WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Україна очима Заходу у ХІ-XVIII ст. - Реферат

Україна очима Заходу у ХІ-XVIII ст. - Реферат


Переконливим свідченням таких запозичень є, зокрема, шведська балада "Про викрадення Соломонової дружини", де розповідається про те, як за відсутності Соломона "новгородський конунг" викрав його дружину, красуню Сольфагер, споївши її "забидущим напоєм"; повернувшись додому, Соломон вирушив на пошуки дружини й відібрав її силою у "новгородського конунга". Як показав О. М. Веселовський, не тільки сюжет цієї балади, а й окремі деталі збігаються з давньоруським сказанням про Василя Окуневича, яке, очевидно, й послужило джерелом для пізнішої за часом шведської балади (479). Багато суперечок викликала ісландська "Сага про Ода Стрела", сюжет якої збігається з оповіданням про Олега Віщого в "Повісті временних літ". У названій сазі йдеться про те, як чаклунка напророчила Одові Стрелу, що він прийме смерть від свого коня, і той негайно вбив свого бойового товариша і закопав його в землю. Однак пророкування віщунки збулося: повернувшись через багато років додому. Од Стрел помер від укусу змії, яка виповзла з черепа його коня. Збіжність сюжетів тут цілком очевидна, і питання полягає в тому, який із цих творів, ісландська сага чи давньоруське літописне оповідання, є першоджерелом, а який наслідуванням. О. І. Лященко у спеціальній студії доводив скандинавське походження цього легендарного сюжету і на доказ цього навіть пробував найменування Олег Віщий вивести з ісландської мови (610). Протилежний погляд висловив інший дослідник, К. Тіандер, висуваючи якаргумент більшу сюжетну завершеність і цілісність літописного оповідання про Олега Віщого (716, с. 235-245). Розвідку на цю тему написав також І. Франко, схиляючись у ній до версії, що першоджерелом сюжету є давньоруське літописне оповідання (738). Цікавий відгомін Київської Русі знаходимо і в німецьких епічних поемах XII-XIV ст., і у французькому епосі та рицарському романі. Так, русичі (Riuzen) згадуються, поряд з греками й "дикими печенігами", серед воїнства Етцеля у славнозвісній "Пісні про Нібелунгів", перлині німецького героїчного епосу; згадується тут і "Київська земля" ("Lant zu Kiewen"). Згадки про Русь зустрічаються і в сюжетно близькій до "Пісні про Нібелунгів" поемі "Сад троянд"; зокрема, в деяких редакціях цієї поеми серед уславлених витязів, які прибули до Вормса на влаштований Крімгільдою рицарський турнір, виступають "Гартніт і Ґартунґ із Русі". Та найзначніший відгомін Київської Русі маємо в німецьких епічних поемах "ломбардського циклу", що виникли на основі давньогерманських сказань про Дітриха Бернського. І що найважливіше зазначити, в цих поемах теж знаходимо відгомони руського героїчного епосу (див. 554; 794; 855). Так, у поемі "Ортніт", складеній у південній Німеччині в першій половині XIII ст., активну роль відіграє Ілля з Русі (Ilias von Riuzen), дядько і найближчий помічник головного героя, ім'ям якого названа поема. У більш ранньому нижньонімецькому варіанті, про який можна судити за "Тідрек-сагою", героя звали Гартнід із Гольмгарда (тобто Новгорода), і дія поеми частково відбувалася на Русі (545, І, с. 122). У південнонімецькому "Ортніті" головний герой -уже лангобардський король, володар Північної Італії; туди ж і на Близький Схід змістилася дія поеми, але дядько героя зберіг ім'я Іллі Руського і свої основні сюжетні функції (він допомагає Ортніту здобути жінку-красуню, дочку східного царя-язичника Махороля). Під час східного походу він надає Ортніту неоціненну допомогу, до нього переходить вирішальна роль у війні з "поганами". Невідомий автор "малює його богатирем, сміливим, наполегливим, могутнім. Він несе перед військом чорний стяг, на якому зображений золотий лев. У битвах він нестримний, могутньою рукою побиває він ворогів. Несамовито помщається він поганам за загибель своєї дружини. Увірвавшись у поганський храм, він хапає ідолів і розбиває їх об стіни. Коли ж християнське воїнство здобуває перемогу, він разом з карликом Альберіхом хрестить поганську царівну" (там само, с. 122-123). З "Ортнітом" певною мірою пов'язана поема "Вольфдітрих", хоч вона й не належить до "ломбардського циклу" німецьких епічних поем, сходячи до меровінґського циклу сказань. Її головний герой Вольфдітрих - син константинопольського короля, і її дія віднесена до Греції. Але в пізніх варіантах цієї поеми дія одного з центральних епізодів відбувається на Русі, а серед персонажів зустрічаємо "маркграфиню Галицьку", котра стає хресною матір'ю головного героя, коли йому вдруге довелося хреститися після врятування з вовчої ями. Ці списки "Вольфдітриха" відносяться до XIII-XIV ст., коли Галицьке-Волинське князівство стало добре знаним у Європі, і цим, очевидно, пояснюється поява "маркграфині Галицької" серед персонажів даної поеми. Слід також сказати, що згадки про Русь і русичів часом з'являються в поезіях німецьких міннезінгерів XII-XIV ст. - Вальтера фон дер Фогельвайде, Гартмана фон Aye, Ульріха фон Ліхтенштайна, Освальда фон Волькенш-тайна та інших (855). Відгомін Київської Русі і русичів звучить також у французькому героїчному епосі та рицарському романі XI-XIV ст. Слід сказати, що твори обох цих жанрів наповнені згадками про чужі країни й народи - реально існуючі, історичні, а то й легендарні, вигадані. Серед них знаходимо чимало згадок про слов'янські країни й народи - про полабських слов'ян, про Чехію, Польщу, Болгарію та інші. Але цікаво, що найбільше згадок маємо саме про найвіддаленішу від Франції слов'янську країну - про Київську Русь, і це є цінним свідченням її високого авторитету і важливої ролі в тогочасній Європі.
За підрахунками Е. Ланглуа, Русь згадується у 28 французьких chansons de geste, всього близько 70 разів, у тому числі кілька разів у різних списках уславленої "Пісні про Роланда" (864, с. 576-577). Невідомі автори епічних поем і рицарських романів говорили пр Русь: "Roussie la large", "Roussie la grante" ("Русь широка", "Русь велика"), славили її військову силу і "великі товари" - "руські плащі", "добрі кольчуги", "найкраще руське золото", хутра , коней і т. д. Так, про руське хутро і коней йдеться в поемі "Доон де Майанс", про руські обладунки, срібло й золото - в поемі "Рено де Монтобан". Та найцікавіший у цьому плані роман "Бев де Гастон", герой якого провадить бесіду з купцями, які побували на Русі. Як слушно зазначив П. Мортьє, посиленню руських відгомонів у французькому героїчному епосі та рицарському романі особливо сприяв шлюб Генріха І з Анною Ярославною, котра прибула у Францію зі своїм руським оточенням і до кінця життя не забувала рідної мови й культури (898, с. 103-104). Династичні зв'язки приводили й до того, що французи відвідували Русь, як, приміром, Бенжамен де Тудель, який приїздив до Києва сватати дочку Ярослава за Генріха І. В найзагальнішій формі французький епос відбивав становище в Східній Європі, зокрема натиск печенігів, про яких не без побоювання згадується і в "Пісні про Роланда"; печеніги взагалі
Loading...

 
 

Цікаве