WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Україна очима Заходу у ХІ-XVIII ст. - Реферат

Україна очима Заходу у ХІ-XVIII ст. - Реферат

відбувалися іманентне, державно-політичні фактори могли позначатися на них, чи то сприяючи їм, чи то стримуючи їх, але не вони їх визначали. Твердження про те, що ці племінні союзи в Київській державі настільки зблизилися й уніфікувалися, що можна говорити про появу спільної "давньоруської народності", є безсумнівним перебільшенням, політико-ідеологічною міфологемою, витвореною пізніше в Росії. Відносна державно-політична єдність, котра до того ж проіснувала в Київськійдержаві недовго, перш ніж у ній взяли гору відцентрові сили, не означала появи етнонаціональної єдності. Після розпаду Київської держави й монголо-татарської навали українські землі підпадають під владу Литви й Польщі, але український народ самоусвідомлюється як "руський народ" і зберігає цю свою назву; як буде показано далі, так само він усвідомлювався і в Європі XV-XVIIcr. Поряд з тим, з піднесенням Московського князівства, яке проголошує себе збирачем "усіх руських земель" і спадкоємцем Київської держави, це державне утворення поступово закріплює за собою назву Русі; проте в Європі здебільшого називають його "Московією", а російський народ відповідно "московитами". Рішучий перелом у цьому плані відбувається лише у XVIIIcт., коли в Європі остаточно переходять до назви "Росія". Словом, у східнослов'янському світі, особливо після приєднання України до Росії, відбувалися два протилежні, але взаємопов'язані процеси: дедалі більшого відчуження давньої назви українського етносу і цілковитого перенесення його на "московський народ", за яким вона у ХУІП-ХІХст. остаточно закріплюється. З боку нашого народу перехід до нових етнонімів "Україна" й "українці" був, зрештою, не чим іншим, як протидією асиміляційним процесам, політиці денаціоналізації, розчинення його в "общерусском море", котра невідступне проводилася правлячими колами Російської імперії. І характерно, що цей перехід активніше проходив і раніше завершився в регіонах України, ближчих до Росії, тоді як у західних регіонах, суміжних із польським етносом, довше зберігалися етнічні самовизначення "Русь" і "руський" ("русинський"). Оскільки ж терміни "Русь" і "руський" у XVIII-XIX ст. остаточно закріплюються за Росією і росіянами, то це сприяло вкоріненню характеризованої вище етноісторичної схеми, за якою Київська Русь є прямою попередницею Росії, початковим етапом її історії. Україна ж у цій схемі виглядає якимось пізнішим і побічним продуктом історичного процесу, що постав внаслідок литовсько-польських завоювань і відокремлення від Росії, як писав у свій час О. Пушкін.
Цю схему "приймає без критично й західний світ, і нам ще довго доведеться проти цих закорінених поглядів (чи пересудів) боротися" (597). Але повернімося до нашої безпосередньої теми, до відносин Київської Русі з Західною Європою та їх відтворення в західноєвропейських джерелах. Як відомо. Київська Русь належала, поряд з імперією Карла Великого, до найзначніших та історично найпродуктивніших державних утворень раннього європейського середньовіччя, була першорядним за значенням центром цивілізації в східній частині континенту. Визначившись у ХІ-ХІІ ст. як європейська держава, вона розвивала різнобічні зв'язки не тільки з Візантією та південними слов'янами, а й з країнами Західної Європи. Як констатують дослідники, в тому числі й західні, Русь, розташована на найважливіших торговельних шляхах того часу, включала низку нових вузлових торговельно-економічних пунктів, які виникли після занепаду тих, що склалися в пізній античності (876, с. 129-130). Вузлові торговельно-економічні центри пізньої античності містилися на берегах Середземного моря, по ньому ж пролягали й головні торговельні артерії того часу. Після падіння Західної Римської імперії, впродовж другої половини І тисячоліття н. е. центри економічного й суспільно-політичного життя Європи зміщалися в глибину континенту, на північ і північний схід; відповідно виникають нові торговельні артерії, які набувають дедалі більшого значення. В цій новій системі торговельних шляхів важливе місце належало Балтійському й Чорному морям, а також шляхові "із варяг у греки", який їх пов'язував, шляху, що проходив по руських землях і замикав на сході всю систему європейських торговельних шляхів того часу. Із сухопутних торговельних шляхів один із найважливіших ішов тоді від Києва на захід, через Краків і Прагу в південну Німеччину, до міста Реґенсбурга, важливого в ті часи торгового центру на Дунаї. Неабияке значення мала тоді й Волга, якою пролягав торговий шлях до Ірану й Середньої Азії. Словом, у ІХ-ХІ ст. Русь, перебуваючи на перехресті важливих торговельних шляхів, була пов'язана з "усіма сторонами світу", і все це відіграло неабияку роль у її тогочасному економічному й культурному піднесенні. Безумовно, найбільше значення мали для Київської Русі її економічні й культурні зв'язки з Візантією, найрозвинутішою країною тогочасної Європи. Разом з тим Русь мала тоді економічні стосунки і зі своїм північним сусідом, Скандинавією, і з Західною Європою, особливо Німеччиною, а з XII ст - і з Італією. Торговельні зв'язки Русі з Німеччиною зафіксовані вже у джерелах Х ст., в митних статутах деяких чеських та південнонімецьких міст для руських купців, які проїжджали через них зі своїми товарами, прямуючи на захід (751, с. 4). А в наступному XI ст. в уже згадуваному Регенсбурзі навіть виникає окрема корпорація купців, так званих русаріїв, котрі спеціалізувалися на торгівлі з Києвом та іншими містами Русі (там само, с. 4-5). Київ особливо вабив німецьких купців багатством товарів і місцевого, і візантійського та східного походження, - в Х-ХІІ ст. він був також важливим транзитним пунктом торгівлі.
У ХП ст. в Чорне море проникають італійські торгові республіки, Ґенуя й Венеція, засновують свої перші колонії на його північному березі і встановлюють досить широкі торговельні зв'язки з "Руською землею", зокрема з Києвом. Це, до речі, знайшло відгомін у "Слові о полку Ігоревім", де згадуються "венедиці", тобто венеціанські купці, в столиці Русі. Вони названі серед представників народів, що славлять у Києві перемогу князя Святослава над половцями в 1185 році: "Ту Немци й Венедици, ту Греци й Морава поют славу Святославлю..." (45, с. 202). Ця згадка про "венедиців" автора "Слова..." наводить на думку, що вони були в той час не такими вже й рідкісними гостями в Києві. В цілому ж названі торговельні зв'язки засвідчують, що до монголо-татарської навали в Європі існувала певна єдність господарського розвитку, яка охоплювала простір від Атлантики до Волги, і Русь входила до цієї системи. У Х-ХІІ ст. Київська Русь відігравала визначну роль і в політичному житті Європи, з нею шукали зв'язків і порозуміння не тільки сусідні держави, а й віддалені, в тому числі Німеччина й Франція. Місце й роль Русі в тогочасній системі європейських держав, її участь у політичному житті континенту докладно висвітлені в

 
 

Цікаве

Загрузка...