WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Україна очима Заходу у ХІ-XVIII ст. - Реферат

Україна очима Заходу у ХІ-XVIII ст. - Реферат

викликали значне занепокоєння в Європі, і, як доводять деякі дослідники, саме проти них спочатку готувався перший хрестовий похід (див. 527, с. 98). Як відомо, в тогочасній Європі Київська Русь мала високу військову репутацію, і вона відбилася у французькому епосі в образі богатиря велетенського зросту заввишки чотирнадцять футів, з розкішною гривою русявого волосся і лицем у бойових карбах (527, с. 113-114; 879, с. 86-87). Зокрема, такий образ руського богатиря змальовано в поемі "Saisnes". А в поемі "Thebes" говориться, що руський князь (dus de Roussie) може змагатися з найпотужнішими володарями. Цікаво також відзначити, що в "Пісні про Роланда" тіла полеглих Роланда, Олів'є і Тюрпена за наказом Карла Великого покривають "галицьким плащем", тобто парадним корзном, яким, за свідченням літопису, укривали полеглих руських князів і богатирів. Як відомо, західні епічні поеми і частина caг XI-XIV ст. були пізніми літературними обробками народних епічних мотивів і сказань більш раннього часу, обробками, які стихійно вбирали зміст тієї історичної епохи, коли вони створювалися невідомими авторами, в тому числі й відомості, реальні й легендарні, про Київську Русь, які ширилися по континенту. І важливо підкреслити, що в цілому Русь сприймалася західними ерудитами й поетами не як туманно-фантастичний край чудес на зразок "Індії" середньовічних романів, а на реалістичний кшталт, як добре знана географічна реальність, як сильна держава з безпосереднім впливом на політичне життя Європи. Правда, в "руських епізодах" тогочасних західних поем і романів є виразний фантастичний елемент, але це вже явище, зумовлене передусімхудожньою природою цих середньовічних жанрів, котрі в такому ж плані відтворювали й власну національну дійсність. Природно, що фантастичний елемент посилювався у змалюванні віддаленої країни, але принципово важливим є те, що це змалювання ґрунтувалося, зрештою, на певних географічних та історичних знаннях, на реальних контактах Київської Русі й Західної Європи. Як зазначалося, Київська Русь і Західна Європа належали до різних культурно-історичних спільностей, у їхніх літературах склалися різні художні системи. Але водночас у глибинній основі літературного розвитку середньовічної Європи діяли й спільні чинники, котрі зближували ці спільності, ці системи. Такими чинниками були: фольклор новоєвропейських народів - слов'янських, германських і романських, якому притаманна типологічна близькість; християнство; антична культурна та літературна спадщина. Фольклорові належала велика роль не тільки в розвитку середньовічних літератур, а й у тогочасних літературних спілкуваннях. Сучасна наука вказує на близькість народної епічної творчості Русі та всього слов'янського світу до народної епічної творчості Західної Європи, на спорідненість цих народнопоетичних структур. Завдяки цьому мотиви й образи руського епосу приходили в Західну Європу, а епічна поезія Русі зазнавала впливу скандинавських саґ, німецького героїчного епосу тощо. За слушним узагальненням австрійського вченого-славіста Й. Матля, у сфері епічної поезії Європа раннього середньовіччя "від Іспанії до Русі і від Скандинавії до Балкан не була розрізнена, а являла собою єдність" (889, с. 34-35). Спільною закономірністю літературного розвитку європейського Середньовіччя було й те, що як на Заході, так і на Сході важливу роль у ньому відігравала антична спадщина. Тут різниця полягала в тому, що Русі, тісно пов'язаній з Візантією, близький був її "грецький варіант", а Західній Європі - "латинський". За словами того ж Матля, "культурна верхівка київського суспільства, очевидно, була набагато краще ознайомлена з класичною грецькою культурою, ніж цього хотілося б деяким історикам. Можна було б вказати на безпосередній вплив Гомера на давньоруську літературу, зокрема на "Слово о полку Ігоревім", а з другого боку - на безпосередні латинські джерела давньоруської літератури. Давня Київська Русь, безперечно, перебувала в потоці всеєвропейського культурного життя" (там само,с.56). Під "деякими істориками" австрійський славіст має на увазі західних учених, які виводять давню Русь за межі європейського культурно-історичного регіону, оголошуючи, зокрема, її культуру специфічним "євразійським утворенням". Спростовуючи ці твердження, радянські дослідники наголошували, за терміном Д. С. Лихачова, на "євро-пеїзмі" давньоруської культури й літератури, що був "дуже високий вже при самому її зародженні" (600, с. 9). Це питання має принципове значення ще й тому, що йдеться про вихідний пункт і початковий етап багатовікового культурного й літературного спілкування Західної Європи і східноєвропейського світу. Наведені вище факти, за всієї їхньої неповноти й вибірковості, з усією очевидністю засвідчують, що в ХІ-ХШ ст. визначився й досить інтенсивно йшов процес економічного, політичного та культурного спілкування Київської Русі й Західної Європи і ширше - процес формування спільної європейської культури, яка відштовхувалася від спільної античної, греко-римської основи. Як зазначалося, на зорі нової (післяантичної) європейської культури склалися два її потужні вогнища - греко-слов'янське на Сході й латино-германське на Заході, розвиток яких відбувався на основі спільних глибинних закономірностей, що аж ніяк не виключало істотних регіональних і національних відмінностей у кожному із них. Важливо при цьому підкреслити, що культурні зв'язки Київської Русі й Західної Європи були зв'язками, сказати б, рівноправних і рівносильних партнерів, без визначальної переваги одного над одним. Як наголошував акад. В. Ф. Шишмарьов у доповіді "О. М. Веселовський і слов'янознавство", підготовленій для III Міжнародного з'їзду славістів у Белграді (не відбувся 1939 року в зв'язку із початком другої світової війни), цей видатний російський вчений довів своїми численними працями, що Візантія була найважливішим світовим вузлом літературних шляхів Середньовіччя, які тягнулися від неї і до східних, і до західних європейських народів; звідси випливало, що "східноєвропейські культури - слов'янські й мол-до-волоська - сестри західноєвропейських культур, а не дочки їх", причому "більша близькість до світового культурного центру і до спільного джерела культурних впливів (тобто до Візантії) народів Східної Європи, ніж західноєвропейських народів, була, очевидно, головною причиною того, що культура Київської Русі [...] стояла в деяких відношеннях вище від окремих культур тогочасної Західної Європи" (689. с. 203-204). Але історія Європи і європейської культури склалася так, що в XUI-XV ст. її східне, греко-слов'янське вогнище зазнало жорстокого руйнування татаро-монгольськими й турецькими ордами. Остання і найпотужніша хвиля міграції кочових народів Азії затопила Східну й Південно-Східну Європу і надовго вибила греко-слов'янський світ з орбіти й ритму загального європейського розвитку. Першою жертвою спустошливої
Loading...

 
 

Цікаве