провідників "Української Хати", в яких питанням стає: Україна - її минуле, сучасне та майбутнє; основи розвитку українського народу, умови здійснення ним своєї історичної місії.
"Українці: хто вони і чого вони хочуть?", - це питання не лише праць і діяльности М. Грушевського ще з початку XX століття, а й С. Петлюри, В. Винниченка, В. Туган-Барановського, С. Єфремова, В. Вернадського, М. Шаповала, А. Кримського, І. Огієнка, І. Стешенка, як практично й усіх українських партій (зрозуміло, з різноманітними, нерідко, діаметрально протилежними відповідями на поставлене питання).
Для керівників Центральної Ради основою стали: діяння та спадщина великих князів Київської та Галицько-Волинської Руси, гетьманів-державників Б. Хмельницького, П. Сагайдачного, П. Дорошенка, І. Мазепи, П. Орлика, Л. Полуботка; тисячолітніх освітніх, наукових, право- та культурологічних традицій; питання Т. Шевченка "Хто ми, чиїх, яких батьків діти?", "Ким, за що закуті?", "Нащо нас мати привела: чи для добра, чи то для зла? Нащо живем?..", "За що ми билися з ляхами, за що ми різались з ордами? За що скородили списами московські ребра?". З огляду на багатовікові традиції національно-державного розвитку і на природне право кожного народу, українці мають універсальну ідею створення та розвитку власної суверенної соборної держави та повної самореалізації як нації, своєї мови, культури, повноправного суб'єкта міжнародного поступу.
Одним із вирішальних чинників досягнення мети і було (з огляду як на великі традиції, так і на особливості обставин розвитку) визначено освіту, культуру, науку, синтезованих універсальним чинником і Буття, і свідомости народу - Мовою.
Тож цілком логічно, що політики були однодумними з поетами: основа самозбереження, самопізнання та самореалізації - "рідна мова в рідній школі" (О. Олесь), а вирішальним чинником розвитку рідної школи як основи розвитку національної держави має стати поєднання політики, освіти, науки, української релігії та філософії, що творять і ядро, і головну форму вираження українознавства.
Досі поширюються міфи про стійкий автономізм чи федералізм М. Грушевського, В. Винниченка, меншою мірою, але і С. Петлюри до наступу більшовиків (1918 року).
Це - помилка: "Історія України-Руси" (перший том якої вийшов ще в кінці XIX ст.), статті початку XX ст. С. Петлюри, "Між двох сил" (1918 року) В. Винниченка переконливо засвідчують, що в принципі вони і до 1917 року були державниками-самостійниками. Інша річ - стратегія і тактика - в 1917 році, коли на Україні розташовувалася 12-тисячна російська армія, кожен крок збройно незахищеної Центральної Ради контролювався емісарами Москви, а широкі маси України не були готові до рішучого повороту в державно-політичному житті та мисленні, - мали бути віднайденими й єдино можливі кроки реалізації стратегічної програми-максимум.
Ось звідки вимушене лавіювання. І тому ж - неспростовні докази того, що Центральна Рада робила ставку на українознавство і як на науку знань про Україну та світове українство, але водночас і як на синтезу державної політики, філософії, ідеології, кінцевою метою яких було формування, консолідація української нації та створення української суверенної, соборної держави, української цивілізації, культури, людини, долі. Цілком природно, що і в подальшому українознавство розвивалося в дусі традицій та політики Центральної Ради.
У підготованих І. Стешенком та О. Дорошкевичем 1917 року "Матеріалах по питанню викладання предметів українознавства в навчальних закладах" були 4 розділи: історія, географія, мова, художня словесність. А в скомпонованому тоді ж підручникові С. Єфремова "Українознавство" (виданому 1920 року) було 11 концентрів: національна проблема; українська справа; історія; географія; етнографія; економіка; мова; письменство; мистецтво; мемуари; покажчики (довідники).
Не важко помітити, що Україна там і там мислилася як цілісність етносу - нації, території, матеріальної та духовної культури українців на теренах України і на різних континентах світу, в міжнародному спілкуванні, а українознавство як історичний досвід, аналіз існуючих проблем, прогноз майбутнього розвитку. Це була методологія (філософії) пізнання та висвітлення етно(націє) генези з розвитком держави, світової цивілізації та культури.
З огляду на це й сучасний Інститут українознавства визначив такі концентри цілісної системи: Україна - етнос - природа (екологія) - мова - нація - держава - культура (матеріальна і духовна; релігія, філософія, мистецтво, освіта, наука, валеологія, військо, право) - Україна у міжнародних відносинах - історичний досвід - ментальність - доля - історична місія. Концепція дістала схвалення наукової та політичної громадськости, визначивши, зокрема, що ядром українознавства була і має бути українська національна ідея в її універсальній сутності та глибині.
Беручи до уваги роль українознавства у формуванні світогляду, етики, ідеалів поколінь і в розвитку української нації та держави, Колегія Міністерства освіти й ухвалила ввести українознавство як цілісну інтегративну систему до базового змісту освіти, а президія та Головна рада Вищої атестаційної комісії - до числа дисциплін, з яких захищаються докторські і кандидатські дисертації.
Велика традиція набула логічного продовження.
Loading...

 
 

Цікаве