WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Україна очима Заходу у ХІ-XVIII ст. - Реферат

Україна очима Заходу у ХІ-XVIII ст. - Реферат

und kan hin, ich und ein Reuss, in den gestreuss haubtguet, gewin, das suecht den grund und swan ich zue dem reiffen (429,c.64). Очевидно, перебування Волькенштайна на Русі було досить тривалим, оскільки, як зазначалося у щойно цитованому вірші, він навчався там "руської мови" (reussisch), на додачу до інших дев'яти, що ними він міг говорити, зокрема й до однієї слов'янської - мови словенців (windisch) (429, c. 65). Безсумнівно, "руською мовою", якої навчався Волькенштайн, була розмовна мова тих земель Русі, де він побував, найімовірніше українська. Про перебування на Русі "в молоді роки" Волькенштайн згадував ще в кількох своїх поезіях; крім того, в текст деяких із них він вводив окремі "руські слова". Але це були слова, спільні для всіх слов'янських мов, і важко встановити їх "національну належність" у масштабі всього слов'янського світу, не кажучи вже про тогочасне східне слов'янство (435, c. 538-542). Ведучи тривалу й тяжку боротьбу з татарами, український народ в кінці XIV і XV ст. поступово втягується також і в боротьбу з новим, не менш небезпечним ворогом європейської цивілізації - з турками-османами; як відомо, ця боротьба в зазначений період перетворилася на колективну справу держав Європи. Загони з Червоної Русі входили до війська Польського королівства, яке разом із військом ледве не всіх країн тогочасної Європи, до Англії й Італії включно, брало участь у спільному поході 1396 року проти турків-османів, що завершився катастрофою під Нікополем (у Болгарії на Дунаї) у вересні того ж року. В 20-х pp. XV ст. руські загони з Великого князівства Литовського спільно з угорцями, хорватами, поляками та італійцями воювали з турками-османами на Дунаї, стримуючи їхній натиск на Угорщину (575, c. 39). 1429 p. в Луцьку на Волині, який у XV ст. правив за південну резиденцію великих князів литовських, відбувся конгрес європейських монархів, у якому взяли участь литовсько-руський князь Вітольд, польський король Ягайло, німецький імператор Сигізмунд, данський король Ерік VII, магістри Тевтонського й Лівонського орденів, кримський хан, тоді васал Вітольда, господар молдавський, папський легат і посли від візантійського імператора Іоанна VIII Палеолога. Конгрес обговорював різні політичні питання Центральної і Східної Європи; проте головним серед них було питання про організацію колективної відсічі османській загрозі, яка неухильно зростала (714). Прямих військово-політичних наслідків цей конгрес не дав внаслідок глибокої розбіжності інтересів його учасників, але все-таки він відіграв певну роль у консолідації країн Центральної та Східної Європи перед лицем турецької загрози. Зокрема, цезнайшло прояв у новому спільному поході європейських країн на турків 1443-1444 pp., у якому також взяли участь руські загони з Галичини й Великого князівства Литовського і який теж закінчився розгромом християнських військ у битві під Варною 10 листопада 1444 року. З боротьбою проти турків-османів до певної міри пов'язані деякі західні історико-літературні пам'ятки першої половини XV ст., в яких ідеться й про Україну. В 1427 p. через Західну Україну повертався до рідної Баварії Йоганн Шільтберґер, який ще юнаком був узятий турками в полон під Нікополем і чия подальша доля склалася так, що перед його нехитрим життєписом блідне найбуйніша фантазія майстрів пригодницького жанру (382; є російський переклад, 111). Потрапивши в полон, він став вояком турецької армії, а після її розгрому Тімуром під Ангорою 1402 року вступив у військо останнього і брав участь у його незліченних руйнівних походах, зокрема в Індію, переживши величезну кількість незвичайних пригод. Завершуючи свій життєпис, Шільтберґер повідомляє, що повертався він з Азії через Константинополь, Чорне море й Молдавію, звідки "приїхав в інше місто, що німецькою зветься Лемберґ (Львів), це головне місто в меншій білій Русі (in weissen reissen, des kleine). Там я лежав три місяці хворий, а потім прибув до Кракова" (там само, с. 125-126). Разом з тим він говорить також про весь східнослов'янський світ і, маючи на увазі його північно-східну частину, Московську державу, зазначає, що "королівство Росія (Reuschen) теж платить данину татарському королю" (там само, с. 60). Із західних пам'яток пізнього Середньовіччя найбільш широкі й ґрунтовні відомості про Україну містить опис мандрів Гільберта де Ланнуа, радника герцога Бургундії, невтомного мандрівника, дипломата й шукача пригод, який об'їздив, здається, всю Європу й Близький Схід. Книга подорожей Ґ. де Ланнуа кілька разів видавалася в XIX і XX ст; краще її видання було здійснене Ш. Потвеном у 1878 році (283). Вперше її автор побував на Русі 1413 p. як учасник походу рицарів Лівонського ордену в Новгородську землю і був тяжко поранений в одній із битв. Українські землі він відвідав у 1421 p., прямуючи з дипломатичною місією в Сірію та Єгипет, які тоді ще не були підкорені турками й ворогували з ними. У своїх "Подорожах і посольствах", які належать до найвидатніших пам'яток "бургундської гілки" французької літератури XV ст., він залишив опис мандрівок по Галичині, Волині та Поділлю, перебування у Львові, Кременці, Кам'янці-Подільському та інших містах (там само, с. 53-57). З Пруссії Ланнуа, проїхавши Польщу, прибув до "міста Садовен (Sadoven) на Русі", де мав бути польський король, щоб виконати своє "посольство миру"; короля він знайшов "в убогій місцині, що називається Оземни (Oysemny)". Sadoven - це Садова Вишня в Галичині, батьківщина Івана Вишенського, a Oysemny - це, як визначив ще І. Лелевель, Озимини між Самборем і Дорогобужем (870, с. 62). Тут Ланнуа ходив на полювання, аби брати живцем ведмедя. Король спрямував посла до Львова, де його гостинно зустрічали городяни й піднесли йому подарунки. Далі Ланнуа вирушив у Кременець, названий у нього "Кам'янцем на Волині", де зустрівся з Вітольдом, великим князем Литовським, і провадив з ним переговори. Тут він був присутній на прийомі великим князем послів північноруських міст-республік Новгорода і Пскова. Вітольд дав йому супровідного листа, писаного трьома мовами - латинською, руською і татарською, а також ескорт, що складався з русичів, волохів і татар. Але подарунки від великого князя Ланнуа відмовився прийняти на знак протесту проти того, що Вітольд дозволив своєму васалу, князеві новгород-сіверському Сигізмунду Корибуту вирушити з військом у Чехію на допомогу гуситам - "воювати разом з гусами (Housses) проти нашої віри" (283, с. 57). Вже по дорозі на Близький Схід Ланнуа побував у Кам'янці-Подільському (названому в його книзі "другим Кам'янцем"), який справив на нього враження своєю неприступністю. І на завершення зазначимо, що українські землі, що ними мандрував бургундський посол, виступають у нього під спільною назвою "нижньої Русі" (la basse Russie), досить поширеною в тогочасних західних джерелах. Особливий зміст і характер мали зв'язки Західної Русі з гуситським рухом у
Loading...

 
 

Цікаве