WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Нарис історії Снятина (бакалаврська робота) - Реферат

Нарис історії Снятина (бакалаврська робота) - Реферат

Також, варто зазначити, що в період війни в місті збільшилась кількість єврейського населення ( за рахунок біженців з Чорткова, які тікали від російського наступаючого війська). На той час уже було сформовано компактне розселення єврейських родин вздовж вулиці Головної та прилеглих до неї вулиць [ 32, c.153].

На початку 1918 р. снятинські міщани зібрались на віче, на якому головою міського комітету і бургомістром обрали Івана Семенюка (Марка Черемшину). Комітет мав ухвалювати постанови, а бургомістр (голова), забезпечувати їх виконання. Наступного дня вже було обрано повітовий комітет, до якого увійшли Семенюк і Стефаник. Комітет дбав про порядок у місті, про забезпечення населення, насамперед, бідноти, осиротілих дітей.

Перебування революційно настроєних російських солдатів у Снятині сприяло поширенню більшовицьких ідей серед населення, що змушений був визнати навіть староста повіту. Великий переполох серед місцевих властей викликала поява у місті весною 1918 року прокламацій, які закликали покласти край імперіалістичній братовбивчій війні, захистити права й суверенітет молодої Радянської республіки.

Весною 1919 р., Снятин загарбали війська боярської Румунії, а в липні 1919 року місто захопили війська білополяків. Польські пани принесли населенню нові страждання, жорстоку експлуатацію і національний гніт. Безземельні селяни почали захоплювати поміщицькі землі й розподіляти їх. У місті та на його околицях розповсюджувалися листівки польською мовою, в яких були заклики до об'єднання солдатів польської армії з червоноармійцями [34, c.845].

Вагомий вклад у розвиток боротьби жителів міста проти своїх гнобителів вносили письменники В. Стефаник, який жив у селі Русові Снятинського повіту, та Марко Черемшина, котрий в цей час мешкав у Снятині і працював адвокатом. Вони захищали інтереси селян в буржуазних польських судах, часто виступали з палкими промовами на захист населення, написали ряд новел, в яких відтворили картину безправного життя місцевого населення. Письменники організували 1921 р., в Снятині для селян господарсько-ветеринарні курси, а пізніше учительське товариство „Взаїмна поміч". Під прикриттям культурно-освітніх товариств та курсів вони вели серед населення революційну пропаганду. На зборах студентів у Снятині в 1922 р., Марко Черемшина говорив, звертаючись до молоді: „Віддайте народові свої молоді серця і розум, а тоді народ вас зрозуміє і піде вам назустріч..." [ 42, c.65].

Життя в Снятині в 30-х роках ХХст., стало ще нестерпнішим. У місті була єдина гімназія на весь повіт. У 1930/31 навчальному році в гімназії навчалося 287 учнів, з яких лише 66 українців. Викладання здійснювалося польською мовою. Плата за навчання була надзвичайно високою - 150 злотих на рік, не рахуючи вступного внеску та витрат на шкільні приладдя й підручники [47, c.74].

Та населення не мирилося з національним гнітом, воно відстоювало свої права, активно виступало проти тих верховодів „Просвіти", які вірно служили панівним класам. До громадсько-політичного життя Снятина включалися й жінки. Вони разом з чоловіками боролися проти існуючого безправ'я, за возз'єднання з Радянською Україною. У березні 1936 року профашистська верхівка радикалів скликала в Снятині свою повітову конференцію. Представників від прогресивних жінок (близько 60 осіб) на цю конференцію не допустили. Тоді вони зібралися на подвір'ї біля будинку, де проходило засідання, висловили протест проти тих, які пролізли в партію і шкодять визвольній боротьбі. Жінки звернулися із закликом до рядових радикалів, щоб вони не піддавалися профашистським верховодам і відстоювали інтереси трудового народу [ 48, c.163].

На зміну спочатку польським окупантам, а потім і німецьким на нашу покутську землю прийшли - уже втретє - окупанти російські, на цей раз більшовицькі. Першими кроками Радянської влади в Снятині була передача землі селянам, націоналізація промислових і торговельних підприємств, надання матеріальної допомоги біднякам. У місті відкрили середню школу з українською мовою навчання, в колишньому поміщицькому будинку - дитячий будинок, організували дитячий садок та ясла. До роботи в школах міста було залучено 26 учителів, 17 з яких до визволення не мали роботи. Із східних областей приїхало ще 32 досвідчені вчителі. На 1940/41 навчальний рік держава асигнувала на ремонт закладів освіти 75 тис. крб. Почали також працювати бібліотеки, кінотеатр, будинок культури, гуртки художньої самодіяльності. Але поряд з цим на терені району була створена колоніально - маріонеткова структура управління, яка опираючись на силу і терор нищила релігійний світогляд, націонадьну свідомість.

1 липня 1941 року німецько-фашистські окупанти захопили Снятин. За містом, у лісі біля села Потічка, гітлерівці знищили близько 5 тис. жителів Снятинського району. 110 чоловік, у т. ч. 27 жінок, вони вивезли на каторжні роботи до Німеччини, заарештували й катували 98 чоловік. Фашисти зруйнували в місті пам'ятки культури, житлові будинки загальною площею 4990 кв. м, спалили бібліотеки.

29 березня 1944 року підрозділи 40-ї гвардійської танкової бригади, якою командував І. А. Кошельов, захопили місто Снятин [ 30, c.183].

Та снятинське Покуття, як і раніше не корилося чужоземцям: понад десятиліття вели свою відважну боротьбу боївки ОУН - УПА. У роки визвольних змагань УПА понесла важкі втрати. До болючих армійських жертв належить і смерть в боях нашого славного земляка Василя Андрусяка (псевдонім Грегіт, Різун), полковника, командира воєнної округи УПА „ Чорний ліс" („Захід"), нагородженого Золотим Хрестом Бойової Заслуги I ступеня, вбитого агентом НКВД.

В перші дні після визволення від фашистів у місті розгорнулися відбудовчі роботи, відкрили 12 крамниць та 4 їдальні громадського харчування. Почали роботу лікарня, поліклініка, кінотеатр, будинок культури, бібліотеки, школи, дитячий будинок, дитячий садок, ясла. Стали до ладу міська електростанція, водопровід, пошта й радіовузол, районна друкарня [11, c.1].

На базі дрібних підприємств і майстерень у місті Снятині створено комбінат комунальних підприємств, комбінат побутового обслуговування, харчокомбінат, промкомбінат, сироварний завод. Побудовано меблевий комбінат. У 1959 р., стала до ладу новозбудована гідроелектростанція на Пруті. Вона живила струмом місто та колгоспи району, щорічно виробляла понад 3 млн. квт.-год. електроенергії. Набагато зросла житлова площа в місті за післявоєнні роки.

Але, в надрах духовного життя Снятинщини постійно жила ненавість до проросійського комуністичного режиму, яка час від часу проявлялась поодинокими, але яскравими спалахами протесту ( 9 травня 1970 року учні Снятинської ЗОШ ім. В. Стефаника демонстративно спалили червоні прапори).

В кінці 80 - х років боротьба снятинчан з московською владою піднімається на якісно новий рівень - стає організованою, масовою. У 1987 р., створена група сприяння самвидавському журналу „Український вісник" В. Чорновола. У 1989 році у Києві відбулася Установча конференція Товариства української мови імені Т. Шевченка, на якій був присутній і наш міщанин - Василь Коваль [ 48, c.203].

Наступав час розпаду великої тоталітарної Російської рядянської імперії, час повернення народу до своєї національної, духовної та історичної спадщини. Пригноблений сотні років, народ став прокидатися, вставати з колін. Як результат цих важливих змін у політичному житті України, в березні 1989 року в Снятині організувався осередок ТУМу ім. Шевченка. До кінця березня у ньому нараховувалось 19 членів. Це було напівпідпільне товариство, що таємно збиралося на свої зібрання щосуботи в приміщенні методкабінету районного відділу освіти.

Це був акт уже активного протесту проти русифікації, політичного та духовного гніту. Незабаром осередок було розгромлено райкомом КПУ –-КПРС та КДБ. Секретарі райкому Іван Ілик та Раїса Бабій почали активну пропаганду проти ТУМу, проти створення його осередків на Снятинщині. Але їхня діяльність була уже безсильною.

У квітні 1989 р. снятинський осередок ТУМу ім. Шевченка сформувався як легальна організація, і був зареєстрований у Києві Центральною Радою Товариства. Керівником снятинського осередку став учитель, поет Мирослав Попадюк [ 46, c.163].

21 січня 1990 р. під час свята Злуки УНР та ЗУНР вперше на Снятинщині зал районного кінотеатру ім. Франка заполонили українські синьо-жовті прапори. 1 липня цього ж року на народному віче у Снятині сталася важлива подія: прийнято рішення про встановлення українського національного прапора на міській ратуші. А вже наступного року після проголошення незалежності України наше місто стало на шлях розбудови і процвітання в самостійній Українській державі.

Loading...

 
 

Цікаве