WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Нарис історії Снятина (бакалаврська робота) - Реферат

Нарис історії Снятина (бакалаврська робота) - Реферат

Снятин відігравав значну роль у зміцненні зовнішньо-економічних зв'язків і розширені географії торгівлі. Отримавши у 1784 р. визнання відомого торговельного центру Снятин став містом, якому дозволялося проводити восьмиденні ярмарки, що починалися 3 лютого, 1 квітня, 13 червня, 24 вересня, 23 листопада, а згодом їх тривалість була доведена до 14 днів. Щопонеділка у Снятині відбувалися великі торги. Тільки угорські купці купували на снятинських ярмарках по 500-1000 волів [ 48, c.80].

Внаслідок соціальних протиріч і колоніальної політики у першій половині XIX ст. гострої, напруженої форми набула боротьба трудових мас міщан з багатою міською верхівкою і виразником її інтересів - міськими магістратами.

3а приблизними підрахунками у повстанні на Снятинщині взяло участь до 300 селян. Однак, селянські бунти на Покутті були швидко придушені.

Скасування феодальних повинностей в Галичині, проведене з високою поспішністю в квітні 1848 року, майже на 5 місяців швидше, ніж в інших провінціях Австрійської монархії, диктувалося страхом правлячих кіл перед новим селянським повстанням і намаганням за всяку ціну відвернути його. Проте, хоч цей захід і запобіг селянському повстанню, він не вніс заспокоєння в народні маси. І, мабуть, не випадково, бурхливого 1848 року „весни народів" у Снятині згоріли військові казарми. Кілька років їх руїни стояли непорушно. А на їх місці у 1904 році було побудовано лікарню [ 47, c.50].

Досить поширеними в Галичині були епідемічні захворювання. У 1831, 1847-1848 рр. від голоду і холери померли на західноукраїнських землях сотні тисяч селян. Найстрашніший голод був у 1844 - 1848 рр., викликаний трирічним неврожаєм, повенями і пам'ятним в історії всієї Європи „картопляним помором".

Перший санітарний статут, який регламентував організацію медичної служби і боротьбу з епідеміями на території Австро-Угорщини, був виданий в 1770 році. Однак, в Галичині він почав діяти лише через декілька років. Медична мережа краю була невеликою, складалася із громадських лікарень та лікарень, які належали приватним особам і благодійним організаціям. Важкі соціально-економічні умови несприятливо впливали на здоров'я, в першу чергу, матерів і дітей, смертність серед яких була особливо високою. Розвитку медицини, підготовці лікарських кадрів у Галичині австрійські власті не приділяли потрібної уваги [ 2, c.63].

Через нестерпні умови життя зростала смертність населення. Лише 1847 року у Снятині відкрито лікарню на 14 ліжок, де працював один лікар.

2 травня 1873 року Галицький сейм визначив таку зарплату вчителям, що вони опинилися в майже жебрацькому становищі. Учитель в Галичині терпів не тільки від матеріальних нестатків, але й від морального і політичного переслідування.

В жалюгідному стані була й народна освіта. Першу трикласну школу відкрито 1841 року, через 7 років вона стала шестикласною. В 1870-1878 pp. в місті було 1114 дітей шкільного віку, проте навчалося лише 150. Школа працювала в непристосованому приміщенні, про яке 9 серпня 1888 року так писала газета „Діло": „На однім боці будинку - клас, а на другім - шинок, на піддашшю - міська пожежна охорона. Через весь будинок напис: Шинок -вина і горілки, пивна і трактир". Неписьменних у місті було надзвичайно багато: серед чоловіків - 81%, а серед жінок - 90%. Та поступово стан справ на ниві шкільництва покращувався. У 1887 році у Снятині діяли уже дві окремі (чоловіча і жіноча) школи [ 48, c.87].

Суспільний розвиток вимагав реформування шкільництва в Австрії, розширення мережі навчальних закладів. Державний шкільний закон від 2 травня 1883 року вносив зміни в багато параграфів до шкільного закону 1869 року. На виконання державних законів в Галичині було видано ряд краєвих законодавчих актів, на основі яких розвивалося шкільництво в 90-х роках XIX - на початку XX ст. Збільшувалося число навчальних закладів та учнів в них, зокрема в Снятині.

Жіноча школа - існувала в Снятині з кінця XIX ст. У 1895 році для неї побудовано окремий будинок біля Вірменського костела. В народних школах дівчат навчали читати, писати і трохи числити. Особливу тривогу викликало те, що українські дівчата були вимушені вчитися в польських школах і там говорити й молитися лише по-польськи. У снятинській жіночій школі навчання велося теж лише в польській мові. Багато уваги приділялося фізичному вихованню, гігієні, діяв гурток крою і шиття, кухарські курси [ 18, c.4].

Реальна школа - відкрита у 1903 році. Навчання відбувалося в приміщенні магістрату (на другому поверсі ).

Навчання мало за мету дати основні знання з предметів, які мали безпосереднє значення у практичному житті людини: математики, геометрії, природи, іноземних мов. В Реальній школі викладання велося польською мовою. Українців допускали до навчання значно менше, ніж представників інших національностей.

Отже, на початку XX століття шкільництво Галичини розвивалося в складних умовах боротьби проти денаціоналізації українського населення.

Австрійські власті не дбали про освіту та охорону здоров'я населеня, вони підтримували тільки церкву. Снятинському священикові держава виділила 105 моргів орної землі, виплачувала за богослужіння щорічно 1647 злотих [47, c.63].

Однією з найстаріших снятинських церков, яка збереглася до нашого часу є Вознесенська церква, побудована 1784 року (тоді ж і поблагословленна), а в 1876 році розширена, перебудована і благословленна; у ній зберігалася церковна документація (метрики) з інших міських храмів починаючи від 1775 року.

Михайлівська церква була відкрита для Богослужіння 19 вересня 1886 року. Її освячення провів єпископ Станиславівський Юліан Пелеш. Церква св. Михайла була наділена відпустом.

Третя снятинська святиня - храм Пресвятої Трійці. Спочатку це була дерев'яна церква, яку через її поважний вік у 1903 році розібрали і снятинські міщани почали будувати нову велику муровану церкву. Троїцький храм став до дії по закінченні Першої світової війни [ 48, c.99].

На знак протесту проти жорстоких утисків трудящі Снятина та його околиць часто влаштовували демонстрації і мітинги, т. зв. віча. 27 лютого 1892 року в місті відбулося народне віче, на яке зібралося понад 2 тис. чоловік. Сюди зразу ж прибули 12 озброєних жандармів і 2 комісари. Вони стали біля входів і патрулювали навколо місця, де проходило віче. Промовці Г. Запаринюк, Л. Мардаревич та інші говорили, що „на нашу бідноту перший лік є розширення прав політичних... найбідніший у нас найбільше платить. Кожна річ у нас є оподаткована - і хата, і сіль, і тютюн, і м'ясо... Для того найсправедливіше було б, щоби всі, хто досяг 20-літнього віку, мали однакове право голосування" [31, c.65].

Крім загального виборчого права, учасники віча вимагали поліпшити існуючу систему навчання, знизити ціни на сіль, скасувати шарварки, запровадити українську мову в діловодстві сільських органів влади. На вічі виступали також 1. Я. Франко, В. С. Стефаник, Лесь Мартович, М. І. Павлик. Великий Каменяр виступав п'ять разів у найважливіших питаннях порядку денного. Щодо розвитку освіти І. Я. Франко запропонував записати в резолюції так: „В справах шкіл народних снятинське віче заявляє, що шкіл народних в нашім краю є замало; що ті школи не можуть в собі помістити дітей, обов'язаних до науки шкільної; що для тих шкіл є замало відповідно спосібних вчителів; що плата вчителів є взагалі занизька; що становище вчителів народних є занадто залежне; план науки є невідповідний потребам нашої людності; що по селах і містечках брак інструкцій, з котрих би молодіж по укінченню шкіл черпала дальшу освіту". Селянин І. Сандуляк розповів на вічі, що за несплату податків екзекутори забирають останній кожух. Цей виступ послужив І. Франку темою для оповідання „Історія кожуха".

Долаючи величезні перешкоди, які чинили колонізатори, снятинці зберігали рідну мову, щиру любов до української культури, мистецтва. У липні 1875 року до Снятина в складі західноукраїнського театру „Руська бесіда" майже на місяць приїхав М. Л. Кропивницький. Жителі мали нагоду бачити „батька українського театру" в п'єсах Г. Ф. Квітки - Основ'яненка, Т. Г. Шевченка та інших українських письменників [31, c.67].

Ще одна приємна й радісна подія сталася в Снятині 1903 року: сюди прибув видатний український композитор М. В. Лисенко. Жителі Снятина і ближніх сіл тепло зустріли талановитого композитора. Вони вручили гостеві вінок з колосків покутської пшениці і польових квітів. Багато щирих і зворушливих слів сказав тоді М. В. Лисенко людям, заохочував їх до праці, до знання, а головне - закликав любити пісню, щоб вона несла розраду, щастя, будила від сну і кликала на боротьбу з ненависними поневолювачами. На прохання снятинців М. В. Лисенко сфотографувався з учасниками зустрічі.

Loading...

 
 

Цікаве