WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Володимир Вернадський - Реферат

Володимир Вернадський - Реферат

В.І.Вернадський підтвердив навесні 1919 року. виступивши категорично проти вимоги Директорії УНР перевести всі документи Української академії наук виключно на українську мову. Президент УАН заявив: "Таке розпорядження непристойне за своєю дріб'язковістю. Треба відновити старий пункт - друкувати українською та тією мовою, якою побажає автор. В хаосі жорстокого 1919 р. обставини (окупація Східної України денікінцями - І.С. ) змусили Вернадського переїхати до Криму, де він кілька місяців був ректором Сімферопольского університету, а у 1921 р. - до Москви, відкинувши пропозицію вести наукову роботу в Англії.
І в 1921 році, знаходячись вже у Москві, Володимир Іванович не забуває про Україну. Його допитлива думка постійно повертається на нашу з вами Батьківщину. Ось лист до М.П.Василенка від 20.IV.1921: "Визнаєте, яка мені дорога Україна, і як глибоко українське відродження проникає весь мій національний та особистий світогляд, і я вважаю, що на мою долю випало велике щастя взяти в ньому участь... І хоча в моєму світогляді сталися під впливом подій глибокі зрушення - моє ставлення до української культури та її майбутнього залишилося незмінним". Але ще цікавішим є розвиток цієї думки: "Але я вважаю, що логічно доведені до кінця положення завжди невірні при зіткненні з життям, і в них неодмінно має бути ірраціональний елемент. Таким є - при моєму теоретичному інтернаціоналізмі та аристократизмі духовної роботи - моє ставлення до української, російської, слов'янської культури. Російська культура повинна бути російсько-українською".
Яскравим прикладом того "ірраціонального елемента", про який писав академік, може слугувати діяльність одного із шанованих членів Академії тих років. Його позицію Вернадський оцінює так: "Зараз він український шовініст, а був під час русифікації інспектором народних училищ на Україні". Воістину: "поставили на чолі "урядовців", а вийшла чиновницька робота" (також формула Володимира Івановича...).
2. Громадянин світу. І все ж таки, попри всю любов геніального вченого до України (і до Росії, де пройшло майже все його свідоме життя!) - національної рамки були для нього дедалі вужчими. Майбутнє Землі, життя на ній, шляхи гуманізації людського суспільства - ось що хвилювало великого мислителя. З кожним роком і десятиріччям все ясніше відкривається нам невичерпне багатство вчення Вернадського про ноосферу (до речі, пiдставою для нашої національної гордості може бути й те, що основні положення цього вчення остаточно відкрилися мислителю, за його визнанням, у Шишаках, на Полтавщині, в 1917 році, і тоді ж були ним письмово сформульовані).
Ноосферу Володимир Іванович коротко визначав як "синтез природного та історичного процесів", як сферу перетворюючої та свідомої дії людського розуму (котрий, як він багаторазово підкреслював, став вже "чинником геологічним"), розуму, що не підпорядковує і не підкоряє природу, а діє в гармонії з нею, як і годиться вищій, творчій формі життя. Вернадський, який вірив у геологічну вічність життя, в його "всюдність" та безперервність у часі, був непохитним оптимістом (ось якої якості часто нам бракує!). Він писав: "Я дивлюся на все з погляду ноосфери і думаю, що в бурі та грозі, в жаху та стражданнях стихійно народиться нове прекрасне майбутнє людства". Бо "ніщо не випадково, і немає важливого і неважливого у складному прояві свідомості" (написано у 1929 році).
Але вчений, звичайно ж, чудово розумів, що сам по собі розум людства, сама по собі його свідомість без гуманної компоненти не забезпечать "переходу біосфери у ноосферу" (формула Вернадського), інакше кажучи, не забезпечать переходу глобального процесу життя на землі в якісно вищу фазу. Потрібні соціальні зусилля - і цього Володимир Іванович ніколи не заперечував.
За своїми поглядами він усе життя був ліберальним демократом, який найвище ставив свободу творчої особистості та універсальні цінності громадянського суспільства (використовуючи сучасну термінологію). Відстоюючи свої ідеали, геніальний мислитель був абсолютно безстрашним. Він бачив невимовні жахи громадянської війни, і свавілля новоявлених творців "Нового Світу" оцінив із належною жорсткістю (як і В.Г.Короленко, до речі, його далекий родич). У статті під промовистою назвою "Досить крові та страждань" (9 вересня 1919 року) Вернадський гнівно писав: "Жахом віє від нещодавно пережитого минулого. Люди, які шляхом повстання захопили владу, проводили новий лад, ідеальний лад, як вони казали, вироблений кращими мудрецями людства. Ми пройшли хресний шлях цього ладу. Ґрунтуючись на нерівності людей, він відновив нам найгірше минуле. У ХХ столітті ми пережили і стан неповноправних громадян старих часів, і жахи відродженої інквізиції". До цих слів додати нема чого. Тільки ось кров стигне в жилах: як би майбутній великий вчений нового століття не повторив би у точності характеристику, дану Володимиром Івановичем, тільки додавши до порядкового номеру сторіччя римську одиницю...
У можливості вільної особистості великий мислитель вірив до кінця. У 1924 році, незважаючи на беззаперечне панування більшовиків, Вернадський у записці, офіційно направленій (!) до АН СРСР, писав: "Примат особистості та її вільного рішення, що ні з чим не рахується, уявляється мені необхідним в умовах життя, де цінність окремої людської особи не усвідомлюється достатньою мірою. Я бачу в цьому піднесенні окремої особи та в побудові діяльності тільки згідно з її свідомістю основну умову відродження нашої Батьківщини". Це - слова бездоганного гуманіста, наймудрішої людини, яка вірила, що "розум є сила життя", і що хоча "нерозривний та кровний зв'язок усього людства з іншим живим світом забувається, а людина намагається розглядати себе окремо від живого світу буття цивілізованого людства - але всі такі спроби є штучними і неминуче розсипаються, якщо ми підходимо до вивчення людини у загальному зв'язку її зі всією природою". То ж, можливо, почуємо нарешті Вернадського і почнемо жити за законами розуму та гуманної свідомості?
Використана література
1. Газета "День" - 2002. - №26.
2. Історія України. Субтельний. - К., 1995.
3. Прохоровський Д.І. Вернадський і Україна. - Харків, 1997.
Loading...

 
 

Цікаве